Провадження № 22-ц/803/197/22 Справа № 210/6232/21 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н.А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
01 березня 2022 року м.Кривий Ріг
Справа № 210/6232//21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Зубакової В.П.,
суддів: Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Євтодій К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2021 року, яке ухвалено суддею Літвіненко Н.А., у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 грудня 2021 року, -
У жовтні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він, працюючи у відповідача в шкідливих умовах праці, отримав професійні захворювання, у зв'язку із чим, висновком МСЕК від 24.05.1993 року, йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 25 % (пиловий бронхіт), з наступним переоглядом 24.05.1994 року.
При наступному переогляді у 1994 році, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався.
Висновком МСЕК від 03.05.1995 року йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 30 % (облітеруючий ендартеріт нижніх кінцівок), всього 45% втрати професійної працездатності, та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01 квітня 1996 року.
При наступному переогляді у 1996 році, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались.
Висновком МСЕК від 25.03.1997 року позивачу збільшено відсоток втрати професійної працездатності з 45% до 50%, з наступним переоглядом 01.04.1998 року.
При наступних переоглядах у 1998 - 2003 роках, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались.
Висновком МСЕК від 10.04.2006 року позивачу збільшено відсоток втрати професійної працездатності з 50 % до 60%, з 10 квітня 2006 року та залишено третю групу інвалідності, які встановлені на безстроковий термін.
Просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 250 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 210 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір у розмірі 2100,00 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позовних вимог.
Вважає, що діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено відшкодування моральної шкоди членам сім'ї потерпілого, а стаття 440-1 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, у діючий на той час Цивільний кодекс України внесена тільки Законом України від 06 травня 1993 року.
Посилається на судову практику щодо справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю працівника на виробництві.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач не є правонаступником ДП Рудоуправління імені Кірова, яке припинено без правонаступництва в 2011 році, тому не має нести відповідальність за шкоду здоров'ю, що спричинена позивачу під час його роботи на шахті № 1 імені Артема.
Наполягає на тому, що позивач перебував у трудових відносинах саме з ДП «Рудоуправління імені Кірова», а тому моральна шкода, завдана ушкодженням здоров'я на виробництві, може бути відшкодована виключно роботодавцем.
Відповідач зауважує на тому, що відповідно до Постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2011 року Державне підприємство «Рудоуправління імені Кірова» ліквідовано без правонаступників.
Також, відповідач посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі № 212/2526/16-ц, при розгляді якої судом апеляційної інстанції з наданих сторонами доказів не установлено факт правонаступництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» по відношенню до Криворізького державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова».
Також, посилається та просить врахувати при розгляді апеляційної скарги висновок науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення та застосування окремих норм і положень законодавства України.
Крім того, зазначає, що правовідносини, що існували між сторонами ґрунтувались на підставі трудового договору, а отже до таких правовідносин не може застосовуватись такий спосіб захисту, як компенсація моральної шкоди.
Вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, таким, що не відповідає роз'ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». В матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, проте, суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув та не надав їм оцінки.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 14.08.1981 року по 01.04.2007 року працював на шахті № 1 імені Артема, правонаступником якої є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», на різних посадах: підземним електрослюсарем, підземним бурильником, підземним машиністом бурової установки (а.с. 10-13).
01.04.2007 року позивач був звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, на підставі ст.38 КЗпП України ( а.с. 13- зворот).
Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 01.08.1994 року, ОСОБА_1 встановлені професійні захворювання: пиловий бронхіт першої ст., облітеруючий ендартеріт сосудів нижніх кінцівок (а.с.14-15).
Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 01.08.1994 року причиною виникнення професійних захворювань у ОСОБА_1 є тривалий час роботи у підземному середовищі в умовах високої вологості атмосфери, охолодження від низьких температур середовища, відсутність ефективних засобів індивідуального захисту від вібрації та пилу.
Висновком МСЕК від 24.05.1993 року, ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 25 % (пиловий бронхіт), з наступним переоглядом 24.05.1994 року.
При наступному переогляді у 1994 році, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався.
Висновком МСЕК від 03.05.1995 року йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 30 % (облітеруючий ендартеріт нижніх кінцівок), всього 45% втрати професійної працездатності, та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01 квітня 1996 року.
При наступному переогляді у 1996 році, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались.
Висновком МСЕК від 25.03.1997 року позивачу збільшено відсоток втрати професійної працездатності з 45% до 50%, з наступним переоглядом 01.04.1998 року.
При наступних переоглядах у 1998 - 2003 роках, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались.
Висновком МСЕК від 10.04.2006 року позивачу збільшено відсоток втрати професійної працездатності з 50 % до 60%, з 10 квітня 2006 року та встановлено на безстроковий термін.
Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок отримання ним на виробництві професійного захворювання.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 173, 153 КЗпП України, ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1993 рік, й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманням ним професійних захворювань, що потягли за собою втрату професійної працездатності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК у 1993 році встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з отриманням професійного захворювання (пиловий бронхіт) та у 1995 році (облітеруючий ендартеріт нижніх кінцівок), тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції, станом на 1993 та 1995 роки.
У зв'язку з чим, колегія суддів не бере до уваги посилання апеляційної скарги відповідача про те, що діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено відшкодування моральної шкоди членам сім'ї потерпілого, а стаття 440-1 ЦК УРСР, в редакції 1963 року , у діючий на той час Цивільний кодекс України внесена тільки Законом України від 06 травня 1993 року.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати 150 мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 6 000 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний - 1 200 000,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з отриманням професійних захворювань у 1993 році та у 1995 році позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність, на теперішній час, у розмірі 60%, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 01.08.1994 року, причиною виникнення професійних захворюваньпозивача є тривалий час роботи у підземному середовищі в умовах високої вологості атмосфери, охолодження від низьких температур середовища, відсутність ефективних засобів індивідуального захисту від вібрації та пилу.
Отже, роботодавець шахта № 1 імені Артема, правонаступником якої є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини відповідача, який є правонаступником шахта № 1 імені «Артема», якою не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів.
Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі про те, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не є правонаступником ДП Рудоуправління імені Кірова, яке припинено без правонаступництва в 2011 році, тому не має нести відповідальність за шкоду здоров'ю, що спричинена позивачу під час його роботи на шахті імені «Артема», колегія суддів зазначає наступне.
Станом на 01.01.1978 року до складу ВО «Кривбасруда» входило 10 Рудоуправлінь. Рудоуправління «Інгулець» наказом Міністерства чорної металургії УРСР від 01.09.1977 року передано до складу Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату.
01.01.1988 року на виконання наказів Мінчормету СРСР від 16.11.1987 року за №1015 і ГПО «Южруда» від 13.10.1987 року за №2 на базі Рудоуправлінь імені: Леніна, Р. Люксембург, ХХ партз'їзду, Фрунзе, Дзержинського, Ілліча створено три виробничі одиниці РУ ім. Леніна, РУ ім. ХХ партз'їзду, РУ ім. Дзержинського.
Так, у 1989 році Рудоуправління ім. Кірова вийшло зі складу ВО «Кривбасруда» та стало самостійною юридичною особою Рудоуправління ім. Кірова ДВО «Південруда» ММ УРСР, яке в наступному підпорядковувалось Мінпромполітики України.
Відповідно до спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна №65/322 від 22.02.1999 року Рудоуправління ім. Кірова Мінпромполітики України перейменоване у Дочірнє підприємство «Державне рудоуправління ім. Кірова» ДАК Укрудпром.
28 грудня 2000 року на підставі спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна Дочірнє підприємство «Державне рудоуправління ім. Кірова» ДАК Укрудпром реорганізоване у Державне рудоуправління імені Кірова.
30.03.2001 року Державним комітетом Промислової політики України було видано Наказ №135 від 30.03.2001 року «Про створення робочої групи з питань приєднання окремих виробничих потужностей РУ ім. Кірова до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», згідно якого на робочу комісію було покладено обов'язки щодо розгляду питань, пов'язаних з передачею основних фондів та виробничих потужностей державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», в тому числі й питань дебіторської та кредиторської заборгованості, заборгованості рудоуправління з нарахованих регресних позовів, заробітної плати та інших виплат.
Згідно з п.п. 1.1.-2.2 наказу Державного комітету Промислової політики України № 165 від 19.04.2001 року «Про подальшу реструктуризацію «Рудоуправління імені Кірова»» майно державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» передане на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» для збільшення його статутного фонду та створення на його базі Шахтоуправління з підземного видобутку руди на правах структурного підрозділу комбінату та проведена інвентаризація РУ ім. Кірова по всіх статтях балансу, станом на 01.04.2001 року.
П.п 3.1.-3.2 розділу 3 вказаного Наказу було передбачено створення комісії з прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь»; забезпечення прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова станом на 01.05.2001 року, які передаються до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь».
Відповідно до Додатку № 1 до Наказу № 165 від 19.04.2001 року «Укрупнений перелік об'єктів та виробничих потужностей РУ ім. Кірова, що підлягають передачі на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», шахта № 1 імені «Артема», на якій працював ОСОБА_2 , відійшла до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь».
Згідно ст.37 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття,поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.
Тобто, на момент передачі до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» майна державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова», закон передбачав перехід прав та обов'язків від однієї юридичної особи до іншої з моменту переходу майна особи від однієї особи до іншої.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» є правонаступником шахти № 1 імені «Артема» РУ імені Кірова та особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу, відхиляючи доводи відповідача про те, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не є правонаступником ш. № 1 імені «Артема» ДП «Рудоуправління імені Кірова».
Посилання в апеляційній скарзі відповідача на судову практику щодо справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю працівника на виробництві, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманням професійних захворювань.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі № 212/2526/16-ц, при розгляді якої судом апеляційної інстанції з наданих сторонами доказів, не установлено факт правонаступництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» по відношенню до Криворізького державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова», відхиляються колегією суддів, оскільки, при розгляді цивільної справи № 210/6232/21 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, колегією суддів установлено, що на момент передачі до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» майна державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова», а саме шахти № 1 імені «Артема» Рудоуправління імені Кірова закон передбачав перехід прав та обов'язків від однієї юридичної особи до іншої з моменту переходу майна особи від однієї особи до іншої, а тому ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», як правонаступник Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», являється також правонаступником шахти № 1 імені «Артема» Рудоуправління імені Кірова.
Колегія суддів не бере до уваги, посилання відповідача на висновок науково-правової експертизи від 04.03.2021 року № 126/33-е, який затверджений заступником директора Інституту держави та права імені В.М.Корецького НАН України з наукової роботи, академіком Національної академії правових наук України, доктором юридичних наук, професором, заслуженим юристом України О.В. Скрипнюком та відповідно до якого ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не має нести відповідальність за діяльність РУ ім Кірова, оскільки між підприємствами, під час реструктуризації РУ ім Кірова, не відбулось правонаступництва, оскільки статтею 114 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 115 ЦПК України, висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
З наведеного вбачається, що висновки мають виключно консультативний характер і не є обов'язковими для суду.
Таким чином, з огляду на вищенаведені норми процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що висновок науково-правової експертизи від 04.03.2021 року № 126/33-е, який затверджений заступником директора Інституту держави та права імені В.М.Корецького НАН України з наукової роботи, академіком Національної академії правових наук України, доктором юридичних наук, професором, заслуженим юристом України О.В. Скрипнюком не є доказом у справі, може бути прийнятий з питань застосування аналогії закону чи аналогії права; змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі, але в даній справі такі питання не порушувались і з цих підстав відхиляє означені доводи відповідача.
Вказаний висновок колегії суддів повністю узгоджується з висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 760/20904/16-ц, провадження № 61-11762ск19.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що правовідносини, що існували між сторонами ґрунтувались на підставі трудового договору, а отже, до таких правовідносин не може застосовуватись такий спосіб захисту, як компенсація моральної шкоди, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.
Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина'є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та інше.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, а тому розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, таким, що не відповідає роз'ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».
Виходячи з цих обставин та, враховуючи те, що позивач працював в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача 11 років 11 місяців, що зазначено у Акті розслідування хронічного професійного захворювання від 01.08.1994 року, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, тяжкість наслідків отриманих професійних захворювань, наявність фізичних страждань позивача, що в свою чергу викликають моральні страждання вважає, що розмір моральної шкоди визначений без повного урахування роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Тому колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки він не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та є необґрунтованим.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 60 % та його визнано інвалідом третьої групи, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Періодично проходить лікування, однак, незважаючи на постійні курси лікування, покращення в стані здоров'я не спостерігається, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково,взагалі можливість такого відновлення.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів виключно на підприємстві відповідача, впродовж 11 років 11 місяців, що потягло втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності, безстроково, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 210 000,00 грн. до 130 000,00 грн.
Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивач подав позов про відшкодування моральної шкоди, завданої отриманням професійних захворювань на виробництві та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Публічного акціонерного товариства «Арселор Міттал Кривий Ріг»на користь держави та зменшує цей розмір з 2100,00 грн. до 1300,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Арселор Міттал Кривий Ріг», - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2021 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача Публічного акціонерного товариства «Арселор Міттал Кривий Ріг»на користь ОСОБА_1 змінити, зменшивши цей розмір з 210 000,00 гривень до 130 000,00 (сто тридцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2021 року в частині розміру судового збору, стягнутого з відповідача Публічного акціонерного товариства «Арселор Міттал Кривий Ріг», на користь держави змінити, зменшивши цей розмір з 2100 гривень 00 копійок до 1300 (одна тисяча триста) гривень 00 (нуль) копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 01 березня 2022 року.
Головуючий:
Судді: