Дата документу 18.02.2022 Справа № 554/7958/21
Провадження №2/554/282/2022
18 лютого 2022 року Октябрський районний суд м.Полтави
в складі головуючого судді Чуванової А.М.
за участю секретаря Таран В.І.,
за участю учасників справи:
представник позивача - Солод І.С.,
представник відповідача - Єфремова І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» в особі Полтавського регіонального відділення Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» про захист прав споживача шляхом застосування наслідків нікчемної умови договору про надання споживчого кредиту,-
У серпні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» в особі Полтавського регіонального відділення Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» про захист прав споживача шляхом застосування наслідків нікчемної умови договору про надання споживчого кредиту, в якому просила застосувати наслідки недійсності нікчемної умови п.1.9 договору про надання споживчого кредиту №PL/47/1556 від 22.08.2019 року, сторонами якого є ОСОБА_1 та Акціонерне товариство «Банк інвестицій та заощаджень» в особі Полтавського регіонального відділення Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень», шляхом зобов'язання Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» в особі Полтавського регіонального відділення Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» здійснити перерахунок кредитної заборгованості без урахування п.1.9 зазначеного договору та направити сплачену суму комісії в період дії договору на погашення основної суми заборгованості за цим договором.
В обґрунтування вимог позивач вказала, що 22.08.2019 рокуміж нею та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту №PL/47/1556. Відповідно договору, відповідач надав їй гривневий кредит на споживчі потреби в розмірі 200000 гривень на строк з 22.08.2019 року по 22.08.2022 року. Відповідно до п.1.9 договору про надання споживчого кредиту встановлена щомісячна комісія в розмірі 2,49% від суми кредиту.
Отже, відповідач у п.1.9 договору про надання споживчого кредиту встановив щомісячну плату в розмірі 2,49% від суми кредиту, що в грошовому виразі становить 4980 гривень за послуги, що супроводжують кредит та є незаконним.
Позивач зазначає, що положення п.1.9 договору про надання споживчого кредиту, які встановлюють сплату щомісячної комісії є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, і вона має право на проведення перерахунку по договору споживчого кредиту без урахування щомісячної комісії для реального відновлення її порушених прав.
Ухвалою суду від 18.08.2021 року було відкрито провадження по даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідач надав до суду відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначив, що підписаний сторонами кредитний договір свідчить про те, що сторони погодилися з його умовами в повному обсязі. Згідно з Законом України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року, банкам надано право отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, а тому відсутні законодавчо визначені підстави вважати, що п.1.9 договору про надання споживчого кредиту №PL/47/1556 від 22.08.2019 року є нікчемним. З урахуванням того, що позивачем не доведено нікчемність п.1.9 договору про надання споживчого кредиту, відсутні законодавчо визначені підстави зобов'язувати відповідача здійснювати перерахунок кредитної заборгованості без урахування п.1.9 кредитного договору (а.с.33-38).
Згідно відповіді на відзив, позивач просила позов задовольнити з підстав, зазначених у позові. Вказала, що сума комісії є невиправданими платежами, які спрямовані на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах (а.с.65-67).
Ухвалою суду від 04.02.2022 року у прийнятті заяви ОСОБА_1 про зміну предмету позову відмовлено.
Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 22.08.2019 рокуміж ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Банк інвестицій та заощаджень» в особі Полтавського регіонального відділення Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» було укладено договір про надання споживчого кредиту №PL/47/1556 (а.с.12-13).
Відповідно кредитного договору, відповідач надав ОСОБА_1 гривневий кредит на споживчі потреби в розмірі 200000 гривень на строк з 22.08.2019 року по 22.08.2022 року.
Відповідно до п.1.9 договору про надання споживчого кредиту, встановлена щомісячна комісія в розмірі 2,49% від суми кредиту, що в грошовому виразі становить 4980 гривень за послуги (а.с.14,15 - додатки до договору).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 22.08.2019 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
Згідно з абзацем другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісії у вигляді винагороди за обслуговування кредиту (пункт 1.9 кредитного договору) є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
При наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палата Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
У пунктах 94, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті15,16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина 4,5статті 216 ЦК України).
Таким чином, умова договору (пункт 1.9) про сплату щомісячної комісії банку суперечить приписам частини третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.
Отже, у випадку підтвердження нікчемності правочину суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.
З огляду на зазначене, суду дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину щодо положень договору, якими передбачене нарахування та сплата комісії за кредит. Проте, вимога щодо направлення сум комісії на погашення основної суми заборгованості за цим договором є некоректною, оскільки договором передбачені ряд інших платежів. Тому, суд вважає вимоги позивача задовольнити частково. Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину; зобов'язати Акціонерне товариство «Банк інвестицій та заощаджень» в особі Полтавського регіонального відділення Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» здійснити перерахунок кредитної заборгованості без урахування п.1.9 договору про надання споживчого кредиту №PL/47/1556 від 22.08.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Банк інвестицій та заощаджень» в особі Полтавського регіонального відділення Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень», та зарахувати сплачену ОСОБА_1 суму комісії в період дії договору в рахунок інших платежів з погашення заборгованості за цим договором.
Питання про судові витрати суд вирішує у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України. З огляду на те, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», а тому судовий збір в розмірі 908 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,223,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 6,15, 16,215,216,1054 ЦК України,Законом України «Про захист прав споживачів»,суд,-
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» в особі Полтавського регіонального відділення Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» про захист прав споживача шляхом застосування наслідків нікчемної умови договору про надання споживчого кредиту - задовольнити частково.
Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Зобов'язати Акціонерне товариство «Банк інвестицій та заощаджень» в особі Полтавського регіонального відділення Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» здійснити перерахунок кредитної заборгованості без урахування п.1.9 договору про надання споживчого кредиту №PL/47/1556 від 22.08.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Банк інвестицій та заощаджень» в особі Полтавського регіонального відділення Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень», та зарахувати сплачену ОСОБА_1 суму комісії в період дії договору в рахунок інших платежів з погашення заборгованості за цим договором.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 908 гривень.
Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
відповідач: Акціонерне товариство «Банк інвестицій та заощаджень» в особі Полтавського регіонального відділення Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень,місцезнаходження: 04119, м.Київ, вул.Юрія Іллєнка,83-Д, код ЄДРПОУ 33695095; 36020, м.Полтава, вул.Європейська,35.
Повний текст судового рішення складено 23.02.2022 року.
Суддя: А.М.Чуванова