03 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/16131/21 пров. № А/857/21732/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року з питань вжиття заходів забезпечення позову у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» до Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Сасевич О.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
23 вересня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» (далі - ТзОВ «Комтех Аутдор») звернулось в суд з адміністративним позовом до Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, виконавчого комітету Рівненської міської ради, в якому просило: визнати протиправною бездіяльність управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, правонаступником якого є департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, щодо невнесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про видані товариству з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» документи дозвільного характеру, та зобов'язати департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості: про всі дозволи на розміщення зовнішньої реклами у м. Рівному, які були надані товариству з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор», а саме: від 27 квітня 2004 року № № 16/20, 16/21, 16/22, 16/23, 16/24, 16/25, 16/26, 16/27, 16/28, від 05 червня 2002 року № 16/3, від 16 липня 2004 року № 16/5, 16/6, 16/8, 16/9, 16/10, 16/11, від 20 липня 2004 року №№ 16/29, 16/30, 16/31, 16/34, із зазначенням строку їх дії; про всі подані товариством з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» після 01 січня 2020 року заяви на продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами у м. Рівному від 27 квітня 2004 року №№ 16/20, 16/21, 16/22, 16/23, 16/24, 16/25, 16/26, 16/27, 16/28, від 05 червня 2002 року № 16/3, від 16 липня 2004 року № 16/5, 16/6, 16/8, 16/9, 16/10, 16/11, від 20 липня 2004 року №№ 16/29, 16/30, 16/31, 16/34, а також про всі рішення управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, прийняті за результатами розгляду цих заяв; визнати протиправними дії управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, правонаступником якого є департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, щодо продовження товариству з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами у м. Рівному від 16 липня 2004 № 16/8, від 20 липня 2004 року №№ 16/29, 16/30, 16/34, та від 27 квітня 2004 року №№ 16/20, 16/21, 16/22, 16/23, 16/24, 16/25, 16/26, 16/27, 16/28 лише до 27 листопада 2021 року, та зобов'язати департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради оформити документально продовження строку дії вказаних дозволів згідно поданих товариством з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» заяв, а саме: до 27 червня 2026 (дозволи №№ 16/20, 16/21, 16/22, 16/23, 16/24, 16/25, 16/26, 16/27, 16/28), до 16 липня 2026 року (дозвіл № 16/8), та до 20 липня 2026 року (дозволи №№ 16/29, 16/30, 16/34), шляхом внесення до них відповідних змін; визнати протиправними вимоги виконавчого комітету Рівненської міської ради від 19 травня 2021 року № 08-896 та управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, правонаступником якого є департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, від 06 липня 2021 року № 568-08 про демонтаж позивачем належних йому рекламних конструкцій, та зобов'язати виконавчий комітет Рівненської міської ради, департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради утриматись на період дії карантину та обмежувальних заходів і протягом трьох місяців з дня його/їх закінчення від вчинення дій, спрямованих на створення товариству з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» будь-яких перешкод у розміщенні зовнішньої реклами на спеціальних рекламних конструкціях, встановлених на підставі раніше виданих дозволів від 05 червня 2002 року № 16/3, від 16 липня 2002 року № 16/5, № 16/6, № 16/9, № 16/10, № 16/11 та від 20 липня 2004 року № 16/31, з причин закінчення строку дії цих дозволів.
18 жовтня 2021 року від представника ТзОВ «Комтех Аутдор» на адресу Львівського окружного адміністративного суду надійшла заява про забезпечення позову, у якій просило у порядку забезпечення адміністративного позову заборонити департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, виконавчому комітету Рівненської міської ради та іншим особам, які можуть діяти за їх дорученням чи самостійно, на період до набрання рішенням суду законної сили вчиняти дії, спрямовані на демонтаж спеціальних рекламних конструкцій, встановлених ТзОВ «Комтех Аутдор» на підставі раніше виданих дозволів на розміщення зовнішньої реклами у місті Рівному з причини закінчення (чи не продовження) строку їх дії, а також у будь-який інший спосіб перешкоджати з цих причин ТзОВ «Комтех Аутдор» провадити господарську діяльність з її розміщення на спеціальних рекламних конструкціях, встановлених на підставі раніше виданих дозволів, а саме: від 05 червня 2002 року № 16/3, від 16 липня 2002 року №№ 16/5, 16/6, 16/9, 16/10, 16/11, від 20 липня 2004 року № 16/31.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви представника ТзОВ «Комтех Аутдор» про забезпечення позову.
08 листопада 2021 року від представника ТзОВ «Комтех Аутдор» на адресу Львівського окружного адміністративного суду повторно надійшла заява про забезпечення позову в справі шляхом: заборони департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, виконавчому комітету Рівненської міської ради та іншим особам, які можуть діяти за їх дорученням чи самостійно, вчиняти після 27 листопада 2021 року і до набрання рішенням суду законної сили дії, спрямовані на демонтаж спеціальних рекламних конструкцій, встановлених ТзОВ «Комтех Аутдор» на підставі дозволів на розміщення зовнішньої реклами у місті Рівному від 27 квітня 2004 року №№ 16/20, 16/21, 16/23, 16/24, 16/26, 16/27, з причин закінчення (чи не продовження) строку їх дії; заборони департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, виконавчому комітету Рівненської міської ради та іншим особам, які можуть діяти за їх дорученням чи самостійно, на період до набрання рішенням суду законної сили вчиняти дії, спрямовані на демонтаж спеціальних рекламних конструкцій, встановлених товариством з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» на підставі дозволів на розміщення зовнішньої реклами у місті Рівному від 05 червня 2002 року № 16/3, від 16 липня 2002 року №№ 16/5, 16/6, 16/9, 16/10, 16/11, від 20 липня 2004 року № 16/31, з причин закінчення (чи не продовження) строку їх дії.
На обґрунтування вищевказаної заяви про забезпечення позову зазначає, що отримав поштою листи Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради від 22 жовтня 2021 року № 316-08 і № 317-08, якими Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради зобов'язує позивача провести демонтаж рекламних конструкцій, що були розміщені на підставі другої групи дозволів, строк дії яких закінчується 27 листопада 2021 року, а саме: №№ 16/20, 16/21, 16/24 та №№ 16/23, 16/26, 16/27, та попереджає, що, у разі невиконання позивачем даної вимоги, їх буде демонтовано робочим органом на підставі п. 9.5 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету від 12 листопада 2019 року № 121, з віднесенням на позивача витрат робочого органу на їх демонтаж. Вказує, що строк дії цих дозволів закінчується у період дії карантину та обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID19), що їх запроваджено постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з подальшими змінами та доповненнями). Звертає увагу, що ці дозволи підпадають під пряму дію пункту 2-1 ст. 11 Закону України № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», згідно з яким вони вважаються продовженими на весь період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID19), і протягом трьох місяців з дня його/їх закінчення.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 заяву представника ТзОВ «Комтех Аутдор» про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ТзОВ «Комтех Аутдор» до Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій задоволено. Заборонено департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, виконавчому комітету Рівненської міської ради та іншим особам, які можуть діяти за їх дорученням чи самостійно, вчиняти після 27 листопада 2021 року і до набрання рішенням суду законної сили дії, спрямовані на демонтаж спеціальних рекламних конструкцій, встановлених товариством з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» на підставі дозволів на розміщення зовнішньої реклами у місті Рівному від 27 квітня 2004 року №№ 16/20, 16/21, 6/23 16/24, 16/26, 16/27, з причин закінчення (чи не продовження) строку їх дії. Заборонено департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, виконавчому комітету Рівненської міської ради та іншим особам, які можуть діяти за їх дорученням чи самостійно, на період до набрання рішенням суду законної сили вчиняти дії, спрямовані на демонтаж спеціальних рекламних конструкцій, встановлених товариством з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» на підставі дозволів на розміщення зовнішньої реклами у місті Рівному від 05 червня 2002 року № 16/3, від 16 липня 2002 року №№ 16/5, 16/6, 16/9, 16/10, 16/11, від 20.07.2004 № 16/31, з причин закінчення (чи не продовження) строку їх дії.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що зажадавши від позивача демонтажу рекламних конструкцій, строк дії яких закінчується 27 листопада 2021 року, але припадає на період дії карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради демонструє ігнорування пункту 2-1 ст. 11 Закону України № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», що очевидно створює підстави для забезпечення позову на підставі пункту 2 частини 2 статті 150 КАС України (очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулась до суду, таким рішенням, дією чи бездіяльністю). Відтак, ці дозволи підпадають під пряму дію пункту 2-1 ст. 11 Закону № 2806-IV, згідно з яким вони вважаються продовженими на весь період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID19), і протягом трьох місяців з дня його/їх закінчення. Крім того, це повною мірою стосується й іншої групи дозволів, щодо яких судом ухвалою від 20 жовтня 2021 року було вирішене питання про забезпечення позову. Вказане підтверджує реальність окреслених вище ризиків щодо демонтажу рекламних конструкцій позивача усупереч його волі та про призведення таким чином до неефективності судового захисту при розгляді справи щодо строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, а отже, слугує підтвердженням необхідності вжиття додаткових заходів для забезпечення можливості поновлення позивачем своїх прав.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити у задоволенні заяви ТзОВ «Комтех Аутдор» про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позивач в обгрунтування заяви про забезпечення позову не надав доказів, що демонтаж спірних рекламних конструкцій може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист поновлення порушених його прав або інтересів, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та понести суттєві витрати, а також очевидності протиправності дій відповідача. Вказує, що судом першої інстанції не наведено мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не вказано в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, не оцінено складність вчинення цих дій, не встановлено, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними. Звертає увагу, що демонтаж рекламних засобів є правом органу місцевого самоврядування, здійснюється з підстав, передбачених законодавством про рекламу, не є розпорядженням майном та жодним чином не несе загрозу самому майну позивача. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що таким розміщенням спірних рекламних конструкцій порушуються права мешканців міста на безпечні та зручні умови руху транспортних засобів і пішоходів, що останнім може бути завдана більша шкода, у випадку встановлення судом правомірності дій відповідача. Вказує, що посилання позивача на пункт 2-1 ст. 11 Закону України № 2806-IV є безпідставними, оскільки позивач, керуючись вказаною нормою, вправі був не звертатись до робочого органу для продовження дії спірних дозволів, які згідно цієї норми були б чинні на весь період карантину та обмежувальних заходів і протягом трьох місяців з дня його закінчення.
У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Однак, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем (заявником) на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема, в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Частиною другою статті 151 КАС України визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Окрім цього, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізм, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» зазначено, що суд, при розгляді заяв про забезпечення позову має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. В адміністративних справах щодо визнання незаконним рішення про звільнення з посад позовними вимогами є скасування правових актів індивідуальної дії та поновлення на посаді. Забезпечуючи такий позов шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії про звільнення з посади, суд фактично продовжує службові відносини між позивачем та роботодавцем (суб'єктом владних повноважень) з відповідними наслідками виконанням службових обов'язків, виплатою заробітної плати тощо. Таким чином, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Тому судам слід мати на увазі, що забезпеченням зазначеного адміністративного позову в такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
Колегія суддів зазначає, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Також, при розгляді клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з врахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 16 Закону України від 03 липня 1996 року № 270/96-ВР «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.
Згідно з п. 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 (далі - Типові правила № 2067), дозвіл - це документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.
Пунктом 3 Типових правил № 2067 передбачено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».
Відповідно до п. 23 Типових правил № 2067, дозвіл надається строком на п'ять років, якщо менший строк не зазначено у заяві.
Пунктом 24 цих правил визначено, що виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.
Таким чином, розміщення зовнішньої реклами, відповідних рекламних засобів може здійснюватися лише на підставі відповідного дозволу та в межах його строку.
Відповідно до п. 5 Типових правил № 2067 для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільська, селищна, міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління.
Згідно із п. 45 Типових правил № 2067 контроль за додержанням приписів цього нормативного акта здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства, уповноважені особи яких відповідно до пункту 46 цих Правил у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами звертаються до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк.
Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності визначені Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».
Відповідно до ч. 5 ст. 9-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» контроль за наявністю документів дозвільного характеру у суб'єктів господарювання, необхідність одержання яких встановлена законом, здійснюють органи виконавчої влади та/або органи місцевого самоврядування (їх виконавчі органи) в межах повноважень та в порядку, передбачених законом.
Аналіз наведених вимог чинного законодавства свідчить про те, що виконавчий орган сільської, селищної, міської ради є органом, що надає дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, вирішує питання, пов'язані із дозвільним контролем за розміщенням рекламних засобів, тобто здійснює контроль за дотриманням правил розміщення реклами, а отже у межах своїх повноважень може приймати рішення про усунення порушень цих правил, зокрема рішення про зобов'язання розповсюджувача реклами демонтувати рекламний засіб, установлений без відповідного на те дозволу.
Такий висновок про наявність у виконавчого комітету міської ради повноважень зі здійснення контролю за дотриманням правил розміщення зовнішньої реклами, у тому числі вирішення питань демонтажу самовільно встановлених рекламних засобів, відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, яка викладена у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 461/6414/17.
Згідно п. 2 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Рівному, затверджених рішенням виконкому Рівненської міської ради від 12 листопада 2019 року № 121 (далі -Правила № 121), дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк у певному місці;
демонтаж - комплекс заходів, які передбачають відокремлення вивіски, таблички або рекламного засобу разом з основою від місця їх розташування та транспортування у місце подальшого зберігання;
зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг;
робочий орган з регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами (надалі - робочий орган) - Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, яке уповноважене Рівненською міською радою виконувати покладені на нього функції, передбачені цими Правилами, Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067;
самовільно встановлений рекламний засіб - рекламний засіб, розміщений без виданого у встановленому порядку дозволу або не демонтований власником після прийняття виконавчим органом ради рішення про його скасування у встановлений термін;
спеціальні конструкції - тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та не наземні (повітряні), плоскі та об'ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами.
Як встановлено пп. 9.1.1. п.9.1 Правил № 121, демонтажу згідно з цими Правилами підлягають самовільно встановлені рекламні засоби: власник яких невідомий, у тому числі у разі відсутності маркування на рекламному засобі; власник яких відомий, але вимоги про демонтаж не виконав.
Згідно із абз. 2 п. 9.2 Правил № 121 у випадку, зазначеному в абзаці другому пп. 9.1.1 Правил № 121, демонтаж рекламних засобів повинні провести власники (законні користувачі) рекламного засобу самостійно за власний рахунок у термін, вказаний у вимозі робочого органу про усунення порушення цих Правил. У разі невиконання розповсюджувачем у зазначений термін вимог про демонтаж спеціальної конструкції управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради не пізніше ніж через 10 робочих днів з дати виявлення невиконання вимоги видає наказ про примусовий демонтаж.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що зовнішня реклама та відповідні рекламні конструкції можуть бути демонтовані (у тому числі в примусовому порядку), зокрема, в разі спливу строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами.
Пунктом 10.1 Правил № 121 передбачено, що контроль за додержанням цих Правил здійснює управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради.
Відповідно до п. 10.2 Правил № 121 у разі порушення порядку розміщення реклами управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з письмовою вимогою усунення порушень у визначений строк.
Згідно із п. 10.3 Правил № 121 у разі невиконання цієї вимоги управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради подає інформацію територіальному підрозділу спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про демонтаж рекламних конструкцій на підставі локальних нормативно-правових актів ухвалюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, а в разі невиконання такого рішення особами, винними в порушенні норм рекламного законодавства, демонтаж протиправно розміщених рекламних засобів здійснюють відповідні комунальні підприємства й установи, підпорядковані виконавчим органам.
Із листів Рівненської міської ради від 19 травня 2021 року № 08-896, управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, правонаступником якого є департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, від 06 липня 2021 року № 568-08 та департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради № 316-08 від 22 жовтня 2021 року та 317-08 від 22 жовтня 2021 року слідує, що позивача зобов'язано демонтувати відповідні рекламні конструкції після закінчення терміну дії дозволів від 05 червня 2002 року № 16/3, від 16 липня 2002 року № 16/5, № 16/6, № 16/9, № 16/10, № 16/11, від 27 квітня 2004 року № 16/20, № 16/21, № 16/23, № 16/34, № 16/26, № 16/27 та від 20 липня 2004 року № 16/31.
Колегія суддів вказує, що вищевказані вимоги не є рішенням суб'єкта владних повноважень про демонтаж, а тому не несуть очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Водночас, предметом оскарження у цій справі є вищевказані вимоги Рівненської міської ради від 19 травня 2021 року № 08-896, управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, правонаступником якого є департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, від 06 липня 2021 року № 568-08 про демонтаж позивачем належних йому рекламних конструкцій, які самі по собі не створюють таких негативних наслідків, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний судовий захист.
При цьому, сам собою факт направлення відповідачем вимог, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі вимоги є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду та бути підставою для забезпечення позову, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Водночас, законність та обґрунтованість оскаржуваних вимог підлягає доведенню під час розгляду справи по суті заявлених позовних вимог з врахуванням фактичних обставин справи та наданих сторонами доказів.
Крім того, оскільки оскаржуваними вимогами обов'язок по демонтажу рекламних конструкцій покладено на позивача, тому його виконання залежить від того, виконає ці вимоги позивач чи ні.
Колегія суддів зазначає, що рішення про демонтаж спеціальних рекламних конструкцій позивача ще не приймалось, а тому вимоги про забезпечення позову є передчасними.
Також, посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення призведе до негативних для позивача наслідків, є лише його суб'єктивними судженнями, припущеннями. В той же час, судове рішення, яким є і ухвала про вжиття заходів забезпечення позову, не може ґрунтуватись на припущеннях.
При цьому, не доведено та документально не підтверджено існування обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також не наведено жодних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Відтак, аналізуючи наведені позивачем обставини про вжиття заходів забезпечення позову щодо дозволів від 05 червня 2002 року № 16/3, від 16 липня 2002 року № 16/5, № 16/6, № 16/9, № 16/10, № 16/11, від 27 квітня 2004 року № 16/20, № 16/21, № 16/23, № 16/34, № 16/26, № 16/27 та від 20 липня 2004 року № 16/31 колегією суддів не встановлено підстав, передбачених статтею 150 КАС України.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки відсутні належні та допустимі докази очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, а також, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду; відсутні докази очевидних ознак протиправності поведінки відповідача у спірних правовідносинах.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, має місце порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання вжиття заходів забезпечення позову, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 312, п. 1 ч. 2 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради задовольнити повністю.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року з питань вжиття заходів забезпечення позову у справі № 380/16131/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» про забезпечення позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 03 березня 2022 року.