ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"04" березня 2022 р. справа № 300/3960/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання до вчинення дій,
Адвокат Трофімов Р.В. (надалі, також - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), 03.08.2021 звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (надалі, також - відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ) у якій, з урахуванням уточненої позовної заяви від 13.08.2021, просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати в день звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошової компенсації за не отримане речове майно, індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.07.2017 по день фактичної виплати 09.08.2021, терміном 1477 днів, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
На обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено те, що при виключенні позивача 24.07.2017 зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 з ним не проведено повний розрахунок, зокрема, відповідачем не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 10 857,07 грн, грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 14 567,66 грн, індексацію грошового забезпечення в розмірі 53 416,15 грн, та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації в розмірі 131 381,48 грн. При цьому, остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням позивача проведено лише 09.08.2021. Враховуючи бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні, представник позивача вказує на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та стверджує про наявність підстав для виплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, розраховану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), згідно із вимогами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представником позивача 13.08.2021 подано до суду позовну заяву у новій редакції, згідно з якою останній зазначає про проведення відповідачем повного розрахунку з ОСОБА_1 09.08.2021, зокрема, коли позивачу було виплачено також індексацію грошового забезпечення та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації в розмірі 131 381,48 грн, у зв'язку з чим період затримки повного розрахунку з позивачем при звільненні становить 1477 днів (а.с. 25-33).
ВЧ НОМЕР_2 скористалася правом подання відзиву, який отримано судом 02.09.2021 за №50/41-1425 від 01.09.2021 (а.с.37-39). Так, у відзиві представник відповідача зазначив, що позивач, надавши згоду на звільнення, погодився з тим, що належні йому виплати можуть бути проведені після його звільнення з військової служби. Окрім цього, щодо несвоєчасної виплати компенсації за речове майно представник відповідача зауважив, що ця виплата є способом соціального захисту військовослужбовців та надається згідно з кошторисними призначеннями на дані потреби. Також зауважив, що грошова компенсація за неотримане речове майно, на відміну від заробітної плати, не є основним джерелом для забезпечення життєдіяльності військовослужбовців, тому відсутня шкода для позивача від своєчасно не одержаної заробітної плати. При цьому, у зв'язку з відсутністю шкоди для позивача, ВЧ НОМЕР_2 не може нести відповідальність за несвоєчасний розрахунок. Враховуючи наведене, відповідач вважає позов ОСОБА_1 безпідставним та просить відмовити у його задоволенні.
Представником ВЧ НОМЕР_2 02.09.2021 подано до суду клопотання №50/41-1424 від 01.09.2021 про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 (а.с. 42-43), у задоволенні якого, ухвалою суду від 14.02.2022 - відмовлено.
На адресу суду 03.11.2021 від представника військової частини надійшла заява №50/41-1841 від 02.11.2021 про долучення матеріалів до справи, згідно з якою просить долучити до справи довідку №50/41-1831 від 02.11.2021 про виплати ОСОБА_1 (а.с.46-46).
На виконання вимог ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 відповідачем надіслано довідку про загальну суму грошових коштів, виплачених ОСОБА_1 від 22.02.2022 №50/41-318 та довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток ОСОБА_1 від 22.02.2022 №50/41-317.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 на посаді начальника групи бойової та спеціальної підготовки.
Позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 31.03.2015 (а.с.12).
Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України (по стройовій частині) від 24.07.2017 за №175, 24.07.2017 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.11).
Відповідачем 24.11.2020 на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 10 857,07 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 №IOC505TJDAMIKFTH від 26.07.2021 та довідкою №50/41-1831 від 02.11.2021 (а.с.15,47).
Відповідно до виписки по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 від 26.07.2021 та довідки №50/41-1831 від 02.11.2021, ВЧ НОМЕР_2 18.03.2021 перераховано ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 14 567,66 грн (а.с. 14,47).
Окрім цього, ОСОБА_1 15.07.2021 частково виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 53 416,15 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 №RDU0FO7L6RP0983D від 26.07.2021 та довідкою №50/41-1831 від 02.11.2021 (а.с.13,47).
Також, на рахунок позивача ВЧ НОМЕР_2 09.08.2021 донараховано індексацію грошового забезпечення та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації в розмірі 131 381,48 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 №6SIL6E1BRD5APU2J 09.08.2021 (а.с. 34), з яких відповідно до довідки №50/41-1831 від 02.11.2021 доплата індексації грошового забезпечення становить 38 982,66 грн та компенсація втрати частини доходів - 92 398,82 (а.с. 63).
Факт нарахування позивачу зазначених вище виплат після виключення позивача 26.07.2017 зі списків особового складу військової частини, а також розміри таких виплат не заперечується відповідачем.
Вважаючи протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо непроведення повного розрахунку та невиплати позивачу на день виключення із списків особового складу військової частини компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошової компенсації за неотримане речове майно, а також індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації, позивач, через уповноваженого представника, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Частинами 1 та 2 статті 117 Кодексу законів про працю України (надалі, також КЗпП України) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 та знято з усіх видів забезпечення 24.07.2017, тоді як фактичний розрахунок щодо виплати усіх належним при звільненні сум проведено лише 09.08.2021 (а.с.34).
У контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки ВЧ НОМЕР_2 не проведено з позивачем під час звільнення його з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за неотримане речове майно та індексацію грошового забезпечення відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати у день виключення зі списків особового складу військової частини зазначених сум, що має наслідком набуття ОСОБА_1 права на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку.
Стосовно визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати у день виключення зі списків особового складу військової частини компенсації втрати частини доходів, суд зауважує наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-IIІ (надалі, також - Закон №2050-IIІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Відповідно до статті 2 Закону №2050-IIІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно із статтею 3 Закону №2050-IIІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону №2050-IIІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Із аналізу норм Закону №2050-IIІ вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Таким чином, особа набуває право на компенсацію втрати частини доходів у випаду несвоєчасної виплати доходів. При цьому, виплата такої компенсації здійснюється у тому ж місяці, коли виплачується така заборгованість та є відшкодуванням особі доходу, який знецінився через несвоєчасність його виплати.
Оскільки ОСОБА_1 компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення на момент виключення зі списків особового складу не підлягала виплаті, а була виплачена на виконання судового рішення від 27.04.2021 №300/440/21 разом із виплатою індексації грошового забезпечення, суд робить висновок про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині невиплати у день звільнення з військової служби компенсації втрати частини доходів з зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Також зазначена виплата не підлягає врахуванню при розрахунку середнього грошового забезпечення, яке підлягає нарахуванню та виплаті позивачу у зв'язку з непроведенням своєчасного розрахунку при звільнені.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (надалі, також Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Відповідно довідки №1/2-11/3 від 22.01.2020 про середньомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , загальна сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (травень та червень 2017 року) становила 15 746,26 грн, а саме у травні 2017 року - 7 873,13 грн, у червні 2017 року - 7 873,13 грн.
Середньоденна заробітна плата склала 258,14 грн (15 746,26 грн/61 день).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 27.07.2017 по 09.08.2021 становить 1478 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку при звільненні становить 381 530,92 грн (258,14 грн х 1478 дні).
Разом з цим, надаючи оцінку правомірності та обґрунтованості заявленій позивачем вимозі щодо стягнення середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні, суд зважає на позицію Верховного Суду (далі - Суд) від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, де Суд зазначив наступне.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дозволив Суду виснувати, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Так, згідно довідки №50/41-318 від 22.02.2022 про розмір нараховане грошове забезпечення при звільненні та інших коштів після звільнення з списків особового складу позивачу виплачено грошові кошти в загальному розмірі 75 100,81 грн, з яких вихідна допомога при звільненні - 55 111,91 грн.
Що стосується сум, належних до виплати позивачу на момент виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 , однак виплачених після такого виключення, то наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку ОСОБА_1 та довідкою №50/41-1831 від 02.11.2021 підтверджено нарахування ВЧ НОМЕР_2 позивачу грошових коштів в загальному розмірі 117 823,57 грн, з яких, зокрема, 24.11.2020 нараховано 10 857,07 грн (а.с.15,47), 18.03.2021 - 14 567,66 грн (а.с.14,47), 15.07.2021 - 53 416,15 грн (а.с.13,47) та 09.08.2021 - 38 982,66 грн (а.с.34,47).
При цьому, суд звертає увагу, що зазначені представником позивача у позовній заяві суми виплат, зокрема, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій, нарахованої 24.11.2021 в розмірі 10 857,06 грн не підтверджено належними та допустимими доказами, тому суд вважає їх помилковими. Натомість, врахуванню підлягають сума такої виплати згідно зазначеної вище банківської виписки та довідки №50/41-1831 від 02.11.2021 (а.с.15,47).
Загальний розмір усіх грошових виплат, що належав позивачу під час звільнення з військової служби, про які заявлено у позовних вимогах та суми яких підтверджені письмовими доказами, становить 201 292,29 грн, з яких грошове забезпечення, виплачене позивачу при звільненні складало 75 100,81 грн, що в сукупності становить 37,31 % від загальної суми, яка підлягала виплаті, а отже виплачені після виключення зі списків особового складу кошти в загальному розмірі 117 823,57 грн становлять 62,69 % від загальної суми.
Відтак, виходячи з принципу пропорційності, беручи до уваги вищевикладену позицію Верховного Суду, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 239 181,73 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що складає 62,69 % від розрахованих судом 381 530,92 грн.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 31.03.2015 ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.12).
З урахуванням наведеного, позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
З огляду вказане, а також враховуючи те, що доказів сплати сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, питання розподілу судових витрат судом не вирішується.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 263, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 у день виключення із списків особового складу військової частини компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошової компенсації за неотримане речове майно та індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.07.2017 по день фактичної виплати 09.08.2021 тривалістю 1478 календарних днів в сумі 239 181 (двісті тридцять дев'ять тисяч сто вісімдесят один) гривень 73 копійки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 ;
відповідач - Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України, адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 .
Суддя Главач І.А.