Справа № 567/1440/21
17 лютого 2022 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя Василевич О.В.
секретар Клімович О.О.
з участю позивачки ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, -
В Острозький районний суд звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову вказує, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Зазначає, що у вказаному будинку зареєстровані відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які впродовж останніх трьох років постійно проживають за кордоном в Республіці Польща та отримали картки довготривалого перебування на території Євросоюзу та Польщі.
Вказує, що при спілкуванні з відповідачами з використанням засобів телефонного зв'язку вони не заперечують проти зняття їх з реєстрації за вищевказаною адресою, проте не мають змоги особисто прибути в Україну для здійснення передбачених законом дій, так як виїхали до Республіки Польща на постійне місце проживання.
Зазначає, що відповідачі за місцем своєї реєстрації в с.Слобідка ніколи не проживали та були лише формально зареєстровані, фактичне місце їх проживання було в м.Вінниця.
Вказує, що з огляду на те, що відповідачі без поважних причин не проживають у належному їй житловому будинку впродовж трьох років, а відтак вони втратили право на користування таким житловим приміщенням.
Вказує, що факт реєстрації відповідачів у належному їй будинковолодінні порушує її право власності, оскільки перешкоджає їй вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що й спонукало її звернутися до суду з вищевказаним позовом.
Ухвалою Острозького районного суду від 06.12.2021р. відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідачам було встановлено строк протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву.
Позивачка в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила суд їх задовольнити. У наданих суду поясненнях позивачка вказала, що їй на праві власності належить житловий будинок в АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані відповідачі. Будь-якого спору між ними з приводу належного їй на праві власності нерухомого майна в с.Слобідка не має, будь-які особисті речі відповідачів у житловому будинку відсутні, будь-яких перешкод для проживання відповідачів у вищевказаному житловому будинку вона не чинила. Договір найму житла між ними не укладався. Відповідачі з 2018 року не з'являються у житловому будинку, добровільно з реєстрації не знялися, та факт реєстрації місця проживання відповідачів у належному їй житловому будинку створює перешкоди у реалізації права власності на нерухоме майно.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у відповідності до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, зокрема, шляхом розміщення оголошення на сайті Острозького районного суду веб-портал судова влади України http://ost.rv.court.gov.ua/sud1713/, правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористались. Згідно абз.2 ч.1 ст.131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно адресних довідок Острозької міської ради Рівненської області від 24.11.2021 року зареєстроване місце проживання відповідачів: АДРЕСА_1 , водночас зазначено, що відповідачі за вказаною адресою не проживають.
На адресу суду повернулися поштові конверти з копією позовної заяви та судової повістки з відміткою поштового відділення про те, що адресати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 не проживають».
Суд, розглянувши справу, відповідно до ст.ст.274-279 ЦПК України, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, заслухавши пояснення позивачки, свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що проживає в АДРЕСА_1 , неподалік від позивачки ОСОБА_1 , з якою підтримує добросусідські відносини. ОСОБА_1 проживає із сім'єю - чоловіком та сином. З приводу проживання відповідачів разом з позивачкою їй нічого не відомо, оскільки вона з ними не знайома та ніколи їх не бачила, як і не бачила особистих речей інших осіб по місцю проживання позивачки, окрім як особистих речей позивачки та її сім'ї. Впродовж останніх років під час навідування до позивачки інші особи, окрім членів її сім'ї, у житловому будинку були відсутні.
Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судовому засіданні, кожен окремо, пояснили, що впродовж тривалого часу проживають в АДРЕСА_1 та є сусідами позивачки ОСОБА_1 . Вказали, що були знайомі з відповідачами та востаннє їх бачили у с.Слобідка в 2017 році. Зазначили, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в с.Слобідка Рівненського району Рівненської області не проживають тривалий період часу, оскільки виїхали за кордон. Пояснили, що час від часу навідуються погостювати до ОСОБА_1 та в будинку по місцю її проживання відсутні будь-які особисті речі відповідачів.
Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
З досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлено наступні обставини.
Згідно договору дарування від 11.11.2005 р. та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.11.2005 р. позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ( а.с.10, 11).
Як вбачається з довідки Острозької міської ради Рівненської області №975/07.08.-12 від 05.11.2021р. ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 та разом з нею в даному будинковолодінні зареєстровані відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.12).
Згідно KARTU POBYTU (карти побуту) №RR6145565 від 02.09.2021 р. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав дозвіл на право довготривалого перебування на території Республіки Польща з правом працевлаштування (а.с.20-21).
З дослідженої судом ксерокопії паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданого 19.04.2017 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 27.09.2018 року подала заяву про надання їй як іноземцю посвідки на тимчасове проживання (а.с.17-19).
З дослідженої судом ксерокопії паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданого 16.03.2017 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 27.09.2018 року також подав заяву про надання йому як іноземцю посвідки на тимчасове проживання (а.с.22-24).
Таким чином, з матеріалів справи та показів свідків судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , будучи зареєстрованими у належному позивачці житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , фактично у ньому не проживають понад більш як трьох років та не є членами сім'ї позивачки.
Водночас судом встановлено, що між позивачкою та відповідачами не існує договірних відносин з приводу порядку та умов користування вищевказаним житловим будинком, договір найму житлового приміщення між сторонами не укладався та у встановленому законом порядку не реєструвався.
Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст.379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Частиною першою ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою ст.156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої ст.156 ЖК УРСР, до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм, правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
В судовому засіданні встановлено, що відповідачі не є членами сім'ї власника будинку в розумінні ст.156 ЖК УРСР, не проживають разом з нею та не ведуть спільного господарства, що підтверджується показами свідків.
Доказів, які б підтверджували наявність правовідносин між відповідачем та позивачем, як власником житла на даний час, відповідачем суду не надано.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Водночас суд враховує, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Як вже зазначалося, судом встановлено, що відповідачі не є членами сім'ї позивачки, а також не відноситяся до кола осіб, які постійно проживають разом і ведуть спільне господарство.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені, зокрема статтями 16, 386, 391 ЦК України.
Положеннями ч.1 ст.317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
У разі порушення своїх прав власник, згідно зі ст.391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
При цьому положення ст.391 ЦК України підлягають застосуванню у тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Згідно положень ст.405 ЦК України члени сім'ї власника, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
В судовому засіданні встановлено, що відповідачі не є співвласниками вищевказаного житлового будинку, не є членами сім'ї позивачки, факт реєстрації відповідачів у спірному будинковолодінні створює позивачці безумовні перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні своїм майном та порушує право позивачки на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю, в тому числі реалізації її прав на соціальний захист та майнових прав.
Окрім того, Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року в справі №6-709цс16 зазначив, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Водночас, відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як вбачається із вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.
Отже, виходячи з того, що вказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Тому, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з цим одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою та про оголошення фізичної особи померлою.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом.
Відповідно до ст.ст.76-83 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
В судовому засіданні з позовної заяви, пояснень позивачки, показів свідків, досліджених письмових доказів, які не викликають сумніву у їх об'єктивності, встановлено, що відповідачі не проживають у належному позивачці житловому будинку більше трьох років, при цьому залишили житло позивачки самостійно, поважних причин не проживання за адресою реєстрації та підстав для продовження терміну зберігання за ними права користування житловим приміщенням не встановлено, особисті речі відповідачів в будинку відсутні, участі в оплаті комунальних послуг за житло відповідачі не приймають, що свідчить про втрату ними інтересу до зазначеного житла як до свого постійного місця проживання, реєстрація відповідачів за місцем проживання у спірному будинку, є перешкодою для розпорядження позивачкою своїм майном.
Одночасно, вирішуючи спір, суд враховує, що право позивачки є абсолютним і полягає у здійсненні права беззаперечного користування і розпорядження своїм майном, а відтак її право підлягає захисту, шляхом визнання відповідачів таким, що втратили право користування житлом - житловим будинком за адресою : АДРЕСА_1 .
Одночасно, суд вважає, що визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, в цілому відновить порушене право позивачки.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.383, 391, 405 ЦК України, ст.ст.10, 12, 258-259, 263-265 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_2 від 16.03.2017р., фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ) про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право на користування житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 25.02.2022р.
Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.