Справа № 2-432/11
пр.№ 2/464/1/22
16.02.2022 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова
суддя Тімченко О.В.
секретар судового засідання Дзьобан Н.С.
справа № 2-432/11
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2
ОСОБА_3
ОСОБА_4
треті особи: ОСОБА_5
ОСОБА_6
ОСОБА_7
вимоги: стягнення заборгованості за договором позики та визнання недійсними договорів дарування
представники учасників справи:
позивача - адвокат Галушко О.І.
третіх осіб: ОСОБА_5 - адвокат Давидов О.А.;
ОСОБА_6 - адвокати: Ільницький О.В., Блажевський П.І.
Обставини справи
Позивач у листопаді 2010 року звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 24 лютого 2009 року в розмірі 730 946,31 грн, з яких: 575 000,00 грн - сума основного боргу, 21 547,55 грн - 3% річних, 65 550,00 грн - інфляційні нарахування, 68 848,76 грн - проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України, покликаючись на невиконання останнім взятих на себе зобов'язань.
Ухвалою суду від 22 листопада 2010 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 03 грудня 2010 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкти нерухомого майна.
У подальшому збільшено позовні вимоги про визнання недійсними догорів дарування: будівлі складу літ. «Ж-1» загальною площею 73,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного відповідачем ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_3 , посвідчений 01 грудня 2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Дячук О.А.; гаражу № НОМЕР_1 , що розташований в автогаражному кооперативі «Зубрівський» та знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Зубрівська, 1-А, укладеного відповідачем ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_4 , посвідчений 09 грудня 2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Тимків І.М. Вимоги обґрунтовано фіктивним характером оспорюваних правочинів, які не спрямовані на реальне виникнення правових наслідків, а вчинені з метою уникнення стягнення і виконання рішення суду.
Ухвалою суду від 07 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2011 року, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме та рухоме майно.
Ухвалою суду від 07 жовтня 2011 року визнано мирову угоду, укладену між сторонами, а провадження у справі закрито.
Ухвалою суду від 12 березня 2012 року постановлено ухвалу про роз'яснення судового рішення.
Ухвалою суду від 26 березня 2012 року скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 07 лютого 2011 року.
Ухвалою суду від 07 липня 2014 року скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою суду від 03 грудня 2010 року.
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року ухвали суду від 07 жовтня 2011 року та від 12 березня 2012 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Тімченко О.В.
Ухвалою суду від 02 листопада 2020 року прийнято цивільну справу до провадження за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 11 лютого 2021 року повернуто третій особі ОСОБА_6 позовну заяву про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна, закрито підготовче провадження з призначенням справи до судового розгляду.
Ухвалою суду від 22 вересня 2021 року позовну заяву залишено без розгляду у зв'язку із повторною неявкою позивача/представника позивача.
Постановою Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року ухвалу суду від 22 вересня 2021 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду таку передано на розгляд судді Тімченко О.В.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просить задоволити, надала пояснення аналогічні змісту позовної заяви. Ствердила, що у порядку виконання мирової угоди за позивачем зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, яке у подальшому ним реалізовано, у зв'язку з чим підлягає зменшенню розмірі заборгованості за договором позики, водночас зменшувати розмір заявлених вимог не бажає. Заперечує щодо постановлення заочного рішення у справі.
Третя особа ОСОБА_5 та її представник у судовому засіданні позовні вимоги визнали в частині стягнення боргу, заперечили в частині визнання договорів недійсними.
Інші особи, які беруть участь у справі, будучи повідомленими, до суду не з'явилися, жодних клопотань не подали, що згідно із ст.223 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.
Мотиви та висновки суду
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).
Відповідно до письмового договору позики від 24 лютого 2009 року позикодавець (позивач) надає позичальнику (відповідачу) позику для придбання корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю ім.Б.Хмельницького готівкою в сумі 575 000,00 грн, а позичальник зобов'язується повернути зазначену суму до 10 серпня 2009 року. Сторонами обумовлено, що у разі прострочення позичальником термінів щодо повернення зазначеної в цьому договорі суми позичальник несе відповідальність визначену чинним законодавством України. Сторони за цим договором при фактичному одержанні або поверненні зазначеної суми обмінюються розписками.
Письмовою розпискою від 24 лютого 2009 року позичальник (відповідач) засвідчив отримання коштів готівкою в сумі 575 000 грн від позикодавця (позивача) відповідно до договору позики від 24 лютого 2009 року.
У ст.204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За умовами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 висловлено правову позицію, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У даному випадку суд ураховує презумпцію правомірності правочину, адже відомості про змінення, скасування та визнання його недійсним в судовому порядку відсутні.
Законодавчими положеннями, викладеними у ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк, а за умовами ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Як регламентовано ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до положень ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст.549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу (ч.1 ст.1050 ЦК України).
За умовами ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з розрахунком позивача заборгованість за договором позики за період 11 серпня 2009 року по 11 листопада 2010 року становить 730 946,31 грн, з яких: 68 848,76 грн - процентів за користування позикою (у порядку ч.1 ст.1048 ЦК України), 65 550,00 грн - інфляційних нарахувань, 21 547,55 грн - 3 % річних.
Відповідачем указаний розрахунок не заперечено та не спростовано, водночас при дослідженні такого розрахунку боргу суд ураховує, що по спливу строку позики позикодавець втратив нараховувати відсотки за ст.1048 ЦК України, він має право здійснювати нарахування відсотків за правомірне користування чужими грошовими коштами згідно із ч.2 ст.625 ЦК України. Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (ст.1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (ст.625 ЦК України).
Одночасне застосування наведених норм виключається. Саме такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, від 27 липня 2021 року у справі № 910/18943/20, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17.
Оскільки заявлено вимоги про стягнення 68 848,76 грн процентів за користування позикою у порядку ч.1 ст.1048 ЦК України після спливу строку позики, а тому такі є безпідставними.
Разом з тим, у процесі виконання ухвали Сихівського районного суду м.Львова від 07 жовтня 2011 року про визнання мирової угоди з урахуванням ухвали про роз'яснення судового рішення від 12 березня 2012 року у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 24 лютого 2009 року за ОСОБА_1 визнано право власності на будівлю складу літ. «Ж-1» загальною площею 73,3 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_1 , розташованому в автогаражному кооперативі «Зубрівський» по вул.Зубрівська, 1-А в м.Львові. Про указане свідчать постанови державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Голенко М.В. від 29 березня 2012 року ВП № 29812566 та ВП № 29811778. Згідно з висновками суб'єкта оціночної діяльності від 11 січня 2012 року, проведеними у межах виконавчих проваджень, ринкова вартість об'єктів оцінки становить: будівля складу літ. «Ж-1» загальною площею 73,3 кв.м по АДРЕСА_1 - 100 740,00 грн; гараж № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Зубрівський» по вул.Зубрівська, 1-А в м.Львові - 57 130,00 грн.
Судові рішення, у порядку яких частково погашено заборгованість за договором позики, скасовано постановою Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, однак до даного часу відсутні відомості про вжиття сторонами жодних заходів щодо повороту виконання рішень. Задля недопустимості подвійного стягнення наведені суми не підлягають урахуванню при стягненні суми боргу. Суд акцентує увагу, що таке нерухоме майно вже у подальшому реалізовано позивачем, що підтвердив у суді його представник.
Між тим, у ст.534 ЦК України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
На підставі наведеної норми розмір відсотків (3 % річних) та основний борг підлягають зменшенню на 100 740,00 грн та 57 130,00 грн (погашення боргу у процесі виконання).
З урахуванням взятих на себе відповідачем зобов'язань за договором позики, настання дати повернення суми позики та відсутність доказів повернення позики в повному обсязі відповідно до вимог ст.545 ЦК України, суд дійшов висновку про підставність вимог позивача в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 504 227,55 грн: 438 677,55 грн - основного боргу, 65 550,00 грн - інфляційні нарахування.
Розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування, суд дійшов наступного висновку.
Як визначено ч.1 ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно із договором дарування будівлі складу від 01 грудня 2010 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Дячуком О.А. (зареєстровано в реєстрі за № 11711), ОСОБА_2 , дарувальник, передав безоплатно у власність дарунок будівлю складу, позначену літерою «Ж-1» загальною площею 73,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 прийняла безоплатно у власність (дарунок) таку будівлю; реєстраційний номер в Реєстрі права власності на нерухоме майно 6257385. Відомості щодо власника даного майна у суду відсутні; представником позивача стверджено, що відомостей щодо такого майна Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно взагалі немає.
Відповідно до договору дарування гаражу від 09 грудня 2010 року, посвідченому приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Тимків І.М., ОСОБА_2 , дарувальник, подарував належний йому на праві власності гараж № НОМЕР_1 площею 18,8 км.м, що розташований в автогаражному кооперативі «Зубрівський» та знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Зубрівська, 1-А, а ОСОБА_4 , обдарований, прийняв в дар дане майно; реєстраційний номер в Реєстрі права власності на нерухоме майно 10484612, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 220898346101. Власником такого нерухомого майна на даний час є ОСОБА_7 .
Позивач в обґрунтування недійсності згаданих договорів покликається на їх фіктивність, оскільки вчинені без наміру створення правових наслідків, з яким суд не погоджується та зазначає наступне.
До загальних засад цивільного законодавства відноситься добросовісність (ст.3 ЦК України), а за ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 369/10153/16-ц.
Саме позивачем добровільно усвідомлено та 0без примусу укладено мирову угоду, в результаті якої за ним визнано право власності на спірні будівлю складу та гараж, у подальшому ним же подано заяви про скасування заходів забезпечення позову на таке нерухоме майно; у подальшому такі об'єкти нерухомості відчужені позивачем, з вирученням від продажу коштів, про що ствердив у суді його представник. Позивач своїми конклюдентними діями визнав оспорювані договори і правомірність набуття майна на підставі таких договорів. Такі дії оцінюються судом як схвалення правочинів дарування, тим самим позивач втратив право посилатись на визнання договорів недійсними. Описана поведінка позивача не відповідає обраній ним у спорі правовій позиції та є недобросовісною.
Встановлення обставин зловживання правом та недобросовісної поведінки мають наслідком відмови у позові в частині визнання договорів недійсними.
З огляду на встановлене вище позов в частині стягнення коштів у розмірі 504 227,55 грн є підставним та підлягає до часткового задоволення. У іншій частині позовні вимоги не знайшли свого підтвердження, що має наслідком відмови у задоволенні вимог. Порушене відповідачем цивільне право позивача підлягає захисту в судовому порядку. У матеріалах справи відсутні відомості, що б спростовували даний висновок суду, який узгоджується із такими засадами цивільного судочинства як свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).
Суд вирішив справу за наявними матеріалами за відсутності відзиву відповідачів (ч.8 ст.178 ЦПК України), що не звільняє позивача від тягару доказування, адже принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження вимог чи заперечень. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, порушення прав позивача підлягає доказуванню у встановленому законом порядку.
Розподіл судових витрат
При ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.
У порядку ст.141 ЦПК України на відповідача ОСОБА_2 слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати - 1255,44 грн грн судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24 лютого 2009 року у розмірі 504 227,55 грн , яка складається з наступного: 438 677,55 грн - основного боргу, 65 550,00 грн - інфляційні нарахування.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог про стягнення суми заборгованості за договором позики та визнання недійсними договорів дарування.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1255,44 грн судових витрат.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.354 ЦПК України).
Рішення набирає законної сили в порядкуст.273 ЦПК України.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2
відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3
відповідач ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , . АДРЕСА_3
відповідач ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_4
третя особа ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_5
третя особа ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_6
третя особа ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_7
Повний текст судового рішення виготовлено 25 лютого 2022 року.
Суддя Олена ТІМЧЕНКО