Справа № 500/8395/21
23 лютого 2022 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб'юка П.М.
за участю:
секретаря судового засідання Косюк О.П.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: адвоката Никитюка Р.І.,
представників відповідача: Калиняка С.В., Полянського Ф.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного архіву Тернопільської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі, також, - позивачка) до Державного архіву Тернопільської області (далі, також, - відповідач), в якому просила:
визнати протиправним та скасувати наказ Державного архіву Тернопільської області від 05 листопада 2021 року №66-к/01/1-02 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »;
стягнути з бюджетних асигнувань Державного архіву Тернопільської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, враховуючи відрахування на утримання податків та інших обов'язкових платежів, починаючи з 08 листопада 2021 року по дату ухвалення судом рішення про скасування наказу Державного архіву Тернопільської області від 05 листопада 2021 року №66-к/01/1-02 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »;
допустити до негайного виконання рішення суду про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць, з врахуванням відрахувань податків і обов'язкових платежів у розмірі 10 962 (десять тисяч дев'ятсот шістдесят дві) гривні 12 копійок з бюджетних асигнувань Державного архіву Тернопільської області на користь ОСОБА_1 ;
стягнути бюджетних асигнувань Державного архіву Тернопільської області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка, перебуваючи на посаді начальника відділу формування НАФ та діловодства Державного архіву Тернопільської області, отримала повідомлення, в якому їй запропоновано до 05.11.2021 надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19. Позивачка відмовилась надавати документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COV1D-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації, виданий закладом охорони здоров'я. Відповідач 05.11.2021 виніс наказ №66-к/01/1-02 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».
Позивачка вважає такий наказ протиправним, тому, що ним порушене її конституційне право на працю, а також її конституційне право без вільної згоди не бути підданою медичним, науковим чи іншим дослідам, відтак, вважає цей наказ суб'єкта владних повноважень таким, що підлягає скасуванню. Зокрема, посилається на Наказ Міністерства охорони здоров'я України №3018 від 24.12.2020, яким затверджена «Дорожна карта з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках», де вказано, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп».
Позивачка зазначає, що положення Закону України «Про державну службу» не можуть бути застосовані під час відсторонення від роботи державних службовців, які не дотримуються вимог щодо обов'язкової вакцинації проти COVID-19. В даному випадку слід застосовувати норми КЗпП України, та відповідно до частини першої статті 113 КЗпП України простій на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), в той час як позивачку відсторонено від виконання посадових обов'язків без збереження заробітної плати, без оформлення простою та без виплати 2/3 розміру її окладу.
Позивачка вважає, оскільки наказ відповідача від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » підлягає скасуванню, то на користь позивачки слід стягнути середній заробіток за час її вимушеного прогулу, пов'язаного із незаконним відстороненням від роботи.
Також, позивачка зазначає, що внаслідок видання відповідачем протиправного наказу від 05.11.2021 про відсторонення позивачки від роботи, їй завдано моральної шкоди.
Ухвалою від 07.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального провадження, призначено підготовче судове засідання.
Від відповідача 17.12.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти позовних вимог, просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач керувався ст.46 КЗпП України, постановою КМУ від 09.12.2020 року №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CоV-2, наказом №1306 /36928 Міністерства охорони здоров'я від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" та актом від 08.11.2021 щодо ухилення або відмови працівника від проходження обовязкового профілактичного щеплення проти COVID-19.
Представник позивача подав на адресу суду 28.12.2021 відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити, посилаючись мотиви та обґрунтування, викладені в позовній заяві.
Ухвалою суду від 11.01.2022, проголошеною судом без виходу в нарадчу кімнату, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено закрити підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті.
В судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд задовольнити, покликаючись на обґрунтування, викладені у позові та відповіді на відзив.
В судовому засіданні представники відповідача заперечили проти позовних вимог в повному обсязі, просили суд відмовити в їх задоволенні, посилаючись на наведені у відзиві мотиви.
Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові та відзиві на позов, надавши їм належну правову оцінку, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 наказом директора державного архіву Тернопільської області від 16.04.2008 №53, призначена на посаду начальника відділу формування НАФ та діловодства, що підтверджується відповідними записами, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (аркуші справи 28-29).
Позивач 28.10.2021 в електронній формі отримала повідомлення директора Державного архіву Тернопільської «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» (аркуші справи 30-31).
Зокрема, в цьому повідомленні, її попереджено про те, що з 08.11.2021 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 обов'язкове для працівників держархіву. Відтак, із посиланням на наказ Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153 та пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 позивачці запропоновано до 05.11.2021 надати:
документ, який підтверджує, що ви отримали повний курс вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;
міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COV1D-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;
довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 №595.
Також, повідомлено про те, що у разі ненадання 05.11.2021 одного із зазначених документів, 08.11.2021 позивачку відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-111.
Проінформовано про те, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме за працівника страховий внесок. Період відсторонення без збереження зарплати не увійде й до стажу, що дає право на щорічну відпустку.
Повідомлення аналогічного змісту 03.11.2021 надіслано позивачці також і у письмовій формі (аркуш справи 32).
В судовому засіданні позивач підтвердила, що вказані повідомлення були доведені до її відома, разом з тим, вказаних у повідомленнях документів нею не подано, оскільки вважає дії відповідача протиправними.
Заступник начальника відділу зберігання, обліку та довідкового апарату Л. Волоцюга та головні спеціалісти даної установи - О. Волинець і І. Полякова) Державного архіву Тернопільської області 05.11.2022 склали акт №1 «Про відмову надати документ про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» (аркуш справи 33).
Надалі, відповідач видав наказ № 66-к/01/1-02 від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », наступного змісту: відсторонити від роботи без збереження заробітної плати з 8 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, ОСОБА_1 , начальника відділу формування НАФ та діловодства; у встановленому порядку довести цей наказ до відома особу, яка відсторонюється (аркуш справи 34).
Підставою для винесення даного наказу слугували повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 28.10.2021 №01-28/01/863 та акт про відмову надати документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COV1D-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації, виданий закладом охорони здоров'я, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2021 №595.
Позивачка, вважаючи наказ про відсторонення її від роботи в зв'язку із відсутністю щеплення протиправним та таким, що порушує її законні права, свободи та інтереси, звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб визначає Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III-4 (далі - Закон № 1645-III04).
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону №1645-III-4 інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.
Карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Обмежувальні протиепідемічні заходи - медико-санітарні та адміністративні заходи, що здійснюються в межах осередку інфекційної хвороби з метою запобігання її поширенню.
Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону №1645-III-4 карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України встановлено карантин.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону №1645-III-4 працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб (далі - Наказ №2153).
Згідно наказу №2153 проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обов'язковим профілактичним щепленням підлягають працівники місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів.
Позивачка наказом директора Державного архіву Тернопільської області від 16.04.2008 № 53 призначена на посаду начальника відділу формування НАФ та діловодства. Зазначена посада належить до посад державної служби. Державний архів Тернопільської області є структурним підрозділом Тернопільської обласної державної адміністрації.
Згідно із ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які обов'язковими до виконання органами виконавчими влади.
Суд зазначає, що відповідно до положення Державного архіву Тернопільської області, затвердженого розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 17.04.2013 №158-од (далі - Положення) Державний архів Тернопільської області є структурним підрозділом Тернопільської обласної держаної адміністрації.
Згідно з п. 10 Положення директор Державного архіву Тернопільської області здійснює повноваження з питань державної служби та організації роботи інших працівників держархіву.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення тощо.
Постанову Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 р. № 1236 доповнено пунктом 4 Г6 згідно з Постановою КМ України № 1096 від 20.10.2021 (пункт 19 набрав чинності з 08 листопада 2021 року), згідно з яким керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);
відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Згідно із ст. 94 Кодексу законів про працю України, ч. 1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом, (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу»).
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Кодексу законів про працю України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
На підставі наведеного, наказом директора державного архіву Тернопільської області від 05.11.2021 №66-к/01/1-02 ОСОБА_1 , начальника відділу формування НАФ та діловодства держархіву області, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.
Підставою видачі зазначеного наказу стало повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, від 28.10.2021 №01- 28/01/863, з яким позивач ознайомлена, а також, акт про відмову надати документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях або медичний висновок про наявність протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).
Беручи до уваги встановлені судом обставини справи, таким іншим випадком, передбаченим законодавством, і є встановлене статтею 12 Закону України 06.04.2000 №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2» (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень.
Таким чином, оскільки позивачка не надала документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19, суд приходить до висновку про правомірність прийнятого відповідачем наказу від 05.11.2021 №66-к/01/1-02 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».
При цьому, суд наголошує, що тимчасове увільнення від виконання службових обов'язків у порядку відсторонення від роботи, у даному випадку, не є звільненням зі служби, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.
Зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», внесені постановою КМУ від 20.10.2021 №1096, щодо відсторонення від роботи у разі відмови або ухилення від проведення обов'язкових профілактичних щеплень, а також наказ МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» набули чинності з 08.11 2021.
Таким чином, із зазначеної дати, відповідно до наведених приписів чинного законодавства, в Державному архіві Тернопільської області підлягали відстороненню від роботи державні службовці та працівники, які, на вказану дату, відмовились або ухилились від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які надали довідку закладу охорони здоров'я про наявність протипоказань до вакцинації ( тимчасових або постійних).
Щодо посилання позивачки на ту обставину, що наказ №66-к/01/1-02 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » винесений відповідачем 05.11.2021, а відповідні зміни щодо відсторонення від роботи у разі відмови або ухилення від проведення обов'язкових профілактичних щеплень набули чинності з 08.11.2021, суд зазначає, що в самому наказі №66-к/01/1-02 визначено дату відсторонення позивачки - 08.11 2021. А тому, на думку суду, дата видачі наказу не впливає на його правомірність, оскільки до 08.11.2011 наказ не впливав на права та інтереси позивача.
Щодо оплати праці працівників на період відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.
Згідно статті 1 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР, статті 50 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» оплата праці здійснюється за виконання роботи, для державних службовців - за виконання посадових обов'язків. Оскільки при відстороненні від роботи державним службовцем посадові обов'язки ним не виконуються, відтак підстави для виплати заробітної плати на період відсторонення відсутні.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 820/5784/17 та від 18.11.2019 №480/4871/18.
Водночас, суд звертає увагу на те, що держава, встановивши відсторонення працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я людей.
Суд визнає, що відсторонення позивачки від роботи означало втрату заробітної плати. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я. Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави тобто було виправданим
Щодо посилання представника позивачки та позивачки на ту обставину, що щеплення від COVID-19 не входить до переліку обов'язкових щеплень і не включення його до календаря щеплень, суд зазначає, що наведені твердження суперечать чинному законодавству з огляду на те, що чинним законодавством на громадян покладаються обов'язки щодо проведення щеплень.
Так, відповідно до пункту «б» статті 10 Основ законодавства про охорону здоров'я громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Крім того, згідно статті 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» на громадян покладаються обов'язки брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів та робити щеплення у передбачених законодавством випадках.
Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» розрізняється обов'язкове профілактичне щеплення: для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб (абзац 2 статті 12); на відповідних територіях та об'єктах у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби (абзац 3 статті 12).
Згідно з абзацом 4 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відповідний санітарний лікар приймає рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах.
У даному випадку застосовуються підстави для обов'язкового профілактичного щеплення, визначені абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (для працівників окремих професій, виробництв та організацій), які не вимагають відповідного рішення санітарного лікаря.
За змістом пункту 2 Календаря щеплень, затвердженого наказом Міністерством охорони здоров'я від 16.09.2011, з урахуванням змін, внесених згідно наказу Міністрерства охорони здоров'я №1510 від 03.07.2020 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за №1159/19897), обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань (крім щеплень, визначених пунктом 1 Календаря, - дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, тощо) підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, що відповідає положенням абзацу 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Крім того, суд звертає увагу, що надання інформації щодо проведених щеплень не є порушенням права на таємницю про стан здоров'я в розумінні статті 39-1 Основ законодавства про охорону здоров'я, оскільки така інформація не стосується діагнозу, стану здоров'я, конкретних відомостей, одержаних при медичному обстеженні, методів лікування.
За таких обставин, підлягають застосуванню норми Закону України від 06.04.2000 «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до статті 12 якого у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, тобто не передбачається складання посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби подання про усунення від роботи.
Щодо відсутності встановленого порядку відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.
Стаття 46 КЗпП України та стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містять порядку відсторонення від роботи осіб, що відмовляються або уклоняються від щеплення від COVID-19.
Проте такий порядок визначений пунктом 41-б постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Положеннями цієї правової норми визначені умови та підстави відсторонення, час відсторонення, його документальне оформлення певним чином, що у сукупності і складає порядок відсторонення від виконання обов'язків.
Щодо імперативних приписів пункту 41-б постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020, то суд зазначає, що підпункт 2 зазначеної правової норми встановлює імперативний припис керівникам державних органів забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Абзацом другим статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено: у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Щодо посилання позивачки на обмеження її конституційного права на працю, суд зазначає, що у постанові від 18.11.2019 у справі №480/4871/18 Верховний Суд вказує на необґрунтованість доводів скаржника щодо не врахування положення статті 43 Конституції України під час застосування до останнього заходу у вигляді відсторонення від посади.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частинами першою-третьою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що доводи відповідача свідчать про законність оскаржуваного наказу та безпідставність позову. Позивачка, у свою чергу, не довела обґрунтованість заявлених вимог, відтак позовні вимоги до задоволення не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати присудженню на користь позивачки не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного архіву Тернопільської області про визнання протиправним та скасування наказу №66-к/01/1-02 про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 03 березня 2022 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Державний архів Тернопільської області (місцезнаходження: вул.Карпенка, 2,м.Тернопіль,46018, код ЄДРПОУ/РНОКПП 03494729)/
Головуючий суддя Баб'юк П.М.