Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 489/31/19
Провадження № 1-кп/490/10/2020
04 лютого 2022 року
Центральний районний суд міста Миколаєва
У складі : головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участі прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
захисника - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження № 12018150040002923 про обвинувачення
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Миколаєві, має право на користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального Кодексу України, -
Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається.
1. Прокурор просив про продовження строку раніше обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, спираючись про те, що ризики, які були враховані під час обрання цього запобіжного заходу, наразі не усунуті та не зменшились.
2. Захисник під час судового розгляду кримінального провадження просила про зміну обраного відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу на домашній арешт у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначила, що прокурором не доведена наявність існування ризиків, що зумовлюють обрання відносно обвинуваченого виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; до того ж, на відповідні ризики прокурор посилається протягом усього часу розгляду кримінального провадження, хоча наразі зі спливом часу вони вочевидь як не зникли, то істотно зменшились.
Одночасно захисник заперечувала проти задоволення клопотання прокурора.
3. Обвинувачений під час судового розгляду клопотання захисника підтримав та проти задоволення клопотання прокурора заперечував.
Він наполягав на тому, що наразі не є доведеною обґрунтованість висунутої відносно нього підозри, зокрема - те, що 22 липня 2018 року він сварився з ОСОБА_7 , а тим більше - що він заподіяв їй удари ножем.
Також обвинувачений звернув увагу на те, що на відміну від вказаних прокурором недоведених ризиків його доводи про їх відсутність є підтвердженими. В зв'язку із таким вказував, що матеріалами справи доведено, що він після події з ОСОБА_7 перебував поруч із нею та не вживав жодних заходів для того, щоб з місця події зникнути.
Обвинувачений зауважив й на тому, що ухвалою Ленінського районного суду міта Миколаєва від 14 грудня 2018 року встановлена відсутність ризиків, на які посилається прокурор; відомостей про те, що певні ризики виникли після цієї дати, матеріали кримінального провадження не містять та сторони про наявність таких відомостей не посилаються.
Обвинувачений також вкотре наголосив на тому, що працівники правоохоронних органів втратили речові докази у справі; окрім того, допустили неповноту досудового розслідування у цій справі.
Встановлені судом обставин із посиланням на докази
1. Органами досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину за таких обставин
22 липня 2018 року приблизно о 04:30 годині, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час конфлікту наніс своїй співмешканці ОСОБА_7 не менше чотирьох ударів ножем в область грудної клітки, внаслідок чого сталась її смерть.
Ці дії ОСОБА_4 органами досудового розслідування кваліфіковані за частиною 1 статті 115 Кримінального Кодексу України - як умисне заподіяння смерті іншій людині (вбивство).
2. В межах цього кримінального провадження за підозрою у вчинення вказаного злочину 22 липня 2018 року обвинувачений був затриманий.
2.1. Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду міста Миколаєва від 24 липня 2018 року відносно ОСОБА_4 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Подальшими ухвалами слідчих суддів Ленінського районного суду міста Миколаєва під час досудового розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою продовжувався неодноразово, востаннє - до 16 січня 2019 року.
2.2. Подальшими ухвалами Центрального районного суду міста Миколаєва, залишеними без змін відповідними ухвалами судів апеляційної інстанції, строк тримання обвинуваченого під вартою продовжувався неодноразово.
2.3. Востаннє питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою вирішувалось 07 грудня 2021 року.
(а) Під час розгляду цього питання у суді обвинувачений звертав увагу на те, що досудове розслідування було проведене без належної ретельності, з огляду на що було допущене низьку недоліків (обвинувачений нарахував їх 7), які є непоправними та не можуть бути виправленими під час судового розгляду кримінального провадження, зокрема - були втрачені речові докази у справі.
Захисник під час цього розгляду кримінального провадження посилався про те, що обвинувачений наразі має право користуватись житлом за адресою: АДРЕСА_1 , та його належна процесуальна поведінка може бути забезпеченою шляхом тримання його під домашнім арештом у вказаному житлі.
