Справа № 444/3221/19 Головуючий у 1 інстанції: Ясиновський Р.Б.
Провадження № 22-ц/811/3178/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 56
01 березня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Безвенюка Віктора Володимировича рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 червня 2021 року у складі судді Ясиновського Р.Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
встановив:
У грудні 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Вимоги обгрунтовувала тим, що між нею та ПП «Правова Експертиза» 12.08.2019 укладено договір №12/08/19 про надання юридичних послуг, відповідно до предмету якого ПП «Правова Експертиза» зобов'язується за дорученням позивача надати юридичні послуги, пов'язані з будівництвом об'єкта «Житловий будинок в с. Лісопотік, Яворівського району, Львівської області, загальною площею, 196,46 кв.м.», а позивачка зобов'язується оплатити вартість таких послуг. Від імені ПП «Правова Експертиза» договір підписала відповідачка, яка є директором.
В подальшому, позивачка з її карткового рахунку, відкритого в АТ «ОТП БАНК», здійснила помилкові перекази коштів на карткові рахунки відповідачки, як фізичної особи. Зокрема були здійснені наступні перекази: дата списання 23.09.2019 року - на суму 25 256,00 грн; дата списання 03.09.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 03.09.2019 - на суму 12 000,00 грн; дата списання 04.09.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 04.09.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 04.09.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 04.09.2019 - на суму 8 600,00 грн; дата списання 05.10.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 05.10.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 05.10.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 21.10.2019 - на суму 12 663,00 грн; дата списання 21.10.2019 - на суму 12 663,00 грн; дата списання 21.10.2019 - на суму 12 663,00 грн; дата списання 21.10.2019 - на суму 12 732,00 грн.
Просила суд, з покликанням на ст. 1212 ЦК України, позов задовольнити повністю та стягнути в її користь з відповідачки 194 577 грн.
Оскаржуваним рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 24 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в розмірі 194577 грн - відмовлено повністю.
Рішення суду оскаржив представник відповідачки адвокат Безвенюк В.В., вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи.
Покликається на те, що під час укладення 12.08.2019 договору №12/08/19 про надання юридичних послуг від імені ПП «Правова експертиза» діяла відповідачка ОСОБА_2 , як директор підприємства, одночасно вона є учасником (засновником) такого. На виконання п. 3.1. вказаного договору позивачка видала на ім'я відповідачки довіреність, що відповідає вимогам ст. 244 ЦК України. Довіреність не містить ознак окремого договору, оскільки не відображає досягнення між сторонами істотних умов будь якого з договорів, передбачених нормами ЦК України. За текстом довіреності встановлено, що така видана без права передоручення, що на переконання апелянта, спростовує пояснення відповідачки про те, що з метою виконання доручень позивача, передбачених довіреністю, вона залучала третіх осіб, яким також належала оплата.
Апелянт вважає, що виконання доручень позивачки на підставі довіреності повинні розглядатися нерозривно із самим договором, на виконання якого довіреність видавалася.
Таким чином, виконання доручень позивачки на підставі довіреності повинні розглядатися нерозривно із самим договором, на виконання якого довіреність видавалася, а жодних інших правовідносин, окрім тих, що випливають з договору, між позивачкою та відповідачкою, як фізичною особою, не виникало.
Під час виконання договору, відповідачка повідомила позивачці кілька банківських рахунків, при цьому позивачка, не володіючи достатньою інформацією, помилково здійснювала безготівкові перекази грошових коштів на банківські рахунки відповідачки, як фізичної особи в розмірі 194577,00 грн, що відповідачка не заперечує.
У відповідях АТ «Універсал Банк» від 22.03.2021 та ТзОВ «Універсальний дата центр» від 11.03.2021 повідомлено, що карткові рахунки, на які здійснені перекази, належать ОСОБА_2 .
На переконання апелянта, вказані обставини підтверджують те, що відповідачка набула грошові кошти, які є власністю позивачки, в загальному розмірі 194577,00 грн, без достатньої правової підстави, відтак ці кошти підлягають поверненню у порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.
