Справа № 136/60/22
провадження №3/136/22/22
21 лютого 2022 року м. Липовець
Суддя Липовецького районного суду Вінницької області Шпортун С.В., розглянувши матеріали, які начальника відділу поліції №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , громадянина України, працює водієм а АТП 10506 м. Гайсин, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не притягувався до адміністративної відповідальності,
за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, -
На розгляд суду надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР 18 від 06.01.2021 слідує, що 06.01.2021 о 13:00 год., водій ОСОБА_1 керував автобусом Мерседес BENZ д.н.з. НОМЕР_2 , рухався по маршруту Вінниця-Гайсин, перевозив пасажирів у салоні понад максимальну кількість, що передбачено заводом виробництва, чим порушив п.8 п.2-2 Постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020.
Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковано уповноваженою на складання протоколу особою за ч.1 ст. 44-3 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, будучи повідомленим про день та час розгляду справи, про що в матеріалах справи наявні підтвердження.
До суду ОСОБА_1 надав клопотання про закриття провадження у даній справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.44-3 ч.1 КУпАП, обґрунтовуючи свою позицію тим, що відповідно до Постанови КМ України від 09.12.2020 №1236 було введено карантин, термін дії якого закінчився 28.02.2021 і в подальшому жодних постанов КМ України, якими б встановлювався карантин на інший період не приймалося.
Крім цього, зазначив, що у протоколі не зроблене посилання на конкретну норму чинних правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно- протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, що є обов'язковою складовою об'єктивної сторони правопорушення передбаченого ч.1 ст. 44-3 КУпАП, а тому в його діях відсутній склад правопорушення , передбаченого ч. 1 ст.44-3 КУпАП.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши усі зібрані в справі докази, дійшов висновку про таке.
Відповідно до ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідальність настає за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Диспозиція цієї норми закону, є бланкетною і лише описує безпосередньо саме правопорушення, але для повного визначення ознак цього правопорушення відсилає до інших галузей права, тобто відсилає до інших норм права чи підзаконних нормативно-правових актів, правових звичаїв, і які виступають додатковою нормативною підставою правової кваліфікації, які передбачають конкретні обов'язки осіб, передбачених в умовах карантину.
Зокрема, така норма має загальний і конкретизований зміст. Загальний зміст банкетної диспозиції передається словесно-документною формою відповідної статті КУпАП і в обов'язковому порядку включає положення інших нормативно-правових актів. Із загальним змістом бланкетною диспозиції пов'язане визначення діяння як правопорушення певного виду та встановлення за нього адміністративної відповідальності, а конкретизований зміст цієї диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює адміністративно-правову норму більш конкретним змістом.
Наведене спростовує доводи особи, яка притягується до відповідальності стосовно того, що постанова КМУ №1236 від 09.12.2020, в порушенні якої його обвинувачують, не є актом законодавства за порушення якого настає відповідальність за ст.44-3 ч.1 КУпАП.
Також суд вважає неспроможними доводи особи, яка притягується до відповідальності щодо нечинності постанови КМУ №1236 від 09.12.2020, якою продовжено строк дії карантину, оскільки нормативні акти в частині установлення та продовження карантину не визнані незаконними, не скасовані, не визнані неконтистуційними.
Відповідно до положень ст. 19, 125 Конституції України, ст. 18, ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», органи державної влади мають діяти в межах визначених повноважень, а в системі судоустрою існує визначення спеціалізації, визначено повноваження місцевих загальних судів, які уповноважені розглядати цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом.
За приписами ст. 27 КАС України оскарження нормативно-правових актів КМУ, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України», до виключних повноважень Конституційного Суду належить, серед іншого, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Беручи до уваги викладене, суд при розгляду даної справи не уповноважений вирішувати питання щодо конституційності чи неконституційності норм вищевказаних постанов КМ України, вирішувати питання про їх незаконність чи протиправність, за відсутності відповідного судового рішення, що набрало законної сили, ухвалено судом визначеним законом. У зв'язку з чим, суд критично розцінює твердження особи, яка притягується до відповідальності про незаконність введеного на території України карантину, а відповідно незаконність нормативно-правових актів виданих на реалізацію протиепідемічних заходів спрямованих на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Нормами ч.1 ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом, що передбачено ст.7 КУпАП.
У п.п.8 п.22 Постанови КМ України №1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» передбачено, що з 17 червня 2021 р. на території України встановлюється "зелений" рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється: здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, зокрема перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, в електричному (трамвай, тролейбус), залізничному транспорті, у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, в кількості більшій, ніж сукупна кількість місць для сидіння та 50 відсотків місць для стояння, що передбачена технічною характеристикою транспортного засобу, визначена в реєстраційних документах на такий транспортний засіб. Перевізник несе відповідальність за забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, та здійснює контроль за використанням пасажирами під час перевезення засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
Аналізуючи зібрані у справі докази судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення ОСОБА_1 регулярних чи нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, зокрема перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполучення; не доведено кількості місць для сидіння технічною характеристикою транспортного засобу, що має бути визначена в реєстраційних документах на такий транспортний засіб.
Із переглянутого відео, яке має відображення на CD диску, що долучений до матеріалів справи, який був безпосередньо переглянутий судом встановлено, що стоїть автобус, а працівники поліції особі, яка відрекомендувалась ОСОБА_1 пропонують на вулиці надати документи на підтвердження права водіння транспортним засобом. Утім не встановлено кількості осіб, які перебувають у транспортному засобі.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
У відповідності до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
У ст.251 КУпАП визначено поняття доказів.
Відповідно до ч.2 ст. 251 КУпАП, визначено, що обов'язок щодо збирання таких доказів покладено на осіб, уповноважених на складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Зважаючи на викладене, суд, керуючись принципом "поза розумним сумнівом" вважає, що такий протокол про адміністративне правопорушення як юридичний документ, що містить дані про обставини вчиненого правопорушення, за відсутності інших належних та допустимих доказів щодо обставин правопорушення та обставин які було встановлено в ході судового розгляду судом є недостатнім для твердження про винуватість особи у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.44-3 ч.1 КУпАП.
У рішеннях від 30.05.2013 року у справі № 36673/04 «Малофєєва проти Росії» та від 20.09.2016 року у справі № 926/08 «Карелін проти Росії», Європейський суд з прав людини зауважив, що «…формулювання правопорушення, викладене у фабулі постанови про адміністративне правопорушення, слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведена не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод...».
Згідно з п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин суд вважає, що справу слід закрити у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу правопорушення передбаченого ч.1 ст. 44-3 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 44-3 ч.1, 256, 247, 251, 279, 283-284 КУпАП, суддя, -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 , - закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП - за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Вінницької області через Липовецький районний суд Вінницької області.
Суддя Світлана ШПОРТУН