Справа №351/514/21
Номер провадження №2/351/43/22
04 лютого 2022 року м. Снятин
Снятинський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді - Калиновського М.М.,
секретар - Нагірняк В.М. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Снятині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є суб'єктом спільної сумісної власності, -
ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є суб'єктом спільної сумісної власності, в обгрунтування якого зазначила, що рішенням Снятинського районного суду від 11.07.2019 було розірвано шлюб між ОСОБА_1 а ОСОБА_2 , який був зареєстрований 10.01.2009 виконкомом Красноставської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області, актовий запис №1, і за час спільного проживання в подружжя народилися одна спільна дитина, малолітня дочка - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 яку згідно із вказаного рішення залишено проживати із матір'ю, позивачкою по справі ОСОБА_1 , а також у позивачки є дитина від першого шлюбу із іншим чоловіком, син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому під час перебування в шлюбі та ведення подружнього життя сторонами набуте спільне майно.
Позивачка зазначає, що за час перебування в шлюбі та ведення подружнього життя ними спільно набуто наступне майно: згідно договору купівлі-продажу від 28.04.2009 придбано будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; 18.05.2012 на підставі договору купівлі-продажу від набуто в власність будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 . В згаданих будинковолодіннях, які зареєстровані на ОСОБА_2 подружжя ОСОБА_2 вели спільне господарство, до розірвання шлюбу в судовому порядку та змушені продовжувати вести і на даний час .
Крім того позивачка зазначає, що ОСОБА_2 не мав бажання матеріально забезпечувати життєдіяльність своєї дочки, та Рішенням Снятинського районного суду від 27.06.2019 зобов'язано батька дитини сплачувати аліменти в розмірі - 1600,00 грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, однак ОСОБА_2 злісно ухилявся від сплати аліментів і тільки їх почав виплачувати після вжиття заходів Снятинською ДВС.
Позивачка вказує, що після розірвання шлюбу позивач та відповідач не можуть дійти згоди щодо розподілу та користування спільним майном, хоча позивачкою вживались заходи досудового врегулювання спору, внаслідок чого позивачка звернулась у суду із даним позовом, яким просила поділити будинковолодіння, що є спільною сумісною власністю подружжя, за адресою: АДРЕСА_2 , з закріпленням у власність часток в розмірі по 1/2 вищевказаного будинковолодіння між позивачем та відповідачем, а також просила стягнути з відповідача в користь позивача судові витрати по даній справі.
Представник позивачки, адвокат Дикун І.В., подав до суду письмову заяву, якою позовні вимоги своєї довірительки підтримав у повному обсязі, просив їх задоволити, розгляд справи просив провести без участі ОСОБА_1 та її представника.
Представник відповідача, адвокат Кошман І.В. подала до суду заяву, у якій зазначила, що її довіритель позовні вимоги ОСОБА_1 визнає повністю, проти задоволення позову не заперечує, справу просила розглядати без участі ОСОБА_2 та його представника.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, не здійснювалося.
Ухвалою від 04.02.2022 зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю залишено без розгляду, розгляд справи за первісним позовом продовжено.
Суд, дослідивши матеріали справи, зокрема: Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №236348452 від 10.12.2020, згідно якої за ОСОБА_2 зареєстровано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_2 , па підставі Договору купівлі-продажу від 28.04.2009 та житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_2 , на підставі Договору купівлі-продажу від 18.05.2012; Договір купівлі-продажу від 18.05.2012 із Витягом з Державного реєстру правочинів №11339064 від 18.05.2012; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №3610756 від 15.04.2015; Заочне рішення Снятинського районного суду від 11.07.2019 про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; Заочне рішення Снятинського районного суду від 27.06.2019 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 08.11.2009; Свідоцтва про народження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; Довідку про склад сім'ї ОСОБА_1 №590 від 02.12.2020, згідно якої у господарстві за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; Витяг із Єдиного реєстру боржників від 07.12.2020 та Розрахунок зі сплати аліментів ОСОБА_2 від 01.12.2020, згідно яких у ОСОБА_2 станом на 01.01.2020 існує заборгованість зі сплати аліментів у користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі 4825,80 грн.; Технічний паспорт на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_2 , оцінивши вказані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає, що зазначені докази повністю доводять підставність та обґрунтованість первісних позовних вимог ОСОБА_1 ..
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України).
Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положенням ст.370 ЦК України визначено право співвласників на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності. В разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісній власності, визначаючи порядок володіння, користування та розпорядження таким майном, що визначає зміст права спільної сумісної власності. Хоча при праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або судом.
Частиною 1 статті 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обстави, які мають істотне значення.
Згідно із ч.3 ст.372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року №11).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Згідно із ч.1 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. При цьому, відповідно до ч.4 цієї статті, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
За наведених вище обставин, беручи до уваги повне визнання позову відповідачем, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є суб'єктом спільної сумісної власності підлягає до задоволення, а тому слід поділити будинковолодіння, що є спільною сумісною власністю подружжя, за адресою: АДРЕСА_2 , із закріпленням у власність позивачки ОСОБА_1 1/2 частки вищевказаного спірного будинковолодіння.
На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 368-372 ЦК України, ст.ст 60, 61, 69, 70, 71 СК України та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 16, 81, 259, 263-265, ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є суб'єктом спільної сумісної власності - задоволити.
Поділити будинковолодіння, що є спільною сумісною власністю подружжя, за адресою: АДРЕСА_2 , із закріпленням у власність частки у розмірі 1/2 вищевказаного будинковолодіння за ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня його проголошення. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: Михайло КАЛИНОВСЬКИЙ