Справа № 131/1204/21
Провадження № 2/131/122/2022
25.02.2022 м. Іллінці
Іллінецький районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Балтака Д.О.
розглянувши в судовому засіданні у порядку загального позовного провадження без фіксації процесуальної дії технічними засобами в м. Іллінці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
встановив:
У жовтні 2021 р. до Іллінецького районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позов обґрунтований тим, що йому на праві власності належить житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , даний житловий будинок належить йому на підставі договору дарування від 17 листопада 2007 р. В належному ОСОБА_1 житловому будинку залишилася зареєстрованою його сестра ОСОБА_2 , яка проживає на території Російської Федерації в. м. Москва, а тому не проживає у вказаному будинку більше 15 року не сплачує комунальні послуги та не бере участі в утриманні будинку. У зв'язку із зазначеним позивач звернувся до суду із вказаним позовом та просить суд визнати відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки факт реєстрації відповідача порушує його право на вільне розпорядження і користування майном.
Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2021 р. справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, не повідомивши суд про причини своєї неявки.
За таких обставин, суд згідно частини 4 статті 200 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних у справі письмових доказів та ухвалити у справі заочне рішення, яким позов задовольнити з наступних мотивів.
Судом установлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 17 листопада 2007 р. посвідченим приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Таранюком Т.Є. зареєстрований у реєстрі за № 3079 (а.с.8-9), вказане також підтверджується технічним паспортом на будинок з господарськими будівлями і спорудами складеним Гайсинським БТІ на ім'я ОСОБА_1 , (а.с.13), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17147238 від 20.12.2007 р. (а.с.14) та витягом з Державного реєстру правочинів № 4978155 від 17 листопада 2007 року (а.с.15).
Згідно довідки виданої ОСОБА_1 . Управлінням економічного розвитку та інвестиції Іллінецької міської ради від 25.10.2021 р. № 5013 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , 1968 року народження та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22).
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 від 25.10.2021 р., комісією встановлено, що ОСОБА_2 30 вересня 1982 року дійсно зареєстрована за вищевказаною адресою, однак не проживає там протягом останніх 15 років (а.с.21).
З'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність та допустимість кожного письмового доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно частини 1 статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Змістом статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Змістом частини 1 статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання
членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд.
Положеннями частини 1 статті 156 ЖК УРСР визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Оскільки позивач є власником житлового будинку, який надавав згоду на вселення та реєстрацію у ньому відповідача та відповідно остання більше п'ятнадцяти років не проживає за даною адресою, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до змісту частини 1 статті 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позовних вимог, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.) грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 317, 319, 328, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.) грн.
Копію цього рішення невідкладно надіслати сторонам.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП невідомий, остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя: