23.02.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/954/21
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Прикарпатенерготрейд”,
вул. Надрічна, буд. 4-Б,м. Івано-Франківськ,76019;
до відповідача: Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з
експлуатації майна, вул.М.Грушевського, буд.21, м.Івано-Франківськ,76004;
про стягнення 180 477,02 грн, з яких: 133 975,61грн - заборгованість за спожиту електричну енергію, 37 411,71грн - пеня, 5 652,33грн - інфляційні втрати, 3 437,37грн - 3% річних.
Представники сторін в судове засідання не з"явились.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Прикарпатенерготрейд” звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до відповідача Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна про стягнення 200 477, 06грн, з яких: 153 975,65грн - заборгованість за спожиту електричну енергію, 37 411,71грн - пеня, 5 652,33грн - інфляційні втрати, 3 437,32грн - 3% річних за неналежне виконання грошового зобов"язання за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №2404194.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 25.11.2021 прийнято до розгляду клопотання вх№20208/21 від 23.11.2021 позивача про зменшення розміру позовних вимог, а спір вирішується відповідно до зменшеної ціни позову - 180 477,02 грн, з яких: 133 975,61грн - заборгованість за спожиту електричну енергію, 37 411,71грн - пеня, 5 652,33грн - інфляційні втрати, 3 437,37грн - 3% річних.
В судовому засіданні 17.02.2022 оголошувалась перерва до 23.02.2022.
Позивач подав суду клопотання вх№2624/22 від 16.02.2022, вх№2976/22 від 22.02.2022, в яких просить суд прийняти відмову від позову в частині стягнення 82 000,00грн - основного боргу, 37 411,71грн - пені та закрити провадження в цій частині. Одночасно просить суд стягнути з відповідача 51 975,61грн - заборгованості за спожиту електричну енергію, 5 652,33грн - інфляційних втрат, 3 437,37грн - 3% річних. Крім того у поданій заяві вх №2455/22 від 16.02.2022 просить суд здійснити розподіл між сторонами судових витрат шляхом стягнення з відповідача 2 270,00грн - судового збору, 15 000,00грн - витрат на професійну правничу допомогу.
Беручи до уваги приписи частини 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України, які надають право позивачу відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві, оцінивши подані заяви вх№2624/22 від 16.02.2022, вх№2976/22 від 22.02.2022, суд дійшов висновку, що вказані клопотання відповідають вимогам статті 170 Господарського процесуального кодексу України, в т. ч. підписані повноважною особою - представником ТОВ “Прикарпатенерготрейд” адвокатом В.Я. Горблянським (договір про надання професійної правничої допомоги № 2021/1091 від 21.09.2021, ордер серія АТ №1015041 від 28.09.2021), така дія представника позивача не порушує прав чи інтересів інших осіб, а тому вважає за правильне прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення з відповідача 82 000,00грн - основного боргу, 37 411,71грн - пені, що в свою чергу є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, який вказує на те, що суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Позовні вимоги обґрунтовані укладенням між сторонами договору про постачання електричної енергії №2404194 та несплатою відповідачем в повному обсязі вартості спожитої електричної енергії згідно рахунку за електроенергію №2404194/1 від 31.12.2020 в сумі 51 975,61грн, яку просить суд стягнути в судовому порядку. Крім того, за порушення грошового зобов"язання просить суд покласти на відповідача додаткові юридичні обов"язки, обумовлені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді 5 652,33грн - інфляційних втрат, 3 437,37грн - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовує приписами статей 193, 275, 276 Господарського кодексу України.
Представник відповідача в судове засідання не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце був належним чином повідомлений ухвалою суду від 17.02.2022. Однак адресував суду заяву вх№2468/22 від 16.02.2022, в якій просить суд долучити до матеріалів справи платіжні доручення №1528 від 26.03.2021, №1545 від 09.04.2021, №1597 від 25.05.2021, №1646 від 02.07.2021, №1695 від 10.08.2021, №1751 від 07.10.2021, №1791 від 12.11.2021, № 1837 від 22.12.2021, №1851 від 29.12.2021, 1896 від 15.02.2022 в підтвердження часткової сплати коштів за електроенергію. Крім того, представник відповідача подав суду заяву вх№2666/22 від 17.02.2022, в якій звертає увагу суду, на те що: - станом на сьогоднішній день вартість несплаченої електричної енергії становить 51 975,65грн, а не 133 975,61грн, як вказує позивач у клопотанні б/н від 15.02.2022; - нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати за період з 01.02.2019 до 29.02.2020 не стосуються невиконаного грошового зобов"язання згідно рахунку за електроенергію №2404194/1 від 31.12.2020. Просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення 82 000,00 грн - основного боргу, в решті позовних вимог відмовити, а у випадку часткового задоволення позову, зменшити заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката до суми сплаченого позивачем судового збору.
Заперечення відповідача обґрунтовані тим, що: - договір №2404194 припинив свою дію 31.12.2019; - докази вручення відповідачу рахунку за електроенергію №2404194/1 від 31.12.2020 відсутні; - із поданих позивачем розрахунків пені, 3% річних, інфляційних втрат неможливо встановити ні суму боргу ні період за який здійснено такі нарахування (відзив на позов вх№16752/21 від 25.10.2021).
Беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а їх явка не визнавалась судом обов"язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представників сторін за матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає до задоволення.
Фактичні обставини справи вказують на те, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №429 від 14.06.2018 Товариству з обмеженою відповідальністю “Прикарпатенерготрейд” видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
Комунальне підприємство Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна приєдналося до договору про постачання електричної енергії споживачу постачальником універсальних послуг №2404194 на умовах комерційної пропозиції шляхом підписання заяви-приєднання 18.12.2018. У зв"язку з цим, споживачу присвоєно ЕІС-код 62Х8421193098977.
Додатком 2 до договору про постачання електричної енергії №2404194 - Комерційною пропозицією "Для малого підприємництва (попередня оплата)" обумовлено, що розрахунковим періодом за спожиту електричну енергію є календарний місяць, який починається з 01 числа поточного місяця та триває до 31 числа (включно). Спосіб оплати -попередня оплата вартості електроенергії у розмірі 100% обсягу постачання електричної енергії споживання з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку. Здійснення розрахунків за електричну енергію - система онлайн-розрахунків "Персональний кабінет" на web-сайті постачальника. Споживач самостійно отримує рахунок на оплату електричної енергії не пізніше 4 (четвертого) календарного дня наступного за розрахунковим періодом у персональному кабінеті. У разі відсутності можливості отримання/відправлення електронних документів через персональний кабінет, споживач зобов"язаний подати/отримати документи в паперовому вигляді наручно у центрі обслуговування клієнтів постачальника не пізніше 4 (четвертого) календарного дня наступного за розрахунковим. Якщо рахунок за електроенергію не був отриманий споживачем ні через персональний кабінет, ні у паперовому вигляді у постачальника на 4 (четвертий) календарний день наступний за розрахунковим - він вважається таким, що вручений постачальником споживачу 4 (четвертого) календарного дня наступного за розрахунковим місяцем та споживач вважається з ним ознайомлений. Строк оплати такого рахунку обчислюється з наступного робочого дня після його вручення (пункти 2, 3, 7, 7.1 додатку 2 до договору).
Пунктом 11 додатку 2 до договору встановлено термін дії договору до 31.12.2019.
Одночасно 03.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прикарпатенерготрейд" (постачальник) та Комунальним підприємством Івано-Франківської обласної ради (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії за державні кошти №2404194.
Згідно з пунктами 1-5 договору постачальник протягом 2020 року постачає споживачу електричну енергію, плановою кількістю 1 500 000кВт.*год., ціною 4 895 208,00грн. Відносини, що не врегульовані цим договором, вирішуються у відповідності до договору про постачання електричної енергії споживачу постачальником універсальних послуг №2404194 на умовах обраної комерційної пропозиції.
Цей договір набрав чинності з дня його підписання, але не раніше 01.01.2020 і діяв до 31.12.2020, а в частині розрахунків - до його повного виконання (пункт 7 договору).
Виконуючи умови договору позивач поставив відповідачу електричну енергію в кількості 121 220 кВт.*год., виставив відповідачу рахунок за електроенергію №2404194/1 від 31.12.2020 з сумою до сплати 393 975,65грн (а.с.29).
Платіжними дорученнями №1528 від 26.03.2021, №1545 від 09.04.2021, №1597 від 25.05.2021, №1646 від 02.07.2021, №1695 від 10.08.2021, №1751 від 07.10.2021, №1791 від 12.11.2021, № 1837 від 22.12.2021, №1851 від 29.12.2021, №896 від 15.02.2022 (а.с.88-93, 155-164) з призначенням платежу "оплата за електроенергію згідно рахунку №2404194/1 від 31.12.2020" відповідач перерахував на рахунок позивача 342 000,00грн. Однак доказів сплати повної вартості спожитої електричної енергії в сумі 51 975,65грн відповідачем суду не подано.
Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення 61 065,31 грн, з яких: 51 975,61грн - заборгованість за спожиту електричну енергію, 5 652,33грн - інфляційні втрати, 3 437,37грн - 3% річних.
Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору.
Згідно з приписами статей 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами.
Договори про постачання електричної енергії №2404194 від 18.12.2018, від 03.12.2019 укладені між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судом недійсними (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (частина 2 цієї статті).
У відповідності до частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов"язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Нормою частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що платіжними дорученнями №1528 від 26.03.2021, №1545 від 09.04.2021, №1597 від 25.05.2021, №1646 від 02.07.2021, №1695 від 10.08.2021, №1751 від 07.10.2021, №1791 від 12.11.2021, № 1837 від 22.12.2021, №1851 від 29.12.2021, №896 від 15.02.2022 з призначенням платежу "оплата за електроенергію згідно рахунку №2404194/1 від 31.12.2020" відповідачем сплачено 342 000,00грн, чим підтверджено, як отримання рахунку №2404194/1 від 31.12.2020, так і суму зазначену у ньому - 393 975,65грн, а отже і фактичне споживання електричної енергії на зазначену суму. Вказаним спростовуються аргументи відповідача викладені у відзиві на позов.
Оскільки доказів сплати повної вартості поставленої електричної енергії в сумі 51 975,61грн суду не подано, то позов в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно з статтею 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням.
Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання покладаються додаткові юридичні обов"язки в тому числі передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка вказує на те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень вище зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому необхідною умовою для застосування положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України є наявність порушення боржником грошового зобов'язання.
Позивачем за порушення строків сплати поставленої електричної енергії нараховано відповідачу 5 652,33грн - інфляційних втрат, 3 437,37грн - 3% річних за період з 01.02.2019 до 29.02.2020 (розрахунок а.с.13-16), в той час, як остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію згідно рахунку №2404194/1 від 31.12.2020 в розумінні пунктів 2,7.1 додатку 2 до договору та правил статей 253, 254 Цивільного кодексу України, якими урегульовано початок та закінчення перебігу строку, повинен бути здійснений до 01.02.2021 і відповідно з 02.02.2021 у позивача виникло право на нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних втрат.
Отож правові підстави для покладення на відповідача додаткових юридичних обов"язків у вигляді інфляційних втрат та 3% річних у сумі та за період, визначений позивачем у розрахунку - відсутні. При цьому судом враховано, що правильне визначення періоду прострочення виконання грошового зобов"язання і відповідно самостійне нарахування 3% річних та інфляційних втрат, в цьому випадку, матиме наслідком вихід суду за межі позовних вимог, що не узгоджується з правилами частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею позовних вимог. А тому, позов в частині стягнення 5 652,33грн - інфляційних втрат, 3 437,37грн - 3% річних не підлягає до задоволення.
З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи до яких належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Правилами частин 1, 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України обумовлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у своїй першій заяві по суті - позовній заяві (а.с.5-6) вказав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс у зв"язку із розглядом справи - 18 006,71грн, з яких: 3 006,71грн - судовий збір, 15 000,00грн - витрати на професійну правничу допомогу та одночасно просив стягнути з відповідача вказаний розмір судових витрат. В підтвердження заявлених до стягнення витрат пов'язаних з правничою допомогою адвоката В.Я. Горблянського (ордер серія АТ №1015041 від 28.09.2021, свідоцтво серія ІФ №001009 від 06.10.2016) суду подано договір про надання професійної правничої допомоги №Д2021/1091 від 21.09.2021, акт приймання-передачі послуг від 24.01.2022, платіжне доручення №11791677781 від 24.01.2022 на суму 15 000,00грн.
Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, витрати на професійну правничу допомогу, за умови документального підтвердження обсягу наданих послуг/виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи лише має бути сплачено. Така ж правова позиція дотримана у постанові Об"єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №905/1055/19, від 09.02.2021 у справі №910/15201/17.
Приписами частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обумовлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вказує частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору
Нормою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" обумовлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас Європейський суд з прав людини у пункті 95 рішення від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", пунктах 34-36 рішення від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інші проти України", пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", пункті 88 рішення від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" неодноразово наголошує про те, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведе, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Договором про надання професійної правничої допомоги №Д2021/1091 від 21.09.2021, актом приймання-передачі послуг від 24.01.2022, платіжним дорученням №11791677781 від 24.01.2022 позивачем документально підтверджено перед судом понесення судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом В.Я. Горблянським (ордер серія АТ №1015041 від 28.09.2021, свідоцтво серія ІФ №001009 від 06.10.2016) в сумі 15 000,00грн.
Проте, відповідач у заяві вх№2666/22 від 17.02.2022 просить суд зменшити витрати на професійну правничу допомогу до суми сплаченого позивачем судового збору. Вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката - 15 000,00грн є неспівмірним із складністю справи та наданим адвокатом обсягом юридичних послуг, не відповідає критерію розумності та реальності витрат, є явно завищеними та необґрунтованим.
Суд, беручи до уваги: - приписи пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, які вказують на те, що судові витрати пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; - клопотання відповідача про зменшення судових витрат; - принципи співмірності та розумності заявлених до стягнення судових витрат; - характер та предмет спору; - те, що справа не є складною, не містить значного обсягу доказів, що підлягали б оцінці; - відмову в позові в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат через необґрунтованість, суд приходить до висновку про правомірність відшкодування позивачу за рахунок відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 336,00грн (із розрахунку 11 520,80грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог та з врахуванням зменшення судом судових витрат на 55%). Саме цей розмір судових витрат, за переконанням суду, доведений, відповідає як фактичним обставинам справи, так і критерію розумної необхідності судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом. Адже, правова допомога адвоката фактично зводилась до написання позовної заяви з доданням до неї документів, які складаються з договору та додатків до нього, рахунку за електроенергію, платіжних доручень та математичних розрахунків сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, що не потребувало складних юридичних консультацій та не призвело до значного витрачання часу на правове дослідження законодавства та судової практики в цьому випадку.
Згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОТЕХНОІНВЕСТ" до відповідача Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна в частині стягнення 82 000,00грн - заборгованості за спожиту електричну енергію, 37 411,71грн - пені.
відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОТЕХНОІНВЕСТ" до відповідача Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна в частині стягнення 5 652,33грн - інфляційних втрат, 3 437,37грн - 3% річних.
Стягнути з Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна, вул. М.Грушевського, буд.21, м.Івано-Франківськ, 76004 (ідентифікаційний код 39088370) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Прикарпатенерготрейд”,
вул. Надрічна, буд. 4-Б,м. Івано-Франківськ,76019 (ідентифікаційний код 42129720) 51 975,61грн (п"ятдесят одну тисячу дев"ятсот сімдесят п"ять грн 61коп.) - заборгованості за спожиту електричну енергію, 2 270,00грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00коп.) - судового збору, 6 336,00грн (шість тисяч триста тридцять шість грн 00коп.) - витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено 28.02.2022
Суддя С.Кобецька