Справа № 454/2279/21 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.
Провадження № 22-ц/811/3447/21 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Категорія справи:80
21 лютого 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,
за участю секретаря Івасюти М.В.,
адвоката Огорілка Ю.В. - представника позивача Гука В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 серпня 2021 року,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства (ПрАТ) «Шахта «Надія» про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, середнього заробітку за час затримки при звільненні та відшкодування моральної шкоди та просив стягнути зі згаданого відповідача 22 260 грн. 84 коп. заборгованості по виплаті заробітної плати, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні та 15 342 грн. 54 коп. на відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Шахта «Надія» з 27.08.2012 року по 03.10.2020 року, коли і був звільнений за угодою сторін.
Однак, після звільнення відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем та не виплатив йому всіх належних до виплати сум, в результаті чого йому також було заподіяно і моральної шкоди, яка полягає в тому, що позивач не мав змоги забезпечити себе та свою дружину з малолітніми дітьми (а.с. 1-5).
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 22 260 грн. 84 коп. заборгованості по заробітній платі та 10 000 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.
В задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 15 342 грн. 54 коп. та стягненні витрат на правничу допомогу відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» в дохід держави 2 270 грн. судового збору(а.с. 40-45).
Дане рішення оскаржив позивач.
Апелянт просить рішення суду частково змінити, а саме: стягнути з відповідача 122 073 грн. 81 коп. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненнізамість 10 000 грн. стягнутих оскаржуваним рішенням, покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Звертає увагу на те, що на момент звільнення позивача з роботи заробітна плата йому два останні місяці не виплачувалася, а станом на момент ухвалення судом оскаржуваного рішення позивач зароблену заробітну плату не отримував вже майже 1 рік, а тому вважає, що «розмір середнього заробітку в жодному разі не може бути зменшений» (а.с. 58-61).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта (позивача) на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
А частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виплата працівникові середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Ураховуючи вищезазначені положення законодавства України, звернення працівника до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред'являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред'явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать.
Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц.
Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
З урахуванням вищенаведеного, у трудових відносинах працівник також має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця, оскільки частиною третьою статті 13 ЦК України встановлено, що не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним та може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві можна дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
-ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц (провадження N 14-623цс18).
Як стверджується матеріалами справи, позивач дізнався про порушення свого права щодо невиплати йому всіх належних до виплати сум при звільненні його з роботи 03.10.2020 року, однак з позовом до суду з вимогою про їх стягнення звернувся лише 30 червня 2021 року, тобто - через майже 9 місяців після звільнення з роботи.
З огляду на всі обставини справи в їх сукупності (зокрема - очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача), колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в сумі саме 10 000 грн., оскільки вважає, що присуджена до стягнення сума відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України).
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 серпня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 02 березня 2022 року.
Головуючий: Цяцяк Р. П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.