справа№ 380/13022/21
28 лютого 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду (в порядку ст.382 КАС України) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду (в порядку ст.382 КАС України) у справі № 380/13022/21.
У цій заяві позивач просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подати до суду звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі 380/13022/21 від 29.09.2021.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016,м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10 код ЄДРПОУ - 13814885) щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) із 01.12.2019, виходячи із розміру грошового забезпечення, зазначеного в довідці про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 № 561 від 21.05.2021, виданій Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016,м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10 код ЄДРПОУ - 13814885) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) із 01.12.2019 відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення № 561 від 21.05.2021, виданої Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області», та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
08.12.2021 року суд у вказаній справі видав виконавчі листи.
Крім цього, як зазначає сам позивач відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління юстиції відкрив виконавче провадження ВП№68108253.
Заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення вмотивована тим, що відповідач не виконує рішення суду у справі № 380/13022/21.
Станом на день звернення із заявою про встановлення контролю за виконанням рішення суду, рішення у справі № 380/13022/21 відповідачем не виконано, що не заперечується і Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області. У вказаній заяві заявником заявлено про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у подати до Львівського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у цій справі.
Дослідивши матеріали справи та доводи поданої заяви, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні даної заяви, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Положенням Основного Закону про обов'язковість судового рішення кореспондують положення ст.370 КАС та ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Так, у даній заяві позивач зазначає, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження, однак, станом на сьогоднішній день відповідач ухиляється від виконання рішення суду.
Поміж з цим, позивачем до означеної заяви не надано відповідних доказів, що виконавче провадження завершено, отже державним виконавцем здійснюються дії в рамках повноважень, наданих ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, суд вважає, що примусовий порядок виконання рішення ще не завершений, оскільки дії відповідача щодо невиконання рішення перевіряються відповідним органом Державної виконавчої служби, та без надання належної оцінки відповідним органом, суд не може стверджувати, що встановлені законом заходи примусового виконання рішення суду наразі є вичерпаними.
Відтак, станом на день подання позивачем заяви, що розглядається, судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов'язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі, у зв'язку з передчасністю звернення заявника з відповідною заявою, оскільки відповідна оцінка діям відповідача надається органом Державної виконавчої служби, у провадженні якого перебуває відкрите виконавче провадження за заявою ОСОБА_1 .
Слід зауважити, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом, а не обов'язком суду.
Крім цього, КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Оскільки у судовому рішенні чітко визначено порядок і спосіб його виконання, а судове рішення, яке набрало законної сили обов'язкове для виконання, у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду слід відмовити.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність необхідності встановлювати строк для подання звіту про виконання судового рішення та зобов'язувати відповідача подати звіт про виконання судового рішення в порядку ст.382 КАС України.
Керуючись ст.ст. 248, 382 КАС України, суд
відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду (в порядку ст.382 КАС України) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду у п'ятнадцятиденний строк з дати її складання.
Суддя Р.М. Брильовський