465/1183/22
3/465/1086/22
про повернення адміністративних матеріалів
22.02.2022 м. Львів
Суддя Франківського районного суду м. Львова Кузь Василь Ярославович, розглянувши адміністративні матеріали, які надійшли з ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі КУпАП), -
Працівниками ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області скеровано до суду матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, з підстав викладених в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 910642 від 18.02.2022.
Перевіривши матеріали справи, вважаю, що такі слід повернути для належного оформлення з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Стаття 9 Кодексу про адміністративні правопорушення наводить визначення поняття адміністративного правопорушення, а саме: це є «протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність».
Згідно з ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Разом з тим, за змістом ст. ст. 279, 280 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення має розглядатися, і зокрема суддею, у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення. За підсумками розгляду справи суддя не має права вказувати у постанові на обставини, які не зазначались у протоколі про адміністративне правопорушення, які не відповідають змісту протоколу, адже у цьому випадку, суддя вийде за межі своєї компетенції, якою, згідно з вимогами статей 213, 221 КУпАП, є лише розгляд справи, а не збирання доказів для подальшого обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення. Недотримання цих вимог, буде порушено принципи змагальності сторін на яких базується судочинство з розгляду справ про адміністративні правопорушення та право на захист особи, що притягається до адміністративної відповідальності.
За приписами ч. 1 ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Диспозицією ст. 44-3 КУпАП, передбачена відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Згідно з ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду. Чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 251 КУпАП, передбачено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У п. 52 рішення ЄСПЛ від 05.02.2008 «Романаускас проти Литви», судом констатовано, що національний суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим.
Статтею 62 Конституції України, визначено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину. Суд вважає, що встановлення безпосередньо в Конституції України формули презумпції не винуватості як об'єктивно-правового положення має найважливіший значення для захисту прав та законних інтересів громадян. Хоча цей принцип сформульовано як кримінально-процесуальній, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення ВАБ № 910642 від 18.02.2022 не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, в протоколі не зазначено порушену норму закону, враховуючи бланкетність диспозиції ст. 44-3 КУпАП. Крім того, до матеріалів справи не долучено жодних доказів, передбачених ст. 251 КУпАП, на підтвердження обставин, викладених у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. До матеріалів справи не долучено відповідних доказів які підтверджують той факт, що ОСОБА_1 являється суб'єктом підприємницької діяльності та здійснює господарську діяльність у магазині « Побутова техніка, чи перебуває у трудових відносинах із відповідним суб'єктом господарювання та займає відповідну посаду у вказаному закладі. Разом з тим, до матеріалів справи не долучено DVD диск із записами відеореєстратора поліцейських, щодо обставин адміністративного правопорушення. Крім цього, долучена копія постанови Кабінету Міністрів України неналежним шрифтом.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, що надійшли до Франківського районного суду м. Львова, приходжу до висновку, що дані матеріали відносно ОСОБА_1 слід повернути начальнику ЛРУП № 2 ГУ НП у львівській області для дооформлення, оскільки не долучено доказів здійснення правопорушником, відтак такі, не відповідають вимогам закону.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
У п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 року у справі № 1-7/2013 вказано: Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України, розглядаючи цю справу, бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Так, суд, звертає увагу на те, що за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню службовою особою кримінально каране діяння, відповідно до ст. 382 КК України.
Верховним Судом України визнано правильну практику тих суддів, які вмотивованими постановами повертають протоколи про адміністративні правопорушення, складені не уповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог ст. 256 КУпАП, відповідному правоохоронному органу для належного дооформлення (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14).
З огляду на викладене та враховуючи ряд інших обставин, що перешкоджають розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення, вважаю за необхідне адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, повернути начальнику ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області на доопрацювання.
Щодо вказаних порушень вимог закону, при процесуальному провадженні з розгляду адміністративних правопорушень, суд неодноразово звертав увагу керівництва ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області, однак зазначені факти продовжують мати місце.
На підставі викладеного, керуючись статтями 256, 268, 277, 278, 283, 284 КУпАП,-
Матеріали адміністративної справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, повернути начальнику ЛРУП № 2 ГУ НП у львівській області - на доопрацювання.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її проголошення.
Суддя В. Кузь