Крім цього, суд першої інстанції не врахував, що спірним рішенням посприяв відповідачу в особистому збагаченні, позбавивши права на винагороду ПП «Правова експертиза» за договором № 12/08/19 від 12.08.2019.
На думку апелянта, відповідачка, одночасно будучи єдиним засновником і керівником ПП «Правова експертиза», фактично використала названий колізійний момент з метою виключно особистого збагачення і не мала зацікавленості у залученні до участі у справі як третю особу це підприємство.
Звертає увагу на процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції, а саме долучення наданих відповідачкою доказів за клопотаннями від 04.02.21 та від 09.02.2021, а також не вирішення клопотання позивачки від 01.06.2021 про визнання доказів недопустимими.
Не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що між позивачкою та відповідачкою існували договірні відносини, однак суд обмежений принципом диспозитивності цивільного судочинства, і тому не вправі давати оцінку, яким чином та які відносини відбувалися між сторонами та чи відповідали вони чинному законодавству, оскільки це не є предметом розгляду даної справи.
Просить скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 червня 2021 року повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 194577 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду першої інстанції з вимогами про стягнення коштів, сумарний розмір яких не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до статей 3, 21, 24, Конституції України, всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка була керівником юридичної особи ПП «Правова експертиза», вказане підприємство є стороною договірних відносин з надання юридичних послуг, а умови договору не містять вимог до форми здійснення розрахунків між сторонами, при цьому сплачені позивачкою кошти мали характер системності протягом довгого періоду часу, відтак суд прийшов висновку, що ці кошти не можуть бути витребувані на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставне збагачення.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Разом із тим відповідно до положень статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Судом встановлено такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
12.08.2019 між ОСОБА_1 (надалі «Замовник») та ПП «Правова Експертиза», в особі директора Боровик Л.Є., (надалі Виконавець») укладено договір №12/08/19 про надання юридичних послуг (т. 1 а.с. 16-17).
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору, виконавець зобов'язується за дорученням замовника надати останньому юридичні послуги щодо представлення інтересів останнього та визначених замовником юридичних чи фізичних осіб в будь яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та підпорядкування, а також з питання захисту його прав та законних інтересів по будівництву об'єкта «Житловий будинок в с. Лісопотік, Яворівського району, Львівської області, загальною площею, 196,46 кв.м.», який повинен бути збудований на земельній ділянці кадастровий номер 4625889200:07:001:0230 та на земельній ділянці кадастровий номер 4625889200:07:001:0231, а замовник зобов'язується оплатити вартість таких послуг.
Згідно із п. 4.1. договору вартість робіт визначається та погоджується протоколом про договірну ціну, що є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до розділу 5 договору, замовник здійснює оплату за цим договором в наступному порядку: авансовий платіж здійснюється в день підписання договору; наступні платежі здійснюються у вигляді платежів на виконання поставлених задач, що попередньо погоджується сторонами і не є оплатою за надані виконавцем послуги; остаточний розрахунок оплачується при підписанні акту (актів) прийому-передачі виконаних робіт.
Позивачка ОСОБА_1 надала Звіт-рахунок від 28.11.2019, складений регіональним відділенням АТ «ОТП Банк» в м. Запоріжжі, що за період з 01.08.2019 по 31.10.2019 з її карткового рахунку, відкритого в АТ «ОТП БАНК», вона здійснила перекази коштів на карткові рахунки відповідачки ОСОБА_2 на загальну суму 194577,00 грн, зокрема були здійснені наступні перекази: дата списання 23.09.2019 року - на суму 25 256,00 грн; дата списання 03.09.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 03.09.2019 - на суму 12 000,00 грн; дата списання 04.09.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 04.09.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 04.09.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 04.09.2019 - на суму 8 600,00 грн; дата списання 05.10.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 05.10.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 05.10.2019 - на суму 14 000,00 грн; дата списання 21.10.2019 - на суму 12 663,00 грн; дата списання 21.10.2019 - на суму 12 663,00 грн; дата списання 21.10.2019 - на суму 12 663,00 грн; дата списання 21.10.2019 - на суму 12 732,00 грн. (т. 1 а.с. 14-15).
Звертаючись із позовними вимогами ОСОБА_1 зазначає, що під час під час виконання договору договору №12/08/19 від 12.08.2019 про надання юридичних послуг, який від імені ПП «Правова експертиза» підписала відповідачка ОСОБА_2 , як директор підприємства, відповідачка повідомила позивачці кілька банківських рахунків, при цьому позивачка, не володіючи достатньою інформацією, помилково здійснювала безготівкові перекази грошових коштів на банківські рахунки відповідачки, як фізичної особи, в розмірі 194577,00 грн, що відповідачка не заперечує.
Заперечення стосовно позовних вимог зі сторони відповідача зводяться до того, що немає значення, який договір брати до уваги, а саме письмовий договір, укладений на юридичну особу ПП «Правова експертиза», чи усний договір із нею, визначення умов якого і погодження всіх деталей відбувалося у переписці в інтернет ресурсі скайп і підтверджується виданою довіреністю на її ім'я, фотографіями з об'єкта та іншими доказами.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Виходячи зі змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише у випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов”язання повернути майно потерпілому.
Така правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14.
Згідно правової позиції, яка висловлена у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18 зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.
Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм Глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Аналіз фактичних обставин справи, вищенаведених норм законодавства, а також роз'яснень стверджує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачкою не доведено факту абсолютної безпідставності отримання відповідачкою відповідних коштів.
Зокрема, судом встановлено, що окрім укладення 12.08.2019 між ОСОБА_1 та ПП «Правова Експертиза», в особі директора Боровик Л.Є., договору №12/08/19 про надання юридичних послуг, 20.08.2019 ОСОБА_1 склала на ім'я ОСОБА_2 довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Абрамовим М.О., якою уповноважила громадянку ОСОБА_2 бути її представником перед ТзОВ «Будівельна компанія «Кристал-Захід», з якою вона уклала договір на виконання будівельних робіт щодо будівництва об'єкта «Житловий будинок в с. Лісопотік, Яворівського району, Львівської області, загальною площею, 196,46 кв.м.», який повинен бути збудований на земельній ділянці кадастровий номер 4625889200:07:001:0230 та на земельній ділянці кадастровий номер 4625889200:07:001:0231, з питань представництва інтересів, пов'язаних з будівництвом вказаного вище об'єкта, з наданням представнику повноважень, визначених у вказаній довіреності (т. 1 а.с. 237).
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
Представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ч. 1 ст. 244 ЦК України).
За частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин представництва, яке ґрунтується на договорі, відтак даний спір має договірний характер правовідносин, що в свою чергу, виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов”язання повернути майно позивачці.
Зважаючи на те, що позовною вимогою у даному спорі є стягнення коштів, які слідуючи вимогам позивачки, відповідачка ОСОБА_2 набула безпідставно, при цьому, сторона позивача не оспорює в даному процесі, як обставини виконання договору №12/08/19 про надання юридичних послуг, а також належне виконання представником повноважень із представництва за довіреністю від 20.08.2019, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що сплачені позивачкою кошти в сумі 194577,00 грн не можуть бути стягнуті на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно набуте майно.
Доводи апелянта про процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції, а саме долучення наданих відповідачкою доказів за клопотаннями від 04.02.21 та від 09.02.2021, а також не вирішення клопотання позивачки від 01.06.2021 про визнання доказів недопустимими, з врахуванням приписів ч. 3 ст. 376 ЦПК України, не є підставою для скасування чи зміни рішення.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі №306/2659/16-ц, застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним.
У цьому контексті колегія суддів враховує те, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Інших доводів апеляційної скарги, які б давали підстави для висновку про підставність такої, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Безвенюка Віктора Володимировича - залишити без задоволення.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 01 березня 2022 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк