м. Вінниця
09 лютого 2022 р. Справа № 120/13216/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Поліщук І.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Зданевич Н.Ю.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: Піпка А.М.
представника відповідача: Яровенка Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до: Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України
про: визнання протиправним та скасування рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятого відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів №UA500130/2021/000029/2 від 16.07.2021 та картки відмови у прийняті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500130/2021/20015 від 17.07.2021.
Ухвалою від 18.10.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 15.11.2021.
Судове засідання 15.11.2021 не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 13.12.2021.
Ухвалою від 13.12.2021, постановленою судом без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 17.01.2022
Ухвалою від 17.01.2022 задоволено клопотання представника позивача та вирішено замінити первинного відповідача - Одеську митницю Держмитслужби на його правонаступника - Одеську митницю (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) (код ЄДРПОУ 44005631).
Крім того, в судовому засіданні 17.01.2022 оголошено перерву до 09.02.2022.
В судовому засіданні 09.02.2022 позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимог посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив. Зокрема представник позивача зазначив, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів та оскаржуваної картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідач не зазначив, які саме відомості (інформація) щодо складових митної вартості були відсутні в документах, наданих позивачем під час митного оформлення, чи які саме розбіжності, неточності містять подані до митного оформлення документи, та які конкретно документи можуть усунути сумніви митного органу. Також відповідачем не наведено обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної в оскаржуваному рішенні. Крім того, вказав, що відповідачем в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості не обґрунтовано, яким чином вказані ним розбіжності і неточності впливають на митну вартість товару чи її складових. Також, відповідачем не надано доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, а саме по собі зазначення митним органом у спірному рішенні про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, без наведення детальних пояснень щодо зроблених коригувань, порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості тощо, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення.
Також, з приводу тверджень відповідача про те, що зовнішньоекономічним договором (контрактом) від 14.09.2020 № 2855/РВ не визначено, які витрати входять у вартість товару, тому неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару, представник позивача зазначив, що в договорі з додатковою угодою до нього (п. 2) вказано: ціна: згідно інвойсу, додатки; у вартість товару додається вартість упаковки, пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних з пакуванням.
Щодо тверджень відповідача про те, що в декларації країни відправлення від 27.05.2021 № 514320210431003990 по товару №2 та №5 розбіжності в числових значеннях, тому неможливо визначити вартість товару як за одиницю або за пару, зазначив, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення декларації країни відправлення.
З приводу посилань відповідача на те, що в рахунку-фактурі про надання транспортно-експедиційних послуг від 14.06.2021 № LS-4363617 відсутні витрати на пакування та навантаження, що суперечить договору на ТЕО № 30-09/2881 від 30.09.2020, представник позивача зазначив, що така суперечність відсутня, адже такі витрати включені у вартість товару згідно укладеної позивачем із продавцем 11.01.2021 року додаткової угоди до договору № 2855/РВ від 14.09.2020 року.
Крім того, представник позивача звернув увагу на те, що відомості прайс-листа не носять обов'язковий характер, а натомість мають інформативний характер. При цьому, істотній умови поставу вказуються не у прайс-листі, а у договорі, специфікації та інвойсі, де умови поставки вказано EXW.
Також представник позивача зазначив, що на спростування зауваження митниці про те, що в документі «витяг з банківського рахунку відправника» від 28.04.2021 текст надрукований поверх печатки підприємства, відповідачу було надано належної якості даний витяг, який додано до ВМД.
З приводу посилань відповідача на те, що в документі від 23.06.2021 № Наказ з цінами на ринку України не вказана торговельна марка товару та вказаний номер інвойсу ще не розмитненого товару, зазначив, що чинне законодавство України не містить вимоги вказувати в такому роді наказів торгову марку та не забороняє зазначати номер інвойсу ще не розмитненого товару. Більш того, позивач надав інший наказ, де вже вказано торгову марку товару.
Представник позивача також вказав, що в підтвердження відповідності визначеної позивачем ціни товару поточній кон'юнктурі ринку позивач надав відповідачу відповідь ДП «Укрпромзовнішекспертиза» і звіти про експертну оцінку майна від 05.07.2021 року Вінницької торгово-промислової палати, які відповідач не врахував. Крім того, на думку представника позивача, дані документи незалежних та спеціалізованих установ достеменно підтверджують відповідність визначеної позивачем митної вартості товару ринковим цінам.
Щодо тверджень відповідача про те, що умови передоплати в зовнішньоекономічному договорі від 14.09.2020 №_2855/РВ не відповідають підтвердженій сумі банківських платіжних документів, представник позивача зазначив, що позивачем було надано лист № 381 від 15.07.2021 року з додатками на підтвердження передоплати по зовнішньоекономічному договору № 2855/РВ від 14.09.2020 року.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення даного позову, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митною декларацією (МД) №/2021/201268 від 14.07.2021 містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України, були підставою для прийняття митницею рішень про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Також, представник відповідача заперечив щодо відшкодування на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу адвоката.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивачем, як покупцем, 14.09.2020 укладено контракт №2855/РВ з фірмою «SHANDONG TAIMU COMMOTIDY CO, LTD» (продавець), згідно з яким продавець продав, а покупець купив товар - рукавички.
