ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"28" лютого 2022 р. Справа № 300/263/22
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Біньковська Н.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації, Акціонерного товариства «Ощадний державний банк України», Міністерства соціальної політики України про визнання дій незаконними та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації, АТ «Ощадний державний банк України», відповідно до змісту якого просить: визнати незаконними дії Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації та АТ «Ощадний державний банк України» щодо неповідомлення про зміни порядку надання знижок на оплату житлово-комунальних послуг, необхідність подачі реквізитів для зарахування коштів на карткові рахунки для соціальних виплат, відсутність повідомлення про результати розгляду на електронну пошту; зобов'язати АТ «Ощадний державний банк України» підключити та забезпечити інформування про зарахування грошових коштів на пенсійний картковий рахунок № НОМЕР_1 та картковий рахунок для соціальних виплат № НОМЕР_2 , зарахувати грошові кошти, які нараховані як виплата пільги на оплату житлово-комунальних послуг з 01.01.2020 по 31.12.2021 на поточний рахунок соціальних виплат № НОМЕР_3 , який відкрито в ТВБВ №10008/0118 ОПЧ Надвірна, код банку 336503, код ЄДРПОУ 09336500, карта №4790729935143487.
Ухвалою суду від 19.01.2022 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу, з дня отримання копії цієї ухвали, десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом: приведення позовної заяви в частині позовних вимог та їх обґрунтування у відповідність до вимог статей 5, 160 Кодексу адміністративного судочинства України; надання суду нової заяви про поновлення строку звернення до суду із обґрунтуванням причин його пропуску та доказів їх поважності; надання суду належним чином засвідченої копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера/реєстраційного номера облікової картки платника податків позивачу; надання власного письмового підтвердження про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.
03.02.2022 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення строку звернення до суду та продовження строку для усунення недоліків визначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 19.01.2022 у зв'язку із залишенням АТ «Ощадбанк» звернення позивача без розгляду, у зв'язку із неотриманням відповіді на звернення за телефоном гарячої лінії та на звернення від 21.12.2021, а також необізнаністю щодо отримання інформації від відповідачів та Міністерства соціальної політики України. Позивач надав суду копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера/реєстраційного номера облікової картки платника податків, а також власне письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Крім того, зазначив, що відповідно до рішень Кабінету Міністрів України з березня 2020 року в Україні запроваджено загальнонаціональний карантин, запроваджено обмеження щодо сполучення між регіонами, транспортне та поштове сполучення між Івано-Франківською областю то окремими районами Донецької та Луганської областей, м. Донецьк з березня 2020 року відсутнє. Зауважує, що під час переосвідчення МСЕК у м.Івано-Франківськ 04.11.2021 враховано лікування позивача у м. Донецьк та продовжено групу інвалідності та зазначає, що відповідно до рішення Державної Судової адміністрації України процесуальні строки повинні продовжуватися на строк дії карантину. Позивач також зазначив, що оскільки АТ «Ощадбанк» надані повноваження щодо перерахування коштів пільговикам, комунальним установам, встановлення порядку надання інформації, форми запитів та інше, що встановлює ознаки виконання банком функції суб'єкта владних повноважень. Зауважив, що оскільки протягом 2020 та 2021 року не користувався газом, електроенергією та водою у АТ «Ощадбанк» залишилися кошти на виплату позивачу пільг на оплату житлово-комунальних послуг, а саме у 2020 році виділено 7794,18 грн., у 2021 році - 4715,67 грн. Зазначає, що інформації про перерахування коштів АТ «Ощадбанк» на користь комунальних установ ОСОБА_1 не надано, борги за житло-комунальні-послуги з січня 2020 року по січень 2022 року позивач сплатив за рахунок власних коштів. АТ «Ощадбанк» жодних коштів на рахунок позивача не зараховано, жодних повідомлень про зарахування ним також не отримано. Зауважує, що на сьогоднішній час звернувся із листами до відповідачів та Міністерства соціальної політики про надання інформації щодо облікового рахунку позивача в частині перерахування коштів комунальним установам, стягнутим комісіям АТ «Ощадбанк», залишкам коштів, алгоритму дій з обслуговування забезпечення виплати пільг. Зазначає, що після отримання відповідей від вказаних органів, ОСОБА_1 можливо будуть змінені позовні вимоги та залучено Міністерство соціальної політики України в якості другого відповідача.
14.02.2022 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій позивач визначив ще одного відповідача - Міністерство соціальної політики України, а також сформулював наступні позовні вимоги: визнати дії відповідачів незаконними щодо залишення звернень без розгляду та неналежного розгляду звернень, не доведення змін щодо виплати пільг на житлово-комунальні послуги інвалідам війни, відсутність контролю за операціями АТ «Ощадбанк» з перерахування коштів виконавцям комунальних послуг, стягнуті комісії і залишок коштів з облікового запису (рахунку); зобов'язати установи соціального захисту населення поновити дані (інформацію) у обліковому записі (рахунку); зобов'язати відповідачів надати інформацію по обліковому запису (рахунку) щодо перерахунку коштів виконавцям комунальних послуг, стягнути кошти, залишок коштів, перерахунок коштів та інше за період з 01.01.2020 по 31.01.2022 помісячно, зобов'язати забезпечити перерахування та зарахування, зарахувати грошові кошти, які незаконно не перераховані, не використані для перерахунку АТ «Ощадбанк» виконавцям житлово-комунальних послуг за період з 01.01.2020 по 31.01.2022 АТ «Ощадбанк», Міністерством соціальної політики України та Управлінням соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації.
ЗУ період з 08.02.2022 по 21.02.2022 головуючий суддя Біньковська Н.В. перебувала у відпустці.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Обґрунтовуючи пропущення строку звернення до суду позивач покликається на введення з березня 2020 року в Україні загальнонаціонального карантину, запровадження обмеження щодо сполучення між регіонами, вказує на те, що транспортне та поштове сполучення між Івано-Франківською областю то окремими районами Донецької та Луганської областей, м. Донецьк відсутнє із березня 2020 року.
Разом з цим, суд звертає увагу, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 19.01.2022 суд вже надав оцінку вказаної причини пропуску строку звернення до суду, зазначивши, що відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», запроваджено адаптивний карантин на території України та дію карантину продовжено до 31.07.2020.
Постановами Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, від 11.08.2021 №855, від 22 вересня 2021 № 981, від 15 грудня 2021 р. №1336 установлено продовжити на всій території України дію адаптивного карантину до 31 березня 2022 року.
Отже, з червня 2020 року в Україні було пом'якшено карантинні обмеження та запроваджено так званий "адаптивний карантин", під час якого діяли лише окремі обмеження в залежності від встановленого рівня епідеміологічної небезпеки поширення COVID-19, які загалом, на переконання суду, не могли перешкодити позивачеві звернутися до органів соціального захисту для отримання відповідної інформації та захисту своїх прав.
Саме ж лише покликання на існування певних обставин, не дає суду можливості вважати що обмеження, впроваджені у зв'язку з карантином, були об'єктивно непереборними обставинами щодо неможливості дотримання строку звернення до суду.
Посилаючись на введення в державі карантинних обмежень у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), позивач не надав жодного доказу на підтвердження обставин, пов'язаних із такими подіями, які мали місце у відношенні безпосередньо до ОСОБА_1 та перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
При цьому, суд звертає увагу на можливість позивача скористатися засобами електронного зв'язку, що дозволяло йому безперешкодно звернутися до органів соціальної та до суду відповідно. Крім того, суд зауважує, що введення в державі карантинних обмежень у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби не перешкоджало зверненню позивача 23.11.2020 до Міністерства соціальної політики за допомогою засобів електронного зв'язку.
Вказана обставина також не перешкоджала позивачу надіслати 03.02.2022 на електронну адресу суду заяву на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху від 19.01.2022, а також листи відповідачам та Міністерству соціальної політики 26.01.2022.
Покликання позивача на те, що МСЕК у м.Івано-Франківську враховано лікування позивача у м.Донецьку при переогляді не підтверджено жодними доказами.
Разом з цим, суд вкотре звертає увагу ОСОБА_1 на те, що в силу норм Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд не приймає до уваги надані позивачем довідки від 18.06.2021 за №778, від 26.08.2021 №1090, як такі, що видані неуповноваженим органом.
При цьому, суд вказує, що в цій справі процесуальні строки, не були продовжені, зокрема, відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, не підлягає застосуванню положення пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 за №731-IX , який набрав чинності 17.07.2020, так як процесуальні строки, які були продовжені, зокрема, відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мали право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
У вказаному випадку з позовом до суду позивач звернувся 12.01.2022, а строки, обумовлені коментованими вище законами завершилися 06.08.2020.
Також суд зауважує, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів, при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Суд зазначає, що з аналізу норм законодавства, слідує, що законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Верховного Суду, який у рішенні від 08.08.2019 справа № 127/13736/16-а (№ К/9901/42788/18) зазначає, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Європейський Суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що постанова Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 №373 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі» набрала чинності 27.04.2019. Згідно із відомостями з офіційного сайту Верховної Ради України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/373-2019-%D0%BF) вказана постанова була опублікована у таких офіційних виданнях, як: Урядовий кур'єр від 27.04.2019 № 82, Офіційний вісник України від 14.05.2019 2019 р., № 36, стор. 55, стаття 1263, код акта 94355/2019. Прийняті Кабінетом Міністрів України подальші зміни також офіційно оприлюднені як у офіційних виданнях так і офіційних інтернет сторінках відповідних установ, зокрема, Кабінету Міністрів України і Верховної Ради України https://zakon.rada.gov.ua. Відтак, позивач мав об'єктивну можливість дізнатися про відповідні зміни (в тому числі з офіційного сайту Верховної Ради України) та у визначений законодавством строк звернутися як до відповідачів так і до суду.
У заяві про продовження строку для виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху від 19.01.2022 позивач просив продовжити строк для усунення недоліків позовної заяви у зв'язку із надсилання запитів до відповідачів та Міністерства соціальної політики та неотримання станом на дату подання заяви на виконання вказаної ухвали (03.02.2022) відповідей, а також можливої зміни позовних вимог після отримання відповідей та залучення Міністерства соціальної політики як другого відповідача.
Суд зауважує, що у заявах від 03.02.2022 та 14.02.2022 позивач додатково обґрунтував позовні вимоги звернені саме до АТ «Ощадбанк», при цьому не врахувавши сформованого в ухвалі від 19.01.2022 висновку суду про те, що позовні вимоги, звернуті до АТ «Ощадний державний банк України» не містять ознак публічності, оскільки діями АТ «Ощадний державний банк України» зачіпаються права позивача в сфері приватних правовідносин, захист яких, в силу приписів ч.1 ст.19 ЦПК України, віднесений до компетенції місцевого суду загальної юрисдикції.
Покликання позивача на Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 373, як обставину, яка підтверджує виконання АТ «Ощадбанк» функцій суб'єкта владних повноважень, на переконання суду, є помилковим з огляду на наступне.
Абзацом 1 пункту 1 вказаного Порядку визначено, що цей Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті Мінсоцполітики для виплати пільг і житлових субсидій громадянам на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу у грошовій формі, та механізм надання громадянам у грошовій формі таких пільг: на придбання твердого палива і скрапленого газу, комунальних послуг - послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно пункту 9 цього Порядку №373 АТ “Ощадбанк” веде у відповідних автоматизованих системах обліку банку персоніфікований облік пільговиків та коштів, які надходять на рахунок для виплати пільг, в розрізі кожного пільговика (далі - облікові записи пільговиків). АТ “Ощадбанк” здійснює переказ коштів на рахунки управителів, об'єднань, виконавців комунальних послуг на підставі договорів, що укладаються між АТ “Ощадбанк” (його установами) та управителями, об'єднаннями, виконавцями комунальних послуг. У таких договорах визначається порядок інформаційного обміну між управителями, об'єднаннями, виконавцями комунальних послуг та АТ “Ощадбанк”. Типову форму договору визначає АТ “Ощадбанк” за погодженням з Мінсоцполітики.
Таким чином, АТ «Ощадбанк» здійснює переказ коштів на рахунки управителів, об'єднань, виконавців комунальних послуг, тобто, надає послуги у сфері фінансової діяльності, відтак, вимога звернена до АТ «Ощадбанк» не містить ознак публічності та в силу приписів частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим судом загальної юрисдикції.
Суд, черговий раз звертає увагу, що відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір, згідно п.2 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать не всі спори, а спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Водночас, всупереч вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивач не сформулював чітко позовні вимоги до кожного із відповідачів окремо, як і позовній заяві так і в заяві від 14.02.2022.
Також не вказав, якими саме незаконними діями Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації порушено його право та які норми чинного законодавства порушив цей відповідач, допустивши протиправні, на думку позивача, дії.
Також, позивач не зазначив, який саме спосіб захисту передбачений статтею 5 КАС України обирає для усунення незаконних, на його переконання, дій Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації.
Тобто, позивач не сформулював вимоги про визнання протиправними дій/бездіяльності саме Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації та зобов'язання до вчинення дій/зобов'язання утриматися від вчинення певних дій останнім.
У заяві від 14.02.2022 позивач визначив ще одного відповідача - Міністерство соціальної політики України та сформулював нові позовні вимоги.
Однак позивач всупереч вимогам статті 5 та частини 5 статті 160 КАС України також не вказав, якими саме незаконними діями Міністерства соціальної політики України порушено його право та які норми чинного законодавства порушив цей відповідач, допустивши протиправні, на думку позивача, дії. Крім того, позивач не зазначив, який саме спосіб захисту передбачений статтею 5 КАС України обирає для усунення незаконних, на його переконання, дій Міністерства соціальної політики України.
Серед іншого, позивач просить визнати дії відповідачів незаконними щодо залишення звернень без розгляду та неналежного розгляду звернень, однак не зазначає, які саме звернення були залишенні без розгляду, які були неналежно розглянуті та ким із відповідачів, зокрема, були вчиненні такі дії.
Суд зауважує, що на звернення позивача від 24.11.2020 Міністерство соціальної політики України надало відповідь листом від 03.12.2020. На звернення ОСОБА_1 Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації листом від 11.06.2021 надало відповідь.
Щодо звернень позивача від 26.01.2022 та 27.01.2022, то суд наголошує, що вони подані після звернення до суду із позовом, стосуються нових правовідносин, а суд надає оцінку сформованим вимогам щодо спірних правовідносин на час подання позову до суду.
Крім того, заява на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, всупереч вимогам вказаної ухвали, не містить посилань на норми законодавства, які, на думку, позивача було порушено відповідачами.
Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 не приведена у відповідність до вимог статті 5, 160 КАС України.
Суд також звертає увагу, що частиною 1 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
За приписами частини 1 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Частиною 4 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, послідовний аналіз приведених приписів процесуального закону дає підстави для висновку, що заявлення кількох вимог в одній позовній заяві можливо, якщо такі позовні вимоги пов'язані між собою, якщо такі вимоги можливо вважати основними та похідними, тобто вирішення таких позовних вимог є обґрунтованим з точки зору повного та всебічного розгляду справи, досягнення мети захисту прав, свобод та інтересів особи, що звернулась за судовим захистом.
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем об'єднано позовні вимоги, які повинні розглядатись в порядку різного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у пунктах 23-24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" (Coeme and Others v. Belgium), NN 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII). Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". У пп. 107-109 рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" (що зазначалось вище) Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Як наслідок, з урахуванням встановлених судом обставин, суд дійшов переконання, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, які повинні розглядатись за правилами різних судочинств, що унеможливлює об'єднання спірних вимог в одне провадження та застосування положень статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадку, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною 2 статті 123 КАС України передбачено, зокрема, що у разі, якщо вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
На підставі наведеного, керуючись ч.2. ст.123, п.1 ч.4,ч.5 ст.169, ст.241, ст.248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації, Акціонерного товариства «Ощадний державний банк України», Міністерства соціальної політики України про визнання дій незаконними та зобов'язання до вчинення дій, - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що повернення заяв не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду, в порядку встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства.
Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.