02 березня 2022 рокум. Ужгород№ 260/7569/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про стягнення заборгованості з пенсійних виплат, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якій просить: стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь позивача заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 44763,87 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду визнано протиправними дії відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії позивача з 90 % на 70 % та зобов'язано здійснити з 01 січня 2018 року її перерахунок у розмірі 90 % від відповідних сум грошового забезпечення. Крім того ,суд зобов'язав відповідача виплати різницю між нарахованою та отриманою пенсією за період з 01 січня 2018 року на день проведення перерахунку за рішенням суду. Відповідач повідомив, що на виконання рішення суду здійснено перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року у розмірі 90 % та різниця в пенсії за період до набрання судовим рішенням законної сили з 01 січня 2018 року у сумі 44763,87 грн. включена до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачена після виділення коштів. Однак, позивач вважає такі дії ГУ ПФ України в Закарпатській області протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що проведення нарахованої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, зокрема , Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних коштів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року в адміністративній справі № 260/959/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області: 1) Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 під час її перерахунку з 90 % від відповідних сум грошового забезпечення на 70 %; 2) Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 в розмірі 90 % від відповідних сум грошового забезпечення; 3) Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованою йому та отриманою ним пенсією за період з 01 січня 2018 року по день проведення перерахунку за рішенням суду.
05 січня 2021 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 64032257 з примусового виконання виконавчого листа в адміністративній справі № 260/959/19 про зобов'язання ГУ ПФ України здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 в розмірі 90 % від відповідних сум грошового забезпечення та зобов'язання ГУ ПФ України в Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованою та отриманою пенсією за період з 01 січня 2018 року по день проведення перерахунку за рішенням суду.
30 березня 2021 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до вказаної постанови Головним управлінням ПФ України в Закарпатській області проведено перерахунок пенсії, однак виплата буде виконана на при надходженні коштів із Державного бюджету України.
Так, відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04 січня 2021 року № 7-3399/С-02/8-0700/21 на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 260/959/19 від 05 грудня 2019 року, яке набуло законної сили 08 січня 2020 року, позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року у розмірі 90 % грошового забезпечення. Різниця в пенсії за період до набуття законної сили судовим рішенням з 01 січня 2018 року по 07 січня 2020 року складає 44763,87 грн. Зазначена сума боргу буде виплачена після виділення коштів із Державного бюджету України на такі цілі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За визначенням статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, :1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлений обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-VI) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час:
- нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії;
- нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат.
Виключно цим Законом № 1058-IV визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-IV).
За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частинами 1-2 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/959/19 від 05 грудня 2019 року, яке набуло законної сили 08 січня 2020 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснено перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року у розмірі 90 % грошового забезпечення .
В той же час, різницю перерахованої пенсії (з урахуванням виплачених сум) за період з 01 січня 2018 р. по 08 січня 2020 р., яка склала 44763,87 грн., включено до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачена після виділення коштів УПФУ в межах наявних бюджетних призначень ПФУ на цю мету.
В даному випадку сторонами не заперечується та відповідно визнається відповідачем право позивача на отримання пенсії, проте відповідач посилається на відсутність порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд застосовує положення Конституції України, за якими в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За унормуванням статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Щокін проти України”: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі “Рисовський проти України” Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
За таких обставин суд прийшов до переконливого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої суми заборгованості з пенсійних виплат за період з 01 січня 2018 року по 07 січня 2020 року у сумі 44763,87 грн.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) про стягнення заборгованості з пенсійних виплат - задовольнити.
2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4,м. Ужгород,Закарпатська область,88008, код ЄДРПОУ - 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 44763,87 грн. (сорок чотири тисячі сімсот шістдесят три гривні вісімдесят сім копійок).
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька