Справа № 947/5678/22
Провадження № 1-кс/947/2249/22
21.02.2022 року
Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , представника власника майна ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , представника ГУ ДПС в Одеській області - ОСОБА_6 , розглянувши в судовому засіданні в м. Одесі клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР у м. Миколаєві ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 42021160000000634 від 21.12.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,
Відповідно до клопотання, Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні
№ 42021160000000634 від 21.12.2021 щодо можливого зловживання своїм службовим становищем посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області шляхом безпідставного внесення ТОВ «Фрукти Міра», ТОВ «Бім Форс Лімітед, ТОВ «Бім Форс», ТОВ «Торг Фрут», ТОВ «УкрЗерноТрейд Макс», ТОВ «Експотренд» та ТОВ «Одеська Торгова Компанія» до категорії ризикових, що призвело до порушення господарської діяльності зазначених підприємств та отримання матеріальних збитків.
Посилаючись на обставини, викладені в клопотанні, слідчий просить накласти арешт на майно, вилучене обшук службових кабінетів ГУ ДПС в Одеській області за адресою: м.Одеса, вул.Семінарська, 5, відповідно до переліку, зазначеному у протоколі обшуку.
В судовому засіданні слідчий наполягав на задоволенні клопотання та просив слідчого суддю накласти арешт на зазначене в клопотанні майно з метою збереження речових доказів, однак не зміг пояснити мети накладення арешту на вилучені мобільний телефон, відеореєстратор та генератор шуму, які належать ОСОБА_4 .
Представник ГУ ДПС в Одеській області - ОСОБА_6 не заперечував проти задоволення клопотання про арешт майна, однак зазначив, що ряд вилучених документів, а саме перелік ризикових платників не мають відношення до кримінального провадження.
Представник власника майна ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення клопотання, зазначивши, що ОСОБА_4 ніколи не входив у склад комісії, яка вирішує питання щодо віднесення будь-яких юридичних осіб до ризикованих, вважає, що належне йому майно вилучене безпідставно.
Слідчий суддя, вислухавши учасників провадження, дослідивши матеріали, надані з клопотанням, приходить до наступного.
Відповідно до положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Положеннями ст.2, ст.7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Однак, з матеріалів, доданих з клопотанням вбачається, що слідчим під час складання вищевказаного клопотання не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України.
Так, на думку слідчого судді клопотання про арешт майна не відповідає вимогам кримінального процесуального Закону, з огляду на таке.
Згідно з ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З поданого клопотання вбачається, що досудове розслідування в рамках даного кримінального провадження здійснюється за фактом можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.
В даному клопотанні слідчий зазначає, що вилучене майно визнано речовим доказом, тому з метою збереження речових доказів необхідно накласти арешт на вилучене майно.
Разом з тим, будь-яке обґрунтування, на підставі якого слідчий суддя міг би вирішити питання обґрунтованості вказаних доводів сторони обвинувачення, зокрема перевірити факт відповідності такого майна категорії речових доказів (ч.1 ст.98 КПК України), дане клопотання не містить.
Крім того, слідчим при складанні клопотання про накладення арешту на майно не дотримані вимоги ч.2 ст.171 КПК України.
В обґрунтування клопотання слідчим зазначено, що з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, уникнення негативних наслідків для кримінального провадження, слідчими другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Миколаєві на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_9 по справі № 947/4048/22 (провадження № 1-кс/947/1325/22) проведено обшук службових кабінетів ГУ ДПС в Одеській області за адресою: м.Одеса, вул.Семінарська, 5, в ході якого вилучене майно, відповідно до переліку, зазначеному у протоколі обшуку.
Водночас, до клопотання долучений фрагмент ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Одеси ОСОБА_9 по справі № 947/4048/22 (провадження № 1-кс/947/1325/22), який не містить резолютивної частини зазначеної ухвали, що унеможливлює перевірити законність проведення обшуку.
Згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
За наявних недоліків клопотання та долучених до нього матеріалів слідчий суддя позбавлений можливості повно, всебічно та об'єктивно розглянути його.
Таким чином, клопотання та долучені до нього матеріали не відповідають вимогам ч.2 ст.171 КПК України, оскільки не підтверджують підстави, мету та відповідного обґрунтування необхідності арешту майна.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, слідчий суддя приходить до переконання, що на теперішній час наявні всі правові підстави для повернення клопотання прокурору для усунення недоліків, відповідно до вимог ч.3 ст.172 КПК України.
Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 376 КПК України, слідчий суддя
Клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР у м.Миколаєві ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 42021160000000634 від 21.12.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України - повернути прокурору.
Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години з моменту отримання повного тексту ухвали слідчого судді.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1