Номер провадження 22-ц/821/417/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/3964/21 Категорія: 304020000 Єщенко О. І.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
04 березня 2022 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданнів порядку письмового позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 грудня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення чинності майнових прав,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про припинення чинності майнових прав.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він являється співвласником житлового будинку по АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності, яке здійснюється за спільною згодою власників часток щодо користування і володіння спільним майном і спільних прав вимоги за невиконаними спільними зобов'язаннями.
По договору дарування від 29 серпня 2017 року до ОСОБА_2 перейшли майнові права на користування часткою житлового будинку без земельної ділянки, на яких вона розміщена, штучно розділивши будинок і землю на окремі майнові об'єкти.
Укладений договір надавав ОСОБА_2 обмежену частину прав частки - право користування і не передбачав його збереження після досягнення мети - набуття прав власності, що по суті являється скасувальною умовою для припинення чинності договору, зокрема з підстав заборони користування земельною ділянкою без прав власності протягом трьох років підряд, про що учасників проінформували. Позивач, як співвласник будинку має право від свого імені і в інтересах всіх власників вимагати від користувача ОСОБА_2 виконання нею зобов'язань у встановлені строки, але ОСОБА_2 не вчинила заходи для збереження договору за 2017-2021 роки, що веде до припинення її майнових прав на частку та повернення їх попереднику.
На підставі викладеного позивач просив суд припинити майнові права ОСОБА_2 по договору дарування від 29 серпня 2017 року на частку житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Судовий збір стягнути з відповідача.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, просив скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 грудня 2021 року і залишити позов без розгляду.
Судовий збір за апеляційне оскарження стягнути з відповідача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не мав права вирішувати спір по суті з причин ненадання позивачем доказів та повинен був залишити позовну заяву без розгляду згідно ст. ст. 187, 200, 257 ЦПК України.
Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу сторона не скористалася.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
З доданої до позовної заяви копії Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22 квітня 2005 року вбачається, що ОСОБА_1 за договором дарування від 27 травня 1994 року прийняв в дар 1/6 частку будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом зазначив, що по договору дарування від 29 серпня 2017 року до ОСОБА_2 перейшли майнові права на користування часткою житлового будинку по АДРЕСА_1 , без земельної ділянки, на яких вона розміщена, штучно розділивши будинок і землю на окремі майнові об'єкти.
Будь-яких інших документів на підтвердження заявлених позовних вимог, крім Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно позивачем суду не надано. Зокрема, матеріали справи не містять договір дарування від 29 серпня 2017 року, на який посилається позивач, що позбавляє можливості суд встановити як саму наявність такого договору так і правовідносини які виникли у зв'язку з його укладенням та перевірити його щодо законності.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду достатніх та належних доказів, які б підтверджували обставини, викладені в позовній заяві.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно з нормами частин 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків (Постанова КЦС ВС від 13 лютого 2019 року справа № 369/13976/15-ц).
Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 не вбачається яким саме чином і в чому порушені відповідачем права та інтереси позивача та в який спосіб та чим це підтверджено.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в підтвердження позовних вимог позивачем не було надано суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу.
Враховуючи вище викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору по суті прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Що стосується вимоги ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про скасування рішення суду із прийняттям нового рішення про залишення його позову без розгляду, то вона є такою, що задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до положень пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України заява про залишення прозову без розгляду має бути подана до початку розгляду справи по суті, однак справа розглянута з прийняттям рішення і підстав для його скасування з залишенням позову без розгляду в порядку передбаченому статтею 377 ЦПК України колегія не вбачає.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні його апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги компенсується за рахунок держави. Докази наявності інших судових витрат, понесених сторонами, у матеріалах справи відсутні, тому відсутні підстави для їх стягнення.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
З огляду на викладене, підстав для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення колегія суддів не знаходить.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 грудня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення чинності майнових прав - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді