Іменем України
24 лютого 2022 року м. Кропивницький
справа № 385/1124/21
провадження № 22-ц/4809/352/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Черненка В.В.
суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І.
секретар Гончар В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький без участі сторін цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 29.11.2021, суддя Гришак А.М., по справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернувся у суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 28.12.2019 ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору №б/н та отримання кредитної картки.
На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та правилами і тарифами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між нею та банком кредитний договір, що підтверджується підписом в заяві.
Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості і зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого станом на 19.07.2021 року має заборгованість - 26643,44 грн., яка складається з наступного: 17850,31 грн. - заборгованість за кредитом; 8793,13 грн. - заборгованість по відсоткам, 0,00 грн. - штрафи, яку просив стягнути з відповідача на свою користь.
Заочним рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 29.11.2021 позов задоволено частково.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено зокрема, що суд не врахував, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами та правилами та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті банку.
З розрахунку заборгованості вбачається, що боржник користувався кредитом, що свідчить про ознайомлення з Умовами і правилами, а також погодився із ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти.
Банком під час укладення договору було надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору, а доказом виконання позивачем вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» є фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією та сплата періодичних платежів.
Також, позивач вважає, що навіть якщо позичальником не було підписано Тарифи та Умови і правила, останній отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами і вже повинен був сплачувати процентну ставку, а суд першої інстанції в будь-якому випадку повинен був стягнути відсотки у розмірі облікової ставки НБУ.
Щодо сумнівів суду першої інстанції, відносно розрахунку заборгованості, то позивач вважає, що вони є необґрунтованими та спростовуються банківською випискою.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 14.01.2022 по справі відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 17.01.2022 справу призначено до розгляду.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що 28.12.2019 року ОСОБА_1 підписала анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку (а.с. 7), на підставі якої відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Крім того, відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між нею та Банком кредитний договір.
Позивачем до позовної заяви долучено копію паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» підписану ОСОБА_1 в якій міститься інформація про такі типи кредитного продукту як картка «Універсальна», картка «Універсальна Gold», картка «Зелена», основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної вартості кредиту для споживача порядок повернення кредиту та інша інформація (а.с. 8).
З копії Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку та копії Тарифів користування кредитною карткою «Зелена» вбачається відсутність в таких підпису ОСОБА_1 (а.с. 9-16).
Згідно з наданим АТ «Акцент-Банк» розрахунком (а.с. 6-7), заборгованість ОСОБА_1 станом на 19.07.2021 року перед банком становить 26643,44 грн., яка складається з наступного:17850,31 грн. - заборгованість за кредитом; 8793,13 грн. - заборгованість по відсоткам, 0,00 грн. - штрафи.
Суд першої інстанції зазначив, що в заяві, підписаній сторонами, не зазначено розмір відсотків за користування кредитом, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Суд першої інстанції не прийняв як доказ копію паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», яка наявна в матеріалах справи, підписана ОСОБА_1 за допомогою простого електронного підпису шляхом підтвердження ОТП 6669 з номеру телефону НОМЕР_1 , оскільки не можливо однозначно ідентифікувати підписувача паспорту споживчого кредиту за допомогою номера мобільного телефону НОМЕР_1 та беззаперечно стверджувати, що даний номер мобільного телефону належить саме ОСОБА_1 , а не іншій особі, що є обов'язковою умовою для того аби ЕП мав юридичну силу.
Суд першої інстанції зазначив, що у третьому розділі Паспорту визначено максимальну суму ліміту на кредитній картці, однак відсутні дані щодо фактичного ліміту, встановленого на конкретній кредитній картці.
У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Сам по собі факт підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг не свідчить про виникнення кредитних зобов'язань перед банком, але свідчить лише про ознайомлення з можливими умовами таких.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що ці документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), розміру і порядку їх нарахування.
Крім цього, роздруківка із сайту позивача, на переконання суду, не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, і позичальнику належним чином повідомлено про умови кредитування.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом. У задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме: стягненні заборгованості по процентам за користування кредитом, відмовлено у зв'язку з їх недоведеністю. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження встановлення процентів за користування кредитом при порушенні позичальником зобов'язань з погашення кредиту, а, отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у вигляді процентів, пені та штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись у суд із позовом позивач надав на підтвердження позову, копію анкети-заяви № б/н від 28.12.2019 (а.с. 7).
Зазначено, що оскільки відповідач не виконав умови договору то відповідно станом на 19.07.2021 року має заборгованість - 26643,44 грн., яка складається з наступного: 17850,31 грн. - заборгованість за кредитом; 8793,13 грн. - заборгованість по відсоткам, 0,00 грн. - штрафи.
На підтвердження позову позивач посилається, як на належні та допустимі докази: копію анкети - заяви позичальника, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-банк», розміщеного на сайті http://a-bank.com.ua/green/tariffs в розділі «Умови та правила» Тарифи користування кредитною карткою «Зелена», копію документу, що посвідчує особу відповідача, розрахунок заборгованості станом на 19.07.2021, копію паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка».
Відповідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-банк», розміщеного на сайті http://a-bank.com.ua/green/tariffs в розділі «Умови та правила» Тарифи користування кредитною карткою «Зелена», як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ «А-Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку.
Банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов'язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись у суд із позовом позивач надав на підтвердження позову, копію анкети-заяви №б/н від 28.12.2019.
Суд апеляційної інстанції встановив, що зазначена анкета містить загальну інформацію про ОСОБА_1 .
В анкеті-заяві відсутня інформація, щодо умов договору,зокрема сторонами узгоджувалася відсоткова ставка.
На підтвердження позову позивач надав розрахунок заборгованості.
Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ дійшов висновку, що зазначений розрахунок не є належним та допустимим доказом на підтвердження позову.
Розрахунок не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження, що сторонами узгоджувалась відсоткова ставка за надані банківські послуги.
Висновок щодо оцінки односторонніх документів банку відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15.
На підтвердження позову позивач надав паспорті споживчого кредиту.
Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ дійшов висновку, що у паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» передбачено сплату штрафів, процентну ставку, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту, річну процентну ставку, а також зазначено, що інформація зберігає чинність та є актуальною до 01.01.2020.
В паспорті кредиту підпис відповідача відсутній, проте зазначено, що його підписано простим електронним підписом шляхом підтвердження з номеру мобільного телефону НОМЕР_1 у відповідності до Умов та правил надання банківських послуг.
Колегія суддів дійшла висновку, що паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, безспірно не свідчить про погодження всіх істотних умов договору укладеного з відповідачем, в тому числі щодо сплати відсотків, з огляду на таке.
Стаття 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначає інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
З огляду на викладене, зазначений Паспорт споживчого кредиту є лише рекламою споживчого кредиту і передує укладенню самого договору, та як правило містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовану загальну вартість кредиту та максимальний строк, на який надається кредит.
Не заслуговують на увагу суду посилання апеляційної скарги на те, що вірність розрахунків, наданих банком спростовуються випискою банку, з огляду на таке.
За змістом частини першої та другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) вказано, що дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувались раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Матеріалами справи підтверджується, що разом з апеляційною скаргою позивачем надано виписку ОСОБА_1 за період з 28.12.2019 по 08.12.2021 (а. с. 48).
Разом з тим, підтверджень, що вказана виписка надавалась позивачем до суду першої інстанції, матеріали справи не містять.
Подаючи апеляційну скаргу, позивач не ставив питання про долучення виписки по рахунку ОСОБА_1 до матеріалів справи та не надавав докази неможливості її подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За таких обставин, суд не бере до уваги надану позивачем разом з апеляційною скаргою виписку по рахунку.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем тільки в частині відмови у задоволені позову, то суд апеляційної інстанції не дає правову оцінку рішенню суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту.
Приймаючи до уваги встановлені обставини, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами та суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв'язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк», залишити без задоволення.
Заочне рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 29.11.2021, залишити без змін.
Повний текст постанови складено 01.03.2022.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: