09 лютого 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/12447/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання - Ель Яагубі О.В.,
представника позивача - Сучкової Ю.О.,
представника відповідача - Шимки М.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС-РЕЄСТР" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЗИС-РЕЄСТР" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 00068810701 від 23.09.2021 року, № 00068800701 від 23.09.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що не згоден з висновками акту документальної планової виїзної перевірки № 6336/16-31-07-01-10/41870000 від 19.08.2021 року про заниження податку на прибуток на загальну суму 733073,00 грн. та податку на додану вартість на загальну суму 733156,00 грн., оскільки спірні господарські операції з ТОВ "Нафтінвестгруп" підтверджені первинними бухгалтерським документами, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують право позивача на формування податкового кредиту. Господарські операції позивача у перевіряємий період мали реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку та в повному обсязі відображені в податковому обліку.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/12447/21. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження.
02.11.2021 року від Головного управління ДПС у Полтавській області до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування відзиву зазначав, що в ході перевірки позивача встановлено факти, що доводять нереальність господарських операцій з ТОВ "Нафтінвестгруп" та свідчать про реалізацію вищевказаним контрагентом товару невідомого походження, введеного в обіг шляхом оформлення недостовірних документів.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши вступне слово учасників справи та дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЗИС-РЕЄСТР" зареєстроване як юридична особа 16.01.2018 року за № 1 588 102 0000 016860 та є платником податку на додану вартість з 01.03.2018 року /том 2, а.с. 167,168/.
Основним видом економічної діяльності є: 46.12 Діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами.
З 23.07.2021 року по 05.08.2021 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС-РЕЄСТР" з питань податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за результатами якої складений акт від 19.08.2021 року № 6336/16-31-07-01-10/41870000/том 1, а.с. 30-123/.
Перевіркою встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, ст. 46, абз. «а» підпункту 14.1.13, підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.191, підпункту 14.1.231, пункту 14.1, статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134,пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 6 статті 198,пунктів 200.1, статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження: - податку на прибуток на загальну суму 733073,00 грн., у тому числі за 2018 рік у сумі 73233,00 грн., за 2019 рік у сумі 659840,0 грн.; - податку на додану вартість на загальну суму 733156,00 грн., у тому числі за червень 2019 року в сумі 98026,00 грн., за липень 2019 року в сумі 348121,00 грн., за серпень 2019 року в сумі 287009 грн.
На підставі акту перевірки від 19.08.2021 року № 6336/16-31-07-01-10/41870000 Головним управлінням ДПС у Полтавській області 23.09.2021 року прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 00068810701 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 916341,25 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 733073,00 грн., за штрафними санкціями в сумі 183268,25 грн.;
- № 00068800701 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 916445,00 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 733156,00 грн., за штрафними санкціями в сумі 183289,00 грн.
Позивач не погодився із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно з вимогами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регулюються статтею 200 Податкового кодексу України.
Згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Зі змісту акту перевірки слідує, що відповідачем встановлено заниження задекларованих Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЗИС-РЕЄСТР" показників у рядку 02 декларацій "Фінансовий результат до оподаткування (прибуток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності" всього на 4072632 грн., в тому числі, за 2018 рік на суму 406852 грн., за 2019 на суму 3665780 грн.; та завищення податкового кредиту на суму ПДВ 733156 грн., в тому числі, травень 2019 року - 42667 грн., червень 2019 року - 56947 грн., липень 2019 року - 348764 грн., серпень 2019 року - 284779 грн.
Вказані висновки ґрунтуються на доводах відповідача щодо нереальності господарських операцій з ТОВ "Нафтінвестгруп" у зв'язку з реалізацію вищевказаним контрагентом товару невідомого походження, введеного в обіг шляхом оформлення недостовірних документів.
Із матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ "Нафтінвестгруп" (Постачальник) та ТОВ "БАЗИС-РЕЄСТР" (Покупець) укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів № 5 від 16.11.2018 року - далі Договір /том 1, а.с 131-133/.
За умовами Договору Постачальник зобов'язується у відповідності з замовленням передавати у власність Покупцю нафтопродукти в асортименті, а Покупець зобов'язується приймати Товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору. Найменування товару: - бітум нафтовий дорожній в'язкий 60/90; - бітум нафтовий дорожній в'язкий 70/100; - мазут паливний 100 зональний малосірчистий низькопарафінистий.
На підтвердження виконання умов Договору позивач надав суду копії Договору та специфікацію до нього; видаткові накладні № 6 від 15.05.2019 року, № 13 від 03.06.2019 року, № 18 від 06.07.2019 року, № 19 від 08.07.2019 року, № 20 від 09.07.2019 року, № 21 від 10.07.2019 року, № 28 від 25.07.2019 року, № 27 від 25.07.2019 року, №32 від 05.08.2019 року, № 35 від 12.08.2019 року, № 36 від 13.08.2019 року, № 38 від 16.08.2019 року, № 39 від 16.08.2019 року, № 45 від 23.08.2019 року; товарно - транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів; акти надання послуг; паспорти якості; податкові накладні № 5 від 15.05.2019 року, № 1 від 03.06.2019 року, № 2 від 06.07.2019 року, № 3 від 08.07.2019 року, № 5 від 09.07.2019 року, № 6 від 10.07.2019 року, № 12 від 25.07.2019 року, № 11 від 25.07.2019 року, № 1 від 05.08.2019 року, № 4 від 12.08.2019 року, № 5 від 13.08.2019 року, № 7 від 16.08.2019 року, № 8 від 16.08.2019 року, № 10 від 23.08.2019 року; оборотно - сальдові відомості по рахунку 281; /том 1, а.с. 134-215; том2, а.с. 1-140/.
Розрахунок між ТОВ "Нафтінвестгруп" та ТОВ "БАЗИС-РЕЄСТР" проводився в безготівковій формі шляхом перерахування коштів, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями /том 2, а.с. 103-197/.
Суми ПДВ за податковими накладними включені позивачем до складу податкового кредиту звітних періодів.
Дослідивши копії податкових накладних, суд встановив, що їх оформлено у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Зауваження відповідача щодо змісту та форми податкових накладних в акті перевірки та у відзиві на позовну заяву відсутні.
Також, контролюючим органом не спростовано того, що на момент складення згаданих вище податкових накладних контрагент позивача мав статус платників податку на додану вартість та був зареєстрованим як юридична особа у встановленому законодавством порядку.
Надані суду первинні документи підтверджують факт придбання позивачем у ТОВ "Нафтінвестгруп" товару та є підставою для віднесення спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту відповідного періоду.
Товар використано у господарській діяльності для подальшої реалізації.
Враховуючи викладені обставини, з наданих позивачем первинних документів встановлено, що діяльність позивача відповідає умовам укладених договорів, свідчить про наявність господарських цілей при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.
Суд зазначає, що у наданих позивачем до матеріалів справи документах наявні необхідні реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Крім того, суд зазначає, що сертифікати якості бітуму не належать до первинних документів.
За своєю суттю сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а призначені лише для підтвердження якості товару, а тому наявність чи відсутність останніх може свідчити лише про дотримання чи порушення правил сертифікації товарів, що не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.
Таким чином, на підставі наведених доказів, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та іншими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану підприємства, що підтверджує наявність руху його активів.
Контрагент позивача під час здійснення господарської операції та складення первинних документів був зареєстрований як юридична особа, на момент проведення фінансово-господарських операцій був платником податків, а тому мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів.
Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов'язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
Зважаючи на підтвердження позивачем фактів отримання товарів, їх оприбуткування та використання у власній господарській діяльності, суд вважає доведеною реальність спірних господарських операцій.
Відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних господарських операцій. Зокрема, не надано доказів, що підтверджували б невідповідність змісту угод дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Суд зазначає, що платник податків, в даному випадку позивач не є уповноваженою особою щодо перевірки дотримання податкової дисципліни свого контрагента, тим більше по ланцюгу постачання, та не має доступу до податкової інформації з автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів, а отже не міг бути обізнаний про можливі порушення ними податкового законодавства.
При цьому суд відмічає, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальником товарів (послуг) по ланцюгу.
Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.
Аналізуючи доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача, на думку податкового органу, необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого роду поставок та робіт, суд враховує, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).
Так у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.
Суд відхиляє посилання представника відповідача на кримінальне провадження № 32016170000000034, відкриті за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 КК України, як на підставу для винесення спірних рішень, оскільки суду не надано доказів, які б свідчили про невиконання контрагентом своїх договірних зобов'язань саме по господарських відносинах з позивачем або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб'єктами господарської діяльності.
Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача, не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.
У зв'язку з цим, суд зазначає, що підставою для донарахування платнику податку грошових зобов'язань може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань. Однак, матеріали справи таких доказів не містять.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновок фіскального органу про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, ст. 46, абз. «а» підпункту 14.1.13, підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.191, підпункту 14.1.231, пункту 14.1, статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134,пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 6 статті 198,пунктів 200.1, статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України здійснено при помилковому розумінні норм діючого законодавства України та фактичних обставин справи.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування, не довів правомірності власних рішень, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що позовні вимоги ТОВ "БАЗИС-РЕЄСТР" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС-РЕЄСТР" (вул. С. Петлюри, 13, офіс, 36, м. Полтава, 36039; код ЄДРПОУ 41870000) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014; код ЄДРПОУ 44057192) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Полтавській області № 00068810701 від 23.09.2021 року, № 00068800701 від 23.09.2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС-РЕЄСТР" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 22 700,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 28 лютого 2022 року.
Головуючий суддя А.Б. Головко