(б) Звертає суд увагу й на ту обставину, що на час розгляду цього питання дослідження доказів судом було завершене та суд призначив експертизу, до отримання результатів якої у судовому засіданні була оголошена перерва.
(в) Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 грудня 2021 року строк тримання обвинуваченого під вартою був продовжений до 05 лютого 2022 року включно.
(г) Не згодившись із такою ухвалою, обвинувачений надіслав на неї апеляційну скаргу.
Проте, ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2022 року скарга обвинуваченого була залишена без задоволення, а вказана ухвала суду першої інстанції - без змін.
3. Строк тримання обвинуваченого під вартою наразі становить 03 роки 06 місяців 14 днів.
4. Протягом періоду з січня 2019 року до теперішнього часу суд, за клопотанням обвинуваченого, двічі в повному обсязі дослідив надані сторонами докази та за клопотанням обвинуваченого наразі дослідив ці самі докази втретє.
4.1. Під час чергового дослідження доказів суд дослідив усі надані сторонами документи, повторно заслухав роз'яснення експерта щодо наданого ним висновку, допитав усіх запропонованих сторонами свідків та дослідив наявні речові докази.
4.2. Протягом судового розгляду кримінального провадження, зокрема, встановлено, що:
-в межах цього кримінального провадження був проведений слідчий експеримент за участі свідка ОСОБА_8 . Проте, обвинуваченому взяти участь у цьому слідчому експерименті не пропонувалось та участі у цьому слідчому експерименті він не брав;
-під час огляду трупа ОСОБА_7 у приміщенні Миколаївського обласного бюро Судово-медичнї експертизи були вилучені "гамаші" /жіночі штани/ та бюстгальтер ОСОБА_7 , які були на неї в момент спроби надати їй медичну допомогу. Проте, ці предмети суду для дослідження наданими не були та з повідомлення прокурора вбачається, що наразі вони втрачені.
4.3. Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений свою вину у вчиненні злочинів не визнає, стверджуючи, що його причетність до обставин смерті ОСОБА_9 обмежується лише спробою врятувати її життя.
4.4. Наразі матеріали кримінального провадження являють собою 4 томи справи та 4 томи наглядового провадження /листування із приводу доцільності перебування обвинуваченого під вартою/.
Показовим також є те, що з 4 томів кримінального провадження:
-33 аркуші становить обвинувальний акт та додані до нього документи;
-22 аркуші - матеріали щодо визначення складу суду для початку судового розгляду;
-6 аркушів - матеріали щодо підготовчого провадження у суді;
-336 аркушів - докази у справі;
-33 аркуші - журнали судових засідань.
Решта матеріалів же майже 2 томи - знов займає листування із приводу доцільності перебування обвинуваченого під вартою.
5. Наразі ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 21 вересня 2021 року у справі призначена додаткова судово-медична експертиза, проведення якої доручене експертам Дніпропетровського обласного бюро судово-медичних експертиз, та судом вжиті заходи щодо організації проведення цієї експертизи.
Оскільки усі інші дії, необхідні для розгляду цього кримінального провадження, наразі є вчиненими, до отримання висновків вказаної експертизи у судовому засіданні оголошена перерва.
6. Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_4 :
-будучи громадянином України та маючи в зв'язку з таким обов'язок щодо володіння державною мовою /стаття 6 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної"/ та незважаючи на обставини перебігу процесу у справі, стверджує про свою нездатність брати участь у судових засіданнях без участі перекладача з української мови на російську та отримання перекладу процесуальних документів у справі з української мови на російську. До того ж, він використовує складнощі з організацією перекладу для спроби тверджень про порушення його прав;
-систематично відмовляється від отримання процесуальних документів, що надсилаються йому судом;
-наполягає на повторному вчиненні судом дій, що вже були вчиненими, водночас не вчиняючи жодних дій щодо отримання нових фактичних даних про фактичні обставини кримінального провадження;
-заявляв про своє небажання брати участь у судових засіданнях;
-порушував порядок судового засідання, в зв'язку із чим головуючим йому робились зауваження та він попереджався про те, що у разі продовження такої поведінки буде видалений з зали судового засідання на весь період розгляду справи;
-наполегливо намагається вдаватись до дій, які за своїм змістом вочевидь не є здатними призвести до встановлення фактичних обставин кримінального провадження, як то - до з'ясування дій лікарів після заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень;
-логічну версію щодо вчинення злочину ОСОБА_8 виклав лише 18 жовтня 2021 року під час розгляду питання про доцільність його подальшого тримання під вартою; раніше висловлював інші версії з цього приводу.
7. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва встановлена наявність ризиків того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватись від суду, вчинити новий злочин та здійснити протиправний тиск на свідка ОСОБА_8 .
8. Наразі на території України, зокрема - на території міста Миколаєва - запроваджені карантинні заходи, спрямовані на запобігання та зупинення спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
9. Справа розглядалась колегією суддів у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
9.1. Відповідно до рішення Вищої Ради Правосуддя № 68/0/15/22 від 25 січня 2022 року суддя ОСОБА_11 звільнена з посади судді Центрального районного суду міста Миколаєва в зв'язку із поданням заяви про відставку.
З огляду на таке 31 січня 2022 року була здійснена її заміна, як члена колегії суддів з розгляду цього кримінального провадження, на суддю ОСОБА_12 .
9.2. При цьому суддя ОСОБА_12 наразі перебуває в нарадчій кімнаті у справі № 490/677/22 за скаргою ОСОБА_13 на невнесення відомостей до Єдиного Реєстру Досудових Розслідувань.
Положення закону, якими керувався суд під час постановлення ухвали.
1. Пунктом 205 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального Процесуального Кодексу України тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), встановлено, що:
У разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, … воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.
2. Відповідно до частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Під ставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити перелічені дії.
При цьому відповідно до частини 3 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя має переконатись, що жоден більш м'який, ніж запропонований слідчим, запобіжний захід не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
3. Відповідно до частини 1 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України запобіжними заходами є:
1)особисте зобов'язання;
2)особиста порука;
3)застава;
4)домашній арешт;
5)тримання під вартою.
Відповідно до статті 179 цього Кодексу особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Відповідно до статті 180 Кримінального Процесуального Кодексу України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
Відповідно до частини 1 статті 182 Кримінального Процесуального Кодексу України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.
При цьому відповідно до частини 5 цієї статті розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 181 Кримінального Процесуального Кодексу України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
4. Відповідно до статті 199 Кримінального Процесуального Кодексу України строк тримання під вартою може бути продовженим у разі наявності вказаних вище обставин та додаткового доведення того, що завершити досудове розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали не є можливим, а раніше заявлені ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
5. Відповідно до статті 8 Кримінального Процесуального Кодексу України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Окрім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Конвенція про захист прав та основоположних свобод /далі - Конвенція/ та практика Європейського суду з прав людини визнаються в Україні джерелом права
5.1. Відповідно до визначеного Європейським судом з прав людини поняттям під час вирішення питання щодо запобіжного заходу під обґрунтованою підозрою слід розуміти добросовісне припущення про вчинення особою певного діяння, яке ґрунтується на об'єктивних відомостях, які:
-можна перевірити у судовому розгляді;
-спонукали б неупереджену та розумну людину вдатися до практичних дій, щоб з'ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.
Добросовісним можна вважати припущення, яке висунуте компетентним органом у встановленому законом порядку та ґрунтується на підході до справи, що характеризується правдивістю, сумлінністю та ретельністю.
5.2. У пункті 48 рішення у справі "Чеботарь проти Молдови" Європейський Суд з Прав Людини зазначив таке.
"Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання
При цьому у тому ж пункті Суд, посилаючись на свою прецедентну практику зазначає, що самого факту, що підозра є добросовісною, недостатньо. Словосполучення "обґрунтована підозра" означає наявність фактів або інформації, що здатні переконати об'єктивного спостерігача, що особо, можливо, вчинила злочин.
5.3. Європейський Суд з Прав Людини у своїй практиці обґрунтував підхід, відповідно до якого тримання особи під домашнім арештом, так само, як й триманні її під вартою, є позбавленням свободи у розумінні статті 5 Конвенції /див., окрім іншого, рішення у справах "Гуццарді проти Італії" (пункти 92 - 95); "Бузаджі проти Республіки Молдова" (пункти 103 - 110); "Корбан проти України (пункти 138 - 139) та інші/.
При цьому Європейський Суд з Прав Людини зазначає, що в більшості випадків домашній арешт передбачає меншу кількість обмежень та менший ступінь страждань та незручностей для затриманого, ніж звичайне ув'язнення у відповідній установі. Але цю обставину Європейський Суд з Прав Людини пов'язує з особливостями режиму, але - не з сутністю становища ув'язненого. /див., окрім іншого, рішення у справі "Бузаджі проти Республіки Молдова" (пункти 111 - 114); "Корбан проти України (пункти 138 - 139)/
5.4. Відповідно до правової позиції, що сформована Європейським Судом з прав людини, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Також суд вказав, що пункт 3 статті 5 Конвенції визначає право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання. Сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
Європейський суд з прав людини судом також відзначає, що "ризик втечі або уникнення правосуддя" зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув'язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися заявник, зменшує це побоювання і його наміри втекти.
Далі відзначається, що таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини також наголошував, що "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою… Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на "розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження", а й передбачає, що "звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання".
/див. рішення у справі "Тодоров проти України" від 12.01.2012 року, "Пунцельт проти Чехії", "Харченко проти України" та інші/
Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (рішення від 26.06.1991 року), "особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні, протягом певного часу. За виняткових обставинах цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право … визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п.51).
5.5. Відповідно до сталої практики Європейського Суду з прав людини, особа в будь-якому випадку повинна демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватись від використання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.
5.6. Відповідно до статті 2 Конвенції право кожного на життя охороняється законом та нікого не може бути умисно позбавлено життя.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Андронікоу та Константіноу проти Кіпру", передбачене статтею 2 Конвенції право на життя «... є одним з найбільш фундаментальних положень Конвенції і охороняє одну з основних цінностей демократичного суспільства».
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини перше речення статті 2 Конвенції зобов'язує державу не тільки утримуватись від умисного або незаконного позбавлення життя, але також вживати відповідних заходів для захисту життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією. Обов'язок захищати право на життя за статтею 2 Конвенції визначається у поєднанні з загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, яка зобов'язує «гарантування кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування, коли особу вбито в результаті використання сили (див. mutatis mutandis рішення від 19 лютого 1998 року у справі «Kaya v. Turkey», 1998-I, п. 105). Головна мета такого розслідування полягає у забезпеченні ефективного виконання національних законів, які захищають право на життя.
Для того, щоб розслідування стверджуваного незаконного вбивства було ефективним воно має бути здатне привести до встановлення обставин смерті людини та встановлення і покарання відповідальних осіб
Прогалини ж у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або відповідальних осіб, чи то прямих виконавців створюють ризик недодержання такого стандарту.
/див. рішення Європейського суду з прав людини у справах
«Муравська проти України» «Гонгадзе проти України», «Шевченко проти України», "Меркулова проти України" та інші/
Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Стосовно можливості розгляду справи одноособово головуючим суддею.
На теперішній час член колегії - суддя ОСОБА_12 - перебуває у нарадчій кімнаті, з огляду на що не можуть брати участь у розгляді цього кримінального провадження.
Його заміна ж у колегії з розгляду цього кримінального провадження, з огляду на вкрай обмежений строк розгляду цього клопотання, не видається за можливе.
Отже, наразі в межах цієї справи є наявною неможливість розглянути клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у визначений законом строк.
Відповідно до прямих приписів процитованої вище норми пункту 205 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального Процесуального Кодексу України за такого це клопотання може бути розглянуте, зокрема, головуючим.
Стосовно наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину обвинуваченим.
1. Суд в черговий раз відзначає, що оскільки по справі триває судовий розгляд, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчиненні злочину, що йому інкримінується на даній стадії судового розгляду не перевіряється, а встановлення його вини/невинуватості можливо лише під час ухвалення вироку по суті пред'явленого обвинувачення.
Метою ж тримання обвинуваченого під вартою наразі є забезпечення можливості подальшого розслідування кримінальної справи, яке /подальше розслідування/ повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання.
Та принагідно суд відзначає, що таке "розслідування" наразі й здійснюється судом, та саме для забезпечення мети такого розслідування судом досліджені усі надані сторонами докази та призначена експертиза, яка має усунути прогалини раніше проведеного досудового розслідування. суд принагідно відзначає й те, що такі дії є зумовленими позицією самого обвинуваченого, зокрема - необхідністю перевірки доводів, що були висловлені ним по суті справи.
2. Разом із цим, з огляду на позицію обвинуваченого у справі, суд відзначає таке.
2.1. Припущення органів досудового розслідування у частині того, що в цьому випадку злочин відносно ОСОБА_14 (у той чи інший спосіб) був вчинений є обґрунтованим, адже воно підтверджується висновком судово-медичної експертизи, з якого вбачається, що їй були завдані ножові поранення.
2.2. Припущення органів досудового про причетність ОСОБА_4 /тією чи іншою мірою/ до смерті ОСОБА_7 , самим обвинуваченим не заперечується.
Обвинувачений заперечує лише свою роль у подіях, що призвели до її смерті.
Але твердження органів досудового розслідування про те, що саме обвинувачений завдав ударів, від яких сталась її смерть наразі не може бути ані - спростованим, ані - відкинутим.
Що ж стосується заперечень обвинуваченого, то результати їх перевірки можуть знайти своє втілення лише у вироку суду по суті висунутого йому обвинувачення та не можуть аналізуватись під час вирішення питання про доцільність його перебування під вартою.
2.3. Суд також зауважує, що вади досудового розслідування, на які звертає увагу обвинувачений, особливо - проведення слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_8 за відсутності обвинуваченого та втрата під час досудового розслідування частини речових доказів - дійсно дають підстави стверджувати про відсутність належної ретельності та дбайливості під час досудового розслідування.
В той же час, ці вади не є такими, що підривають здатність досудового розслідування встановити причину смерті або відповідальних осіб, чи то прямих виконавців вбивства ОСОБА_7 .
Отже, висунута ОСОБА_4 "підозра" для мети вирішення питання про обрання запобіжного заходу є "обґрунтованою".
Стосовно наявності передбачених законом ризиків.
1. Попередніми ухвалами суду встановлена наявність ризику того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватись від суду.
1.1. Наявність цього ризику наразі випливає з того, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти життя людини за який передбачено безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, а строк його перебування під вартою наразі не є домірним покаранню, що загрожує йому у разі визнання його винним за вироком суду.
1.2. Додатковим підтвердженням такого ризику суд вважає те, що впродовж судового розгляду обвинувачений зайняв позицію, зміст якої полягає у:
-створенні суто організаційних перешкод для дослідження доказів та перевірці версій сторін по справі;
-спонуканні суду до дослідження питання про наявність обставин, що впливають на обрання запобіжного заходу, замість дослідження події злочину (про таке, окрім іншого, вказує зміст матеріалів кримінального провадження);
-наполяганні на звільненні його з-під варти до розгляду усіх наявних у справі доказів.
Суд також відзначає, що до теперішнього часу, не зважаючи на неодноразові роз'яснення суду про можливість та доступність такого, а також - про деструктивність вчинюваних ним дій з огляду на задекларовану ним мету - доведення своєї невинуватості - обвинувачений не змінив.
Таке, окрім іншого, доводить, що обвинувачений в дійсності, всіляко уникаючи встановлення дійсних обставин справи, намагається у будь-який спосіб добитися свого звільнення з-під варти до ухвалення рішення по суті обвинувачення. Це, в свою чергу, не може бути поясненим інакше, ніж тим, що обвинувачений вживає усіх доступних йому заходів для уникнення суду, тобто - щодо переховування від суду.
1.3. В обґрунтування відсутності цього ризику обвинувачений посилається про те, що не втік з місця події одразу після вчинення злочину.
Але, як вже неодноразово зазначалось судом, в контексті його позиції по суті справи вказані обвинуваченим дії можуть свідчити не про його прагнення брати участь у з'ясуванні обставин справи, але лише про заздалегідь обрану ним лінію, спрямовану на уникнення кримінальної відповідальності.
За такого наведених вище висновків суду про те, що ОСОБА_4 вживає заходів щодо ухилення від суду, обставини, на оцінці яких він наполягає, не спростовують.
Отже, суд вважає доведеною наявність на теперішній час високого ступеню ризику того, що обвинувачений переховуватиметься від суду.
2. До того ж, ОСОБА_4 раніше неодноразово засуджувався за вчинення умисних тяжких злочинів, пов'язаних із посяганням на особу; наразі обвинувачується у вчиненні злочину на тлі зловживання спиртними напоями, що негативно характеризує особу обвинуваченого як такого, що схильний до систематичної злочинної діяльності.
Таке доводить, високий ступінь ризику того, що обвинувачений може вчинити новий злочин.
3. До того ж, обставини цього кримінального провадження на теперішній час дозволяють стверджувати наявність додаткового ризику, який раніше судом не враховувався.
Так, матеріали справи доводять, що наразі майже єдиним доказом, що прямо вказує на те, що саме ОСОБА_4 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_7 , є покази свідка ОСОБА_8 .
За такого наявність високого ступеню ризиків того, що обвинувачений переховуватиметься від суду з метою уникнення відповідальності та може вчинити новий злочин, сукупно із змістом сформованої ним лише під час судового розгляду та за наслідками такого розгляду позиції щодо цього свідка позиції доводить й наявність високого ступеню ризику того, що обвинувачений може незаконно впливати на цього свідка.
Стосовно можливості запобігти цим ризикам шляхом обрання запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою.
1. Вирішуючи питання про можливість запобігти встановленим судом ризикам шляхом застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, суд виходе з сутності таких ризиків.
З огляду на таке суд відзначає, що встановленим судом ризикам вчинення обвинуваченим нових злочинів та незаконного впливу на свідка ОСОБА_8 об'єктивно неможливо запобігти інакше, ніж шляхом тримання ОСОБА_4 під вартою.
Суд також відзначає, що поведінка обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження свідчить, що ризик вжиття ним заходів щодо уникнення суду є збільшеним настільки, що його неможливо відвернути, не взявши ОСОБА_6 під варту.
2. Суд також відзначає, що такі запобіжні заходи, як особисте зобов'язання, та застава не є здатними забезпечення виконання мети запобіжного заходу в цьому випадку, адже:
-запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання не передбачає ані - утримання особи, ані - контролю за його поведінкою;
-запобіжний захід у вигляді застави не передбачає контролю за поведінкою особи.
До того ж, можливість застосування до обвинуваченого такого запобіжного заходу, як застава, є сумнівною, адже його матеріальне становище не дозволяє йому внести заставу у передбаченому законом розмірі.
3. Застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки в цьому випадку не є можливим через відсутність в обвинуваченого поручителів.
4. Що ж стосується запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, то поведінка обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження на теперішній час не дає підстав вважати, що мета запобіжного заходу буде досягнутою у разі послаблення режиму його утримання та контролю за його поведінкою.
Спростування заперечень захисту.
Посилання обвинуваченого та його захисника були предметом докладного розгляду судами першої та апеляційної інстанції 07 грудня 2021 року, та суди прийшли до висновку про те, що наведені посилання висновків суду про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою не спростовують.
Нових міркувань під час судового розгляду 04 лютого 2022 року ані - обвинувачений, ані - його захисник - не навели.
В зв'язку з таким суд доходе висновку про те, що підстави для зміни обраного відносно обвинуваченого запобіжного заходу є відсутніми, а його належну процесуальну поведінку можливо забезпечити лише шляхом подальшого застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Отже, клопотання прокурора підлягає задоволенню, а у задоволенні клопотання захисту слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 369-372; 376 КПК України, суд, -
1.Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 - до 04 квітня 2022 року включно.
2.У задоволенні клопотання захисту про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала може бути оскарженою безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 5 днів..
СУДДЯ = ОСОБА_15 =