До митного оформлення товару, ввезеного на підставі зазначеного контракту, позивач подав до Одеської митниці Держмитслужби електронну митну декларацію від 14.07.2021 №UA500130/2021/202014 та необхідний пакет документів, що зазначений в додатках до ВМД.
Митна вартість товару у вказаній декларації була визначена за першим методом, за ціною договору.
16.07.2021 на підставі вимоги відповідача про надання додаткових документів, позивачем були надані додаткові документи, що вказані у ВМД.
Разом із тим, за наслідком розгляду наданих позивачем матеріалів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA5000130/2021/000029/2 від 16.07.2021.
Окрім того, відповідачем також було прийнято картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500130/2021/20015 від 17.07.2021.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 34-1 ч. 1 ст. 4 МК України, митні органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.
Відповідно до положень статті 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. (ч. 2 ст. 52 МК України).
У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч. 4 ст. 52 МК України).
У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей (ч.ч. 8, 9 ст. 52 МК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною 2 статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частинами 1, 2 та 3 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Положеннями ч. 5 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч. 1 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, між позивачем, як покупцем, та фірмою «SHANDONG TAIMU COMMOTIDY CO, LTD», як продавцем, 14.09.2020 було укладено контракт №2855/РВ, згідно з яким продавець продав, а покупець купив товар - рукавички.
Крім того, 11.01.2021 року покупець та продавець уклали додаткову угоду до контракту №2855/РВ від 14.09.2020 року про те, що продавець передав, а покупець купив наступний товар: «Вид товару: Рукавички; Країна походження: Народна Республіка Китай; Кількість згідно інвойсу, додатки; Термін поставки: 2020:2025 год; Порт завантаження: згідно інвойсу; Ціна товару: у вартість товару додається вартість упаковки, пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням».
До митного оформлення товару, ввезеного на підставі зазначеного контракту, позивач подав до Одеської митниці Держмитслужби електронну митну декларацію від 14.07.2021 №UA500130/2021/202014 та необхідний пакет документів, що зазначений в додатках до декларації.
Митна вартість товару у вказаній декларації була визначена позивачем за першим методом, за ціною договору.
Разом із тим, за наслідком розгляду наданих позивачем матеріалів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA5000130/2021/000029/2 від 16.07.2021.
При цьому, як слідує із змісту оскаржуваного рішення, за наслідком розгляду наданих позивачем матеріалів, митним органом було виявлено наступні недоліки:
1) зовнішньоекономічним договором (контрактом) від 14.09.2020 №2855/РВ не визначено, які витрати входять у вартість товару, тому неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
2) в декларації країни відправлення від 27.05.2021 №514320210431003990 по товару № 2 та №5 розбіжності в числових значеннях, тому неможливо визначити вартість товару: як за одиницю або за пару;
3) в рахунку фактурі про надання транспортно-експедиційних послуг від 14.06.2021 №LS-4363617 відсутні витрати на пакування та навантаження, що суперечить договору на TEO № 30-09/2881 від 30.09.2020;
4) в наданому до митного оформлення прайс-листі від 22.02.2021 №131 умови поставки FOB, проте в ТСД умови поставки EXW;
5) в документі № ел.витяг з банківського рахунку відправника» від 28.04.2021 текст надрукований поверх печатки підприємства, що може свідчити про ознаки підробки;
6) в документі від 23.06.2021 № Наказ з цінами на ринку України не вказана торговельна марка товару та вказаний номер інвойсу ще нерозмитненого товару;
7) в документі від 13.07.2021 № Інформація з мережі інтернет наявне посилання на сайт Alibaba.com де вказана ціна за поліуретанове покриття, а в ТСД та в гр. 31 МД нітрилове покриття;
8) умови передоплати в зовнішньоекономічному договорі від 14.09.2020 No 2855/РВ не відповідають підтвердженій сумі банківських платіжних документів.
В той же час, 16.07.2021 на вимогу митного органу позивачем було надано додаткові документи.
За наслідком розгляду додатково поданих документів, відповідачем було виявлено наступні розбіжності:
1) умовами пункту 5.4 зовнішньоекономічному контракту від 14.09.2020 №2855/PB визначено, що у витрати на завантаження товарів на судно, включаючи укладання в трюмі (стивідорні роботи), ліхтеровка, видача коносаментів та інші супровідні витрати виконуються та оплачуються за рахунок Продавця, але це суперечить визначенню умов поставок EXW згідно Інкотермс. Умови поставки EXW («Франко-завод») означає, що зобов'язання продавця щодо поставки вважається виконаним після того, як він надав покупцеві товар на своєму підприємстві (тобто на заводі, фабриці, складі, і т.д.). Тобто, якщо витрати перелічені у п. 5.4 зовнішньоекономічному контракті включені у ціну товару це не відповідає умовам EXW;
2) у специфікації від 25.03.2021 №448 до Зовнішньоекономічного договору (контракту) від 14.09.2020 №2855/РВ не має умов поставки;
3) в декларації країни відправлення від 27.05.2021 №514320210431003990 не визначено отримувача товару, відсутні реквізити товаросупроводжувальних документів.
З огляду на викладене, митний орган дійшов висновку, що додані позивачем документи не спростовують виявлені розбіжності.
Таким чином, зміст самого оскаржуваного рішення від 14.07.2021 №UA500130/2021/202014 про коригування митної вартості товару дає підстави для висновку про те, що підставами для його прийняття слугували розбіжності, виявлені митним органом за наслідком розгляду наданих позивачем додаткових документів.
Надаючи оцінку виявленим митним органом розбіжностям, суд враховує наступне.
Так, дійсно, умовами пункту 5.4 зовнішньоекономічному контракту від 14.09.2020 №2855/РВ визначено, що у виграти на завантаження товарів на судно, включаючи укладання в трюмі (стивідорні роботи), ліхтеровка, видача коносаментів та інші супровідні витрати виконуються та оплачуються за рахунок Продавця.
Відповідні умови, на переконання митного органу, суперечать визначенню умов поставок EXW згідно Інкотермс.
В той же час, слід врахувати, що 11.01.2021 між позивачем та фірмою «SHANDONG TAIMU COMMOTIDY CO, LTD» було укладено додаткову угоду до контракту №2855/РВ від 14.09.2020.
Крім того, як зазначив представник позивача та підтверджується матеріалами справи, поставка товару здійснювалась залізничним транспортом, а тому умови п. 5.4 зовнішньоекономічному контракту від 14.09.2020 №2855/РВ щодо завантаження товарів на судно, в спірному випадку, не застосовувались.
З огляду на викладене, суд критично оцінює посилання представника відповідача на наведені вище обставини, як на підставу для коригування митної вартості товару.
Також, суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність у специфікації від 25.03.2021 № 448 до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 14.09.2020 №2855/РВ умов поставки, адже відповідні умови передбачені у наданому позивачем інвойсі.
При цьому, суд вважає обґрунтованими твердження представника позивача про те, що специфікація містить лише формалізований опис властивостей, характеристик і функцій об'єктів, тоді як інвойс надається покупцеві та містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага ті інші), умови поставки і відомості про відправника та одержувача.
Окрім того, також вважає обґрунтованими посилання представника позивача на те, що позивач не повинен нести відповідальності за повноту відомостей, відображених у декларації країни відправлення, адже її реквізити визначаються національним законодавством, а сам позивач не має жодного впливу на її оформлення.
При цьому, будь-яких інших обставин, які б свідчили про наявність у наданих позивачем документах розбіжностей, які б мали вплив саме на правильність визначення митної вартості, в оскаржуваному рішенні наведено не було.
Суд наголошує, що однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.
З урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що за наявності усіх визначених ч. 2 ст. 53 МК України документів, які підтверджують заявлену позивачем митну вартість товару, а також беручи до уваги факт відсутності у відповідних документах (визначених саме ч. 2 ст. 53 МК України) розбіжностей, які б мали вплив на правильність визначення митної вартості, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для коригування заявленої позивачем митної вартості товарів за МД №UA500130/2021/202014 від 14.07.2021.
Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA5000130/2021/000029/2 від 16.07.2021 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, оскільки на час прийняття картки відмови в прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500130/2021/20015 були відсутні підстави, передбачені ч. 6 статті 54 МК України, зазначене рішення суб'єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 4540 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
В той же час, вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому, положеннями ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
В даному ж випадку, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги від 07.10.2021, акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 12.10.2021, акт приймання-передачі наданих послуг №2 від 15.12.2021, платіжне доручення №2234 від 08.10.2021 про сплату гонорару в сумі 14528,00 грн., платіжне доручення №2889 від 15.12.2021 про сплату гонорару в сумі 7264,00 грн.
Таким чином, із долучених матеріалів слідує, що загальна вартість наданих адвокатом послуг становить 21792 грн.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв'язку з розглядом цієї справи, враховуючи заперечення відповідача, суд вважає, що витрати на правову допомогу в розмірі 21792 грн., на відшкодування яких у позивача виникло право за результатами розгляду цієї справи, підлягають зменшенню.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правову допомогу адвоката в сумі 21792 грн. підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 15000 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA500130/2021/000029/2 від 16.07.2021 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500130/2021/20015 від 17.07.2021.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 4540 (чотири тисячі п'ятсот сорок) гривень та понесені ним витрати на правову допомогу адвоката в сумі 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
Одеська митниця, як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (вул. Лип Івана та Юрія, 21а, м. Одеса, код ЄДРПОУ 44005631).
Повний текст рішення складений 18.02.2022.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна