Справа № 296/10859/16-ц
2/296/213/22
"18" січня 2022 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира у складі:
головуючого судді Адамовича О.Й.,
за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,
представника позивача адвоката Андрійчук Л.І.,
представника підповідача адвоката Шарий С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Корольовський ВДВС м. Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила поділити майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину будівлі складу хлору та будівлі гаража, площею 217,6 кв. м, вартістю 194 871 грн; 1/2 частину будівлі тепловозного депо, площею 103,0 кв. м, вартістю 146 370 грн; 1/2 частину будівлі артсвердловини, площею 8,0 кв. м, вартістю 48 129 грн, які розташовані у АДРЕСА_1 ; на 1/2 частину 5/100 часток нежитлової будівлі (приміщення контори) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 68,4 кв. м, вартістю 114 426 грн, 1/2 частину будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , площею 175 кв. м, вартістю 352 295 грн. Відповідно до поданої заяви про уточнення позовних вимог просила також зняти арешт з належної їй частки у вказаному майні, який був накладений Корольовським ВДВС м. Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 листопада 2007 року, який було розірвано рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 02.11.2016 року. За час шлюбу за спільні кошти сторони набули вищевказане спірне нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване на відповідача ОСОБА_2 . Також зазначено, що під час виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 травня 2016 року про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики, державним виконавцем Корольовського ВДВС м. Житомира ГТУЮ у Житомирській області накладено арешт на майно, яке належить відповідачу. Вважаючи зазначене нерухоме майно спільним сумісним майном подружжя, просила задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 04.08.2017 позов задоволено частково, зокрема визнано за сторонами право власності по 1/2 частки у вказаному вище майні. У задоволенні позову щодо поділу будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , площею 175 кв. та у знятті арешту з майна відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 26.09.2017 рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04.08.2017 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 18.09.2019 рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04.08.2017 та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 26.09.2017 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя скасовано та направлено справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано судді Адамовичу О.Й. для розгляду.
Ухвалою від 28.10.2019 року дану справу прийнято до провадження та призначено та розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
15.10.2020 року постановлено ухвалу про витребування доказів.
Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 30.11.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с.176 т. 3).
Ухвалою суду від 28.01.2021р. задоволено заяву представника позовича та забезпечено позов (а.с. 213-215 т.3).
Ухвалою суду від 16.07.2021р. задоволено заяву представника позовича та витребувано докази (а.с. 12 т.4).
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити позовні вимоги за наслідками нового розгляду справи. Зокрема виходячи з обґрунтування позовних вимог, яке викладене в позовній заяві, а також в письмових поясненнях від 09.12.2020 року (а.с. 180-182 т.3) адвокат Андрійчук Л.І., вказала що згідно інформаційної довідки з ЄДР та витягу з ЄДР, 23.02.2017 року ФОП ОСОБА_2 припинив свою підприємницьку діяльність та його знято з податкового обліку, а тому він не може використовувати спірну нерухомість для здійснення підприємницької діяльності, відповідно об'єкти нерухомості не можуть становити матеріальну основу такої діяльності. Крім того, відповідач не подавав до податкових органів повідомлення про об'єкти оподаткування (нерухоме майно) через які провадилась підприємницька діяльність за формою №20-ОПП. Акт про введення в експлуатацію основних засобів - будівель складу, гаража, депо та артсвердловини (а.с. 116 т.1) від 12.12.2011р. №1 є підробленим, оскільки в ньому вказана назва вулиці, яка була присвоєна лише в 2016 році. Вказала, що джерелом набуття майна являлися спільні кошти подружжя. ОСОБА_1 за час подружнього життя працювала в Житомирській філії ПАТ «Укртелеком» та отримувала заробітну плату. Враховуючи суму офіційно отриманих доходів позивача за період, який передував укладенню договорів купівлі нерухомості та вартість нерухомого майна, яка вказана в договорах купівлі-продажу вбачається, що доходів позивача було достатньо для самостійного придбання такої нерухомості. Хоча відповідач не надав суду письмових доказів отримання доходів, позивач не заперечує, що об'єкти нерухомості були придбані за спільні кошти подружжя та у зв'язку із спільною працею. Наголосила, що укладанню договорів купівлі-продажу спірного майна передували нотаріально посвідчені заяви-згоди позивача про те, що кошти котрі будуть витрачені на придбання нерухомого майна є її з відповідачем спільною сумісною власністю та вказане майно буде об'єктом права спільної сумісної власності як таке, що набувається ними за час шлюбу. Також вказаними заявами підтверджено у нотаріальному порядку, що договори купівлі-продажу укладаються відповідачем в інтересах сім'ї на умовах, які позивач та відповідач попередньо обговорили і вважають вигідними для них і укладення договорів відповідає їх спільному волевиявленню. Матеріалами справив не підтверджується, що позичені відповідачем у третьої особи ОСОБА_3 кошти в сумі319596грн., що еквівалентно 40000 доларів США, були витрачені ним на придбання спірного майна, зокрема не надано доказів про зарахування вказаних коштів на банківський рахунок відповідача та перерахування їх на рахунок продавця майна. Крім того, вказані кошти не можуть вважатися доходом від підприємницької діяльності, оскільки про їх отримання відповідач не звітував перед податковими органами. Разом з тим, вказані кошти також слід вважати спільними коштами подружжя, оскільки набувалися відповідачем в інтересах сім'ї.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо позову та просив відмовити в задоволенні позовних вимог за наслідками нового розгляду справи. Зокрема обґрунтувуючи свої заперечення щодо заявлених вимог адвокат Шарий С.В. посилаючись на апеляційну та касаційну скарги, а також на письмові заперечення (а.с. 112-114 т.1) вказав, що майно було придбане відповідачем як фізичною особою-підприємцем
і не в інтересах сім'ї, а тому його слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до ст. 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України. Крім того зазначив, що договір купівлі-продажу №6040 від 09.12.2011 року, договір купівлі-продажу №6042 від 09.12.2011 року, договір купівлі-продажу №6034 від 09.12.2011 року ОСОБА_2 як фізичною особою-підприємцем і дане нерухоме майно було придбане за кошти отримані в позику як приватним підприємцем та придбавалось для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Так, 09.12.2011 року ОСОБА_5 як фізичною особою підприємцем з метою придбання нерухомого майна для здійснення підприємницької діяльності був укладений договір позики з громадянином ОСОБА_3 в розмірі 319 596, грн., що на день передачі грошей відповідала еквіваленту 40000,00 дол. США. Цього ж самого дня вказана позика була оформлена розпискою про отримання позичальником коштів. Позика надавалась без процентів на три роки. Отримані кошти ОСОБА_2 використав на придбання нерухомого майна. Проте, повернути отриману позику він не зміг, що стало підставою звернення гр. ОСОБА_3 до ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця до суду з позовом про стягнення з нього суми позики в розмірі 40000,00 дол. США по договору від 09.12.201 року. Рішенням суду від 18.05.2016 року позов було задоволено та стягнуто з фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 09.12.201 року у розмірі 1010937,04 грн., що еквівалентно 40000,00 дол. США. Відтак, оскільки позивач не є стороною договору позики на купівлю комерційної нерухомості від 09.12.2011 року, вона не має обов'язків щодо повернення коштів кредитору за вказане майно, а отже і не має права на нього. Вказані обставини справи свідчать, що спірне майно придбавалось ОСОБА_2 як фізичною особою-підприємцем, для здійснення підприємницької діяльності, було придбане не за спільні сімейні кошти. Відповідно до вищевикладеного дане майно належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Посилання позивача, що спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день час та місце розгляду справи повідомлялися, причини неявки суду не повідомили.
Враховуючи, що рішення судів було скасовано лише в частині задоволення позовних вимог, суд не вбачає необхідності досліджувати правовідносини сторін в частині позовних вимог, прийняте рішення по яким залишено без змін.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 17 листопада 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який розірваний рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 02 листопада 2016 року (а.с. 9,10-11 том 1).
ОСОБА_2 з 03 червня 2008 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
22 вересня 2009 року між Червоноармійським районним споживчим товариством, в особі голови правління Шукліна Валерія Анатолійовича (продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (а.с.48 том 4).
Відповідно до п. 1 вказаного договору, Червоноармійське районне споживче товариство передало власність (продало), а ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) 5/100 ід. частин нежитлової будівлі розташованої в АДРЕСА_3 . За заявою власника відчужується приміщення контори - літери «З».
Пунктом 3 вказаного договору, цей продаж вчинено за 10010,00 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору, згідно квитанцій: №1 від 04.03.2009 року (5010,00 грн.) та квитанція №1 від 14.03.2009 року (5000,00 грн.).
09 грудня 2011 року між Відкритим акціонерним товариством «Льонотекс» (Продавець), в особі ліквідатора Проценко Олександра Петровича та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (а.с.119-121 том 1).
Пунктом 1.1. вказаного договору, Продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати у власність (продає) Покупцеві будівля тепловозного депо літера Щ, загальною площею 103,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим Договором, прийняти зазначений об'єкт і сплатити Продавцеві договірну ціну за нього.
Відповідно до п. 1.6 вказаного договору, ціна продажу об'єкта становить 29200,00 грн.
Пунктом 3.1. вказаного договору, Покупець вніс на рахунок Продавця до моменту підписання цього договору кошти в сумі 2900,00 грн., а решту грошей в сумі 26300,00 грн. зобов'язується перерахувати на протязі десяти днів з моменту підписання цього Договору.
Також 09 грудня 2011 року між Відкритим акціонерним товариством «Льонотекс» (Продавець), в особі ліквідатора Проценко Олександра Петровича та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (а.с.122-124 том 1).
Пунктом 1.1. вказаного договору, Продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати у власність (продає) Покупцеві будівля складу хлору літера А, загальною площею 49,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим Договором, прийняти зазначений об'єкт і сплатити Продавцеві договірну ціну за нього.
Відповідно до п. 1.6 вказаного договору, ціна продажу об'єкта становить 20400,00 грн.
Пунктом 3.1. вказаного договору, Покупець вніс на рахунок Продавця до моменту підписання цього договору кошти в сумі 2020,00 грн., а решту грошей в сумі 18380,00 грн. зобов'язується перерахувати на протязі десяти днів з моменту підписання цього Договору.
Крім того, 09 грудня 2011 року між Відкритим акціонерним товариством «Льонотекс» (Продавець), в особі ліквідатора Проценко Олександра Петровича та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (а.с.125-127 том 1).
Пунктом 1.1. вказаного договору, Продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати у власність (продає) Покупцеві будівля артсвердловини літера К-1, загальною площею 8,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим Договором, прийняти зазначений об'єкт і сплатити Продавцеві договірну ціну за нього.
Відповідно до п. 1.6 вказаного договору, ціна продажу об'єкта становить 5200,00 грн.
Пунктом 3.1. вказаного договору, Покупець вніс на рахунок Продавця до моменту підписання цього договору кошти в сумі 500,00 грн., а решту грошей в сумі 4700,00 грн. зобов'язується перерахувати на протязі десяти днів з моменту підписання цього Договору.
Вбачається, що 09 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір позики (а.с. 130 том 1).
Відповідно до п. 1 вказаного договору, Позичальник з метою купівлі будівель складу хлору, артсвердловини та тепловозного депо по АДРЕСА_1 , а також для здійснення господарської діяльності, отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові гроші в сумі 319596,00 грн., що на день передачі грошей відповідала еквівалентові суми 40000,00 дол. США. Факт передачі позикодавцем зазначеної суми засвідчується розпискою позичальника (а.с.129 том 1).
Пунктом 2 вказаного договору сторони за цим домовились про те, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 09 грудня 2014 року, а при неповерненні суми позики своєчасно (тобто до 09 грудня 2014 року) позикодавець вправі буде пред'явити цей договір до стягнення в строки і у поряду, передбачені чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення йому частини позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми (п. 4 вказаного договору).
На підставі рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 травня 2016 року з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто заборгованість за договором позики від 09.12.2011 року у розмірі 10140937, 04 грн., що в еквіваленті становить 40000,00 дол. США. (а.с.143-144 том 1).
Також з матеріалів справи вбачається, що 23.02.2017 року ФОП ОСОБА_2 припинив свою підприємницьку діяльність та його знято з податкового обліку (інформаційна довідка т.1а.с.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з положеннями статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1). При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч.2). За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч.3).
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Згідно роз'яснень даних в п.п. 23, 30 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).
Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.
Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.
Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 19.02.2020 року у справі №279/6459/14-ц.
Таким чином, в даному випадку саме на відповідача покладено обов'язок спростування презумпції правового режиму спільного сумісного майна подружжя.
З постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року, якою скасовано судові рішення та направлено справу на новий розгляд, зазначено, що суди не надали доводам сторін належної правової оцінки, не встановили та не дослідили, чи за рахунок належних подружжю коштів придбане спірне майно, а безпідставно виходив лише з факту набуття майна за час шлюбу. Крім того, при розгляді справи суди не встановили, чи використовує вказане майно відповідач, як фізична особа-підприємець, для здійснення підприємницької діяльності, чи становлять вказані об'єкти матеріальну основу підприємницької діяльності. У разі доведення, що спірне майно, яке використовує ОСОБА_2 у підприємницькій діяльності, було придбано за спільні кошти подружжя, то воно поділу між подружжям не підлягає, а його вартість може бути врахована при поділі іншого майна подружжя або шляхом стягнення компенсації за нього. Способи та порядок поділу майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначаються статтею 71 СК України. При цьому відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15.
Встановлюючи обставини походження коштів за які було придбане спірне майно, суд виходить з того, що відповідач посилається на укладений 09 грудня 2011 року з ОСОБА_3 договір позики за яким він як фізична особа-підприємець отримав гроші в сумі 319596,00 грн., що на день передачі грошей було еквівалентно сумі 40000,00 дол. США.
Даючи оцінку вказаним доводам, суд враховує, що загальна вартість придбаного 09.12.2011р. майна за адресою: АДРЕСА_1 , становить 54800грн., при цьому частина коштів була внесена на рахунок продавця раніше, тобто до укладання договору позики. При цьому з наданих позивачем відомостей з Пенсійного фонду України про розмір своїх доходів за період перебування в шлюбі до дати придбання майна, вбачається, що вказана сума є співмірною з загальною вартістю такого майна.
Суд також зазначає, що загальна сума позики становила 319596грн., що є значно більшою від ціни договорів.
Суд звертає увагу, що за умовами договорів купівлі-продажу кошти сплачувалися у безготівковій формі на рахунок продавця, однак будь-яких доказів зарахування позичених коштів на розрахунковий рахунок з подальшим перерахуванням коштів на рахунок продавця не надано. Відповідачем як фізичною особою-підприємцем не надано, доказів відкриття будь-якого рахунку на своє ім'я для здійснення підприємницької діяльності.
З урахуванням наведеного вище, а також виходячи з того, що при укладанні договорів купівлі-продажу майна за адресою: АДРЕСА_1 позивачем була надана нотаріально завірена заява про те, що кошти є спільною власністю подружжя, суд вважає, що відповідачем не спростовано презумпції правового режиму спільного сумісного майна подружжя та не доведено, що саме позичені кошти є набутими від підпримницької діяльності та використанні при купівлі спірного майна.
Суд не бере до уваги посилання представника відповідача про те, що написання такої заяви лише є формальною вимогою при укладанні подібних договорів, оскільки приватний нотаріус зобов'язаний перевірити походження коштів, підповідно зацікавлена особа повинна надати докази належності саме їй таких коштів.
Враховуючи, що відповідачем не надано будь-яких доказів походження коштів на купівлю 5/100 ід. частин нежитлової будівлі розташованої в АДРЕСА_3 , суд вважає, що в даному випадку також не спростовано презумпції правового режиму спільного сумісного майна подружжя.
Отже суд доходить висновку, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Вирішуючи спір в частині того, чи підлягає поділу спільне майно суд виходить з того, що 23.02.2017 року ФОП ОСОБА_2 припинив свою підприємницьку діяльність, будь-яких належних доказів використання спірного майна у підприємницькій діяльності не надано, а тому суд доходить висновку, що вказане майно підлягає поділу між подружжям. Суд враховує також, що Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2019 року виходив з того, що відповідач здійснює свою підприємницьку діяльність. Суд також враховує доводи позивача наведенні в спростування використання відповідачем майна у своїй підприємницькій діяльності. За вказаних обставин не вбачається за необхідне присудження спільного майна лише одному із подружжя.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на зазначене суд доходить висновку про задоволення позову в частині поділу спільного майна подружжя.
На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності:
на 1/2 частину будівлі складу хлору літера Р та будівлі гаражу ОГЕ за адресою: АДРЕСА_1 , площею 217,6 кв.м, вартістю 194 871,00 грн.;
на 1/2 частину будівлі тепловозного депо літера Щ за адресою: АДРЕСА_1 , площею 103.0 кв.м, вартістю 146 370,00 грн.;
на 1/2 частину будівлі артсвердловини літера К-І за адресою: АДРЕСА_1 , площею 8,0 кв.м, вартістю 48 129,00 грн.;
на 1/2 частину 5/100 частки нежитлової будівлі (приміщення контори), за адресою: АДРЕСА_1 , площею 68,4 кв.м., вартістю - 114 426,00 грн.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 право власності:
на 1/2 частину будівлі складу хлору літера Р та будівлі гаражу ОГЕ за адресою: АДРЕСА_1 , площею 217,6 кв.м, вартістю 194 871,00 грн.;
на 1/2 частину будівлі тепловозного депо літера ІД за адресою: АДРЕСА_1 , площею 103.0 кв.м, вартістю 146 370,00 грн.;
на 1/2 частину будівлі артсвердловини літера К-1 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 8,0 кв.м, вартістю 48 129,00 грн.;
на 1/2 частину 5/100 частки нежитлової будівлі (приміщення контори), за адресою: АДРЕСА_1 , площею 68,4 кв.м., вартістю - 114 426,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3928,46 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Третя особа: Корольовський ВДВС м. Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, адреса: и. Житомир, вул.Довженка,64.
Третя особа: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Головуючий суддя О. Й. Адамович
Дата складання повного тексту рішення:28.01.2022.