Справа № 500/8851/21
15 лютого 2022 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Шумської міської ради Тернопільської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення десятої сесії VIII скликання Шумської міської ради Тернопільської області від 28 липня 2021 року №1898 "Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 ";
- зобов'язати Шумську міську раду Тернопільської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власніть для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 6125884400:04:001:0143 площею 2,0 га, розташованої в с. Мирове Кременецького району Тернопільської області;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду у даній адміністративній справі шляхом зобов'язання Шумської міської ради Тернопільської області подати до суду у місячний строк після набрання рішенням суду законної сили звіту про виконання судового рішення;
- стягнути із Шумської міської ради Тернопільської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 908 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 28 травня 2020 року рішенням шістдесятої сесії VII скликання Шумської міської ради №4234 її надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення - землі запасу, розташовану в с. Мирове Шумського району Тернопільської області з подальшою передачею у власність.
Приватним підприємством "Шумськгеопроект" розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, яка розташована в с. Мирове Шумського району Тернопільської області.
25.05.2021 позивач звернулась до Шумської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою, за результатами розгляду якої 28.07.2021 року Шумської міською радою прийнято рішення №1898 "Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 ".
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Ухвалою від 13.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження безз повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Представником відповідача 28.12.2021 подано до суду відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зокрема зазначає, що відповідачем було підготовлено та винесено на розгляд проект рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства позивачу, проте дане рішення не набрало відповідну кількість голосів для позитивного рішення. Відповідач вважає, що правомірно та обгрунтовано, у відповідності до положень чинного законодавства України, відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , а оскаржуване рішення правомірним.
Ухвалою від 21 січня 2022 року визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове заідання на 15 лютого 2022 року.
Представником позивача 15.02.2022 року подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить задовольнити.
Представником відповідача 15.02.2022 року подано клопотання про розгляд справи за вісутності Шумської міської ради. Проти позову заперечує.
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 та ч.3 ст.268 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Як випливає із матеріалів справи, 27 травня 2020 року позивач звернулась до Шумської міської ради із заявою про надання її дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, розташовану в с. Мирове Шумського району Тернопільської області.
28 травня 2020 року рішенням шістдесятої сесії VII скликання Шумської міської ради Тернопільської області №4234 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення - землі запасу, розташовану в с. Мирове Шумського району Тернопільської області з подальшою передачею у власність.
Приватним підприємством "Шумськгеопроект" розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, яка розташована в с. Мирове Шумського району Тернопільської області. 28 грудня 2020 року проведена державна реєстрація вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із присвоєнням кадастрового номеру 6125884400:04:001:0143.
25.05.2021 позивач звернулась до Шумської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки, яка розташована в с. Мирове Шумського району Тернопільської області.
За результатами розгляду заяви позивача 28.07.2021 року рішенням десятої сесії VIII скликання Шумської міської ради Тернопільської області №1898 "Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 " позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства прощею 2,0 га, кадастровий номер 6125884400:04:001:0143, яка розташована в с. Мирове Кременецького (колишнього Шумського) району Тернопільської області на підставі частини другої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а саме, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність не підтримано необхідною кількістю голосів депутатів від загального складу ради.
Вважаючи дане рішення відповідача протиправними, позивач звернлась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 та 3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.1-2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Як передбачено ч.6 та 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. “б” ч.1 ст.121 Земельного кодексу України).
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачений ст.123 Земельного кодексу України, відповідно до ч.4 якої проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, погоджується в порядку, встановленому ст.186-1 цього Кодексу.
За приписами ч.13 ст.123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Відповідно до ст.186 Земельного кодексу України схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць погоджуються територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства, структурним підрозділом відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району - виконавчим органом відповідної міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі якщо такий орган не утворений - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурним підрозділом відповідної обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому ст.186-1 цього Кодексу і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу.
У разі якщо на підставі матеріалів інвентаризації здійснюються формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій, технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель (крім технічної документації, за якою проводиться інвентаризація масиву земель сільськогосподарського призначення) погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Як визначено ч.17 вказаної статті підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Згідно ч.1 ст.186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до ч.5 ст.186-1 Земельного кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Згідно ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин.
Так, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Приписами статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи
Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 №1423-ІХ, що набув чинності з 27.05.2021, внесені зміни до ЗК України.
Зокрема, абз.2 ч.7 ст.118 ЗК України, викладеним в новій редакції, визначено, що у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до ч.9, 10 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Отже, чинним законодавством чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Частина 8 ст.186 ЗК України передбачає, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Вищевикладене свідчить, що за наслідками розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідач - Шумська міська рада - на пленарному засіданні повинна була прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою чи про відмову із зазначенням обґрунтованих причин відмови.
Як вже зазначалось, позивачу ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність, з причин не підтримання вказаного рішення необхідною кількістю голосів депутатів від загального складу ради.
Відтак, Шумська міська рада безпідставно, в порушення вимог ч.8 ст.186 ЗК України відмовила позивачу у затвердженні проекту землеустрою, посилаючись на не прийняття сесією рішення.
Вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Частиною 3 ст. 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про затвердження проекту землеустрою, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.
В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов'язання уповноваженого суб'єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов'язання повторно розглянути клопотання.
Суд зазначає, що відповідачем не прийнято рішення щодо заявленого клопотання, проте суд перевірив підстави які слугували щодо не прийняття даного рішення, інших підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою представником відповідача не зазначено, а тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.
З урахуванням наведеного, зважаючи на дотримання позивачем порядку розроблення землевпорядної документації з метою отримання земельної ділянки у власність, своєчасність її подання та не доведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку буде саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 червня 2021 року та прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власніть для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 6125884400:04:001:0143 площею 2,0 га, розташованої в с. Мирове Кременецького району Тернопільської області.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Щодо застосування судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду, та вирішується на його розсуд.
Таким чином, процесуальні дії, визначені ст.382 КАС України, є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Однак на момент розгляду цієї справи відсутні докази ймовірного уникнення чи зволікання відповідачем у відновленні порушеного права позивача, а саме не виконання рішення суду, що в свою чергу вказує на відсутність підстав для встановлення судового контролю шляхом подання у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Крім того, слід звернути увагу позивача про те, що це не позбавляє його права повторно звернутися із заявою про встановлення судового контролю після набрання рішенням суду в даній справі законної сили та у випадку, якщо відповідач не буде добровільно виконувати його.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обгрунтованим.
На підтвердження витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката, суду надано Договір про надання правової допомоги №157 від 30.11.2021 (надалі - Договір), Додаткова угода №1 від 30.11.2021 та Додаткова угода №2 від 30.11.2021.
Згідно п.2 Договору вартість наданої правової допомоги за цим Договором узгоджується в додатковій угоді до цього Договору.
Відповідно до Додаткової угоди №1 Адвокат надає правничу (правову) допомогу Клієнту при складенні позовної заяви до Тернопільського окружного адміністративного суду до Шумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певнні дії, а також у представництві інтересів Клієнта за вказаним позовом.
У відповідності до п.1, 4 Додаткової угоди №2 розмір гонорару Адвоката за надання правничої допомоги клієнту - Шліхті О.О. за складення позовної заяви до Тернопільського окружного адміністративного суду до Шумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певнні дії становить 3000 (три тисячі) гривень.
Підписанням цієї додаткової угоди сторони підтверджують, що оплата гонорару вказаного в п.1 цієї додаткової угоди проведена в повному обсязі.
Проте, в підтвердження оплати правової допомоги адвоката до матеріалів справи не долучено відповідного документа (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку, або інший банківський документ чи касовий чек).
У матеріалах справи відсутній також акт виконаних робіт, який би містив опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, вартість конкретного виду послуг відповідно до угоди.
Таким чином, враховуючи, що позивачем не підтверджено факт понесення нею витрат на правничу допомогу, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Оскільки, позов підлягає до задоволення, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 908,00 грн. згідно квитанції від 26.11.2021.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення десятої сесії VIII скликання Шумської міської ради Тернопільської області від 28 липня 2021 року №1898 "Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 ";
Зобов'язати Шумську міську раду Тернопільської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 червня 2021 року та прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власніть для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 6125884400:04:001:0143 площею 2,0 га, розташованої в с. Мирове Кременецького району Тернопільської області;
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шумської міської ради Тернопільської області в користь ОСОБА_1 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 16 лютого 2022 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Шумська міська рада (місцезнаходження/місце проживання: вул. Українська, 59,м. Шумськ,Тернопільська область,47101 код ЄДРПОУ/РНОКПП 04396259);
третя особа:
- (місцезнаходження/місце проживання: код ЄДРПОУ/РНОКПП ) .
Головуючий суддя Подлісна І.М.