Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/1418/21
Провадження № 1-кп/490/27/2022
02 лютого 2022 року
Центральний районний суд міста Миколаєва
У складі : головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участі прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
його захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження № 12020150020002843 про обвинувачення
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Миколаєві, є українцем, громадянином України, мешкає за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального Кодексу України, -
Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається.
1. Прокурор під час судового засідання просив продовжити строк тримання обвинуваченого під цілодобовим домашнім арештом, спираючись про те, що ризики, що зумовили обрання цього запобіжного заходу, наразі не усунуті на не зменшились.
2. Захисник під час судового розгляду кримінального провадження проти задоволення клопотання заперечував, спираючись про те, що ризики, які зумовили обрання цього запобіжного заходу, наразі істотно зменшились. Таке, на думку захисника, доведене поведінкою обвинуваченого, який виконує усі покладені на нього обов'язки та з'являється у судові засідання.
Спираючись про таке, захисник просив змінити обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з цілодобового домашнього арешту на домашній арешт із забороною залишати житло у нічний період доби.
Обвинувачений під час судового засідання позицію свого захисника підтримав.
Встановлені судом обставин із посиланням на докази
1. В провадженні Центрального районного суду міста Миколаєва перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального Кодексу України.
В межах цього кримінального провадження ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину за таких обставин
Між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , які спільно проживають за адресою: АДРЕСА_1 , виникли особисті неприязні стосунки через постійні сварки та конфлікти, ініціатором яких був ОСОБА_4 .. Так, 09.09.2020 до хірургічного відділення Миколаївської лікарні швидкої медичної допомоги доставлено ОСОБА_7 , та поставлено діагноз: закрита травма грудної клітини, перелом 6, 7, 8 ребер зліва, забій ліегких тканин лівого тазостегнового суглобу, при обставинах вказаних ОСОБА_7 , що їй було спричинено тілесні ушкодження онуком ОСОБА_4 .. 16.09.2020 в вечірній час доби, ОСОБА_7 повернулась з лікарні за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 .
16.09.2020 більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим, ОСОБА_4 пішов з місця свого проживання до невстановленої під час досудового розслідування особи, разом з якою вживав алкогольні напої та пробув разом з останнім до 04.00 год. 17.09.2020 ОСОБА_4 повернувся за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , близько 05.00 год. 17.09.2020, зайшов до приміщення вказаного вище будинку і направився до кімнати ОСОБА_7 , яка прокинувшись від стороннього шуму та почала робити зауваження ОСОБА_4 з приводу того, що останній перебуває у стані алкогольного сп'яніння, після чого у ОСОБА_4 виник злочинний умисел , спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , на ґрунті раніше виниклих неприязних стосунків.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в приміщенні будинку АДРЕСА_1 17.09.2020 близько 05.00 год., підійшов до потерпілої, яка знаходилась у приміщенні власної кімнати та завдав один удар долонею правої руки в область шиї ОСОБА_7 , від завданого удару потерпіла продовжила кричати на ОСОБА_4 та робити йому зауваження, вказані дії ОСОБА_7 ще більше роздратували останнього.
Далі ОСОБА_4 , продовжуючи реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , стоячи навпроти потерпілої, яка в цей час сиділа на ліжку у приміщенні спальної кімнати, завдав їй один удар кулаком правої руки в область обличчя, від завданого удару ОСОБА_7 впала на підлогу, а ОСОБА_4 , стоячи над потерпілою, наніс ОСОБА_7 численні удари ногами в область тулуба з лівого та правого боку. Далі, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , підняв останню та посадив на ліжко у спальній кімнаті, та намагаючись припинити лайки та крики потерпілої під час нанесення їй ударів, ОСОБА_4 взяв із ліжка подушку та наніс нею кілька ударів в область обличчя ОСОБА_7 , після чого ОСОБА_7 заспокоїлась та перестала кричати на ОСОБА_4 .. Таким чином ОСОБА_4 , довівши свій злочинний умисел, направлений на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 до кінця, покинув кімнату потерпілої.
Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_4 спричинив ОСОБА_7 тілесні ушкодження у вигляді множинних переломів ребер по різним анатомічним лініям з обох сторін з пошкодженням пристінкової плеври та лівої легені, що призвело до внутрішньо-плевральної кровотечі зліва, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку із настанням смерті. Смерть ОСОБА_7 настала в результаті тупої травми грудної клітини у вигляді множинних переломів ребер по різним анатомічним лініям з обох сторін з пошкодженням пристінкової плеври та лівої легені з послідуючою гострою внутрішньо-плевральною кровотечею зліва.
2. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 травня 2021 року відносно ОСОБА_4 був обраний запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком до 07 липня 2021 року.
Подальшими ухвалами Центрального районного суду міста Миколаєва строк тримання обвинуваченого під домашнім арештом був продовжений неодноразово, востаннє - до 16 лютого 2022.
Обираючи такий запобіжний захід, суд виходив з того, що існує ризик того, що обвинувачений може вчинити новий злочин.
3. Під час перебування під домашнім арештом обвинувачений виконує покладені на нього обов'язки не в повному обсязі.
3.1. Так, 06 серпня 2021 року обвинувачений допустив невиконання покладених на нього обов'язків, а саме - залишив місце перебування під домашнім арештом без узгодження з органами Національної поліції України, знявши при цьому електронний засіб контролю та залишивши його за місцем свого проживання.
3.2. Далі, у судове засідання 19 серпня 2021 року обвинувачений з'явився з запізненням.
3.3. До того ж, 29 жовтня 2021 року ОСОБА_4 перебував у громадському місці у нетверезому стані, в зв'язку із чим постановою від 29 жовтня 2021 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 178 КУпАП та підданий адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 85 грн.
4. Під час судового розгляду кримінального провадження наразі судом допитаний обвинувачений, досліджені наявні в розпорядженні сторін документи /окрім - протоколу проведення слідчого експерименту/ та висновки експертів, визначені подальші дії щодо розгляду кримінального провадження та допитані три свідка.
Положення закону, якими керувався суд під час постановлення ухвали.
1. Відповідно до частини 2 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до частини 1 статті 177 цього Кодексу діями, можливість вчинення яких є підставою для застосування запобіжного заходу, є лише спроби
1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
До того ж, відповідно до частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України, метою застосування запобіжного заходу є лише забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам вчинити вказані дії.
2. Відповідно до визначеного Європейським судом з прав людини поняттям під час вирішення питання щодо запобіжного заходу під обґрунтованою підозрою слід розуміти добросовісне припущення про вчинення особою певного діяння, яке ґрунтується на об'єктивних відомостях, які:
-можна перевірити у судовому розгляді;
-спонукали б неупереджену та розумну людину вдатися до практичних дій, щоб з'ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.
Добросовісним можна вважати припущення, яке висунуте компетентним органом у встановленому законом порядку та ґрунтується на підході до справи, що характеризується правдивістю, сумлінністю та ретельністю.
3. Відповідно до частини 1 статті 181 Кримінального Процесуального Кодексу України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Відповідно до частини 6 цієї статті строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.
Відповідно до частини 4 статті 196 Кримінального Процесуального Кодексу України слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 197 цього Кодексу.
4. Відповідно до частини 5 статті 194 Кримінального Процесуального Кодексу України обираючи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, суд зобов'язує обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:
1)прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
2)не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3)повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4)утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5)не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
6)пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7)докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8)здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
9)носити електронний засіб контролю.
5. Відповідно до статті 8 Кримінального Процесуального Кодексу України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Окрім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Конвенція про захист прав та основоположних свобод /далі - Конвенція/ та практика Європейського суду з прав людини визнаються в Україні джерелом права
5.1. Відповідно до статті 2 Конвенції право кожного на життя охороняється законом та нікого не може бути умисно позбавлено життя.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Андронікоу та Константіноу проти Кіпру", передбачене статтею 2 Конвенції право на життя «... є одним з найбільш фундаментальних положень Конвенції і охороняє одну з основних цінностей демократичного суспільства».
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини перше речення статті 2 Конвенції зобов'язує державу не тільки утримуватись від умисного або незаконного позбавлення життя, але також вживати відповідних заходів для захисту життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією. Обов'язок захищати право на життя за статтею 2 Конвенції визначається у поєднанні з загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, яка зобов'язує «гарантування кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування, коли особу вбито в результаті використання сили (див. mutatis mutandis рішення від 19 лютого 1998 року у справі «Kaya v. Turkey», 1998-I, п. 105). Головна мета такого розслідування полягає у забезпеченні ефективного виконання національних законів, які захищають право на життя.
Для того, щоб розслідування стверджуваного незаконного вбивства було ефективним воно має бути здатне привести до встановлення обставин смерті людини та встановлення і покарання відповідальних осіб
Прогалини ж у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або відповідальних осіб, чи то прямих виконавців створюють ризик недодержання такого стандарту.
/див. рішення Європейського суду з прав людини у справах
«Муравська проти України» «Гонгадзе проти України», «Шевченко проти України», "Меркулова проти України" та інші/
Таке узгоджується з нормами статті 3 Конституції України саме життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, а згідно до статті 27 Основного Закону кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити життя людину.
5.2. Європейський Суд з Прав Людини у своїй практиці обґрунтував підхід, відповідно до якого тримання особи під домашнім арештом, так само, як й триманні її під вартою, є позбавленням свободи у розумінні статті 5 Конвенції /див., окрім іншого, рішення у справах "Гуццарді проти Італії" (пункти 92 - 95); "Бузаджі проти Республіки Молдова" (пункти 103 - 110); "Корбан проти України (пункти 138 - 139) та інші/.
При цьому Європейський Суд з Прав Людини зазначає, що в більшості випадків домашній арешт передбачає меншу кількість обмежень та менший ступінь страждань та незручностей для затриманого, ніж звичайне ув'язнення у відповідній установі. Але цю обставину Європейський Суд з Прав Людини пов'язує з особливостями режиму, але - не з сутністю становища ув'язненого. /див., окрім іншого, рішення у справі "Бузаджі проти Республіки Молдова" (пункти 111 - 114); "Корбан проти України (пункти 138 - 139)/
Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Повертаючись до обставин цієї справи, суд відзначає таке.
І……Щодо обґрунтованості висунутої підозри.
1. Припущення органів досудового розслідування у частині того, що в цьому випадку той чи інший злочин відносно ОСОБА_7 (у той чи інший спосіб) був вчинений, наразі залишається обґрунтованим, адже воно підтверджується:
-відомостями, що містяться у дослідженому під час судового розгляду кримінального провадження протоколі огляду місця події, з якого поза розумним сумнівом вбачається, що на тілі ОСОБА_7 були наявними тілесні ушкодження, що не могли бути заподіяними природним шляхом;
-показами самого обвинуваченого про те, що він наноси їй ти чи інші удари.
2. Припущення органів досудового розслідування про те, що ОСОБА_4 є причетним (у тій чи іншій мірі) до вчинення тих чи інших протиправних дій відносно ОСОБА_7 наразі також підтверджується вказаними доказами.
3. Досліджені судом докази наразі знижують ступінь обґрунтованості висунутої обвинуваченому підозри стосовно наслідків його дій, проте сумнівів у факті вчинення ним відповідних дій не породжують.
З огляду на це слід прийти до висновку про те, що наразі висунута ОСОБА_4 підозра у вчиненні злочину для вирішення питання про застосування відносно нього запобіжного заходу в частині припущення про вчинення ним певних дій відносно ОСОБА_7 є "обґрунтованою".
ІІ……Завершити судовий розгляд наразі вочевидь не видається за можливе.
ІІІ……Говорячи про ризик вчинення обвинуваченим дій, запобігти спробам вчинення яких покликаний запобіжний захід, суд відзначає, що вагомість врахованого судом ризику того, що обвинувачений може вчинити новий злочин, ґрунтується на припущенні про вчинення ним протиправних дій відносно ОСОБА_7 .
Та наразі підстави для сумнівів в обґрунтованості такого припущення немає.
Отже, вказаний ризик наразі не зменшився.
До того ж, поведінку обвинуваченого під час домашнього арешту неможливо визнати бездоганною, що позбавляє суд можливості прийти до висновку про можливість пом'якшення режиму його утримання.
За такого суд вважає, що підстави для зміни раніше обраного відносно обвинуваченого запобіжного заходу наразі відсутні.
Отже, клопотання прокурора підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 369-372; 376 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора - задовольнити
Продовжити строк дії обраного відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло цілодобово.
Визначити місцем перебування ОСОБА_4 під домашнім арештом на виконання цієї ухвали приміщення 1 поверху будинку АДРЕСА_1 , заборонивши йому залишати це житло цілодобово.
Покласти на ОСОБА_4 , окрім загального обов'язку з'являтись до суду за першим викликом, такі обов'язки:
-не залишати перший поверх будинку АДРЕСА_1 , за винятком випадків звернення за медичною допомогою, явки до суду та, за погодженням з органами Національної поліції - відвідування магазинів для задоволення побутових потреб;
-повідомляти суд про засоби зв'язку та їх зміну;
-утримуватися від спілкування у будь-який спосіб особисто або через третіх осіб із особами, що зазначені у реєстрі досудового розслідування, як свідки, зокрема - зі свідком ОСОБА_8 .
-не відвідувати розважальні заклади;
-носити електронний засіб контролю
Строк дії ухвали встановити в 2 місяці - до 02 квітня 2022 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СУДДЯ = ОСОБА_9 =