1/2567
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви
21 лютого 2022 року м. Київ № 640/4021/22
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючої судді Клочкової Н.В., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Головного управління ДПС у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - позивач), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 10 до Головного управління ДПС у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 29 липня 2021 року № 569150416 зі сплати грошового зобов'язання в сумі 4 541 166 грн 80 коп., та штрафу в у сумі 227 058 грн 34 коп.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень протиправного податкового повідомлення-рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення строку для звернення до суду з позовною заявою, разом з доказами поважності причин його пропуску;
- позовну заяву в новій редакції з уточненням суб'єктного складу відповідачів у даному адміністративному позові або змісту позовних вимог, відповідно до висновків викладених у даній ухвалі.
На виконання вимог вказаної вище ухвали суду, позивачем була подана до суду позовна заява в новій редакції та заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою.
В обґрунтування поданої до суду заяви та як на підставу для поновлення строку на звернення до адміністративного суду з позовною заявою, позивач зазначає, що рішення ДПС України надійшло до Департаменту 26 листопада 2021 року та в даний період в Департаменті склалася ситуація пов'язана з непереборними об'єктивними обставинами, адже юридичне управління Департаменту, яке забезпечує представництво в даній справі, працювало і працює із суттєвим збільшенням навантаження, що пов'язано з численними лікарняними, відстороненням від роботи осіб, що відмовились від вакцинації, звільненнями працівників тощо.
Також, представник позивача просив суд зауважити, що відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, працівники місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, всі оновленого Кабінетом Міністрів України з мстою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби. 08 листопада 2021, всі працівники юридичного управління Департаменту, були офіційно повідомлені про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби. Але, не всі працівники пройшли обов'язкову вакцинацію і звільнилися з займаної посади.
Крім того, представник позивача зазначає, що відповідно до наказу Департаменту комунальної власності м. Києва від 02 грудня 2021 року № 194-від «Про надання відпустки Трохимчук В.С.» уповноваження особа Департаменту в даній справі Трохимчук В.С. в період з 28 грудня 2021 по 18 січня 2022 року, перебувала у відпустці.
На підставі викладених вище аргументів та висновків, представник позивача просив суд поновити позивачу строк на звернення до адміністративного суду з позовною заявою.
Розглянувши подану позивачем до суду заяву про поновлення пропущеного строку, перевіривши доводи та аргументи зазначені позивачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, станом на час виникнення спірних відносин та на момент звернення позивача до суду Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що строки звернення до суду можуть бути встановлені іншими законами України та регламентовано строк звернення до суду, який передбачений відповідним законом.
У свою чергу, частина 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.
Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 цієї статті рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Пунктом 56.18 цієї статті визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Отже, пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу.
Водночас, пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.
Відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Так, процедура адміністративного оскарження закінчується:
56.17.1. днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк;
56.17.2. днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги;
56.17.3. днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику;
56.17.5. днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, що оскаржувались.
Дослідження змісту аналізованих приписів статей Податкового кодексу України та статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що на сьогодні є підхід, відповідно до якого строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому є різні правові режими щодо оскарження податкових повідомлень-рішень і рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань та інших рішень контролюючих органів, що не пов'язані з їх нарахуванням, саме в частині різної тривалості скорочених строків оскарження при попередньому використанні досудового порядку вирішення спору.
Застосування скорочених строків звернення при використанні досудового порядку врегулювання спорів у податкових правовідносинах установлено законом, зумовлено легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи платника податків та у діяльності суб'єктів владних повноважень контролюючих органів, що кореспондується із встановленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового обов'язку і має пропорційний характер, оскільки скорочення строку звернення не впливає на реалізацію особою права на судовий захист у зв'язку з достатністю часу на підготовку й оформлення правової позиції, ознайомлення з позицією контролюючого органу, залучення за потреби правових і фінансових консультантів в межах процедури адміністративного оскарження, у той час, як скорочені строки забезпечують досягнення зазначеної мети й завдань функціонування податкової системи держави.
Більш скорочені строки звернення до суду у випадку попередньої реалізації досудових процедур полягають у забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових) та пов'язанні з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими процедурами та судовим провадженням.
Конституційний Суд України рішенням від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 за результатами оцінки конституційності норми частини четвертої статті 99 КАС України у чинній на той час редакції (про скорочені строки звернення до адміністративного суду в разі попереднього використання можливостей досудового порядку вирішення спору) підтвердив її конституційність як такої, що забезпечує оперативність розгляду судової справи і жодною мірою не обмежує суб'єктів щодо права на судовий захист; нею скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено (абзаци шостий, чотирнадцятий пункту 6.1).
Такий висновок Конституційного Суду України судова палата Касаційного адміністративного суду Верховного Суду вважає релевантним щодо нинішнього стану нормативно-правового регулювання.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року по справі № 640/20468/18 та від 25 жовтня 2019 року у справі №640/20569/18.
Аналогічна правова позиція щодо застосування скороченого строку звернення до суду передбаченого спеціальними нормами інших законів викладена в постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 у справі № 500/2486/19 (К/9901/19455/20)
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Як було встановлено судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 03 лютого 2022 року, позивач скористався адміністративним порядком оскарження, за результатами якого винесено рішення від 23 листопада 2021 року про відмову у задоволенні скарги, проте з в казаною позовною заявою позивач звернувся до суду лише 28 січня 2022 року (відповідно до інформації розміщеної на конверті), тобто з пропуском місячного строку.
В свою чергу, на виконання вимог вказаної вище ухвали суду, позивачем було подано заяву про поновлення пропущеного строку, водночас, виходячи з аналізу поданої позивачем заяви, судом не було встановлено зазначення останнім належних та допустимих підстав поважності пропуску строку звернення до суду.
Посилання позивача на відсутність більшої кількості працівників юридичного управління, у зв'язку з введенням обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, не може бути належною та допустимою підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду, беручи до уваги той факт, що позивач сам у поданій заяві зазначає, що не всі працівники пройшли обов'язкову вакцинацію і звільнилися з займаної посади, що свідчить про те, що у штаті залишились працівники юридичного відділу, що дає підстави для висновку про те, що у позивача була можливість звернутись до суду у встановлені чинним законодавством строки.
Крім того, суд зауважує, що позивачем при звернення до суду з заявою про поновлення пропущеного строку звернення до суду не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених у поданій заяві аргументів.
Отже, з урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про необґрунтованість та не підтвердженність зазначених позивачем у поданій заяві про поновлення пропущеного строку аргументів та доводів.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Як вже було зазначено судом вище, згідно із частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересі.
Суд зазначає, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або направлення адвокатом запитів до відповідних органів з метою виконання укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правової допомоги не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України» (заява №18986/06) від 16 лютого 2017 року (набуло статусу остаточного 16 травня 2017 року) Суд неодноразово визначав, що це є обов'язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (див. між іншого, Teuschler v. Germany (dec.), no. 47636/99, 4 жовтня 2001; Sukhorubchenko v. Russia, no. 69315/01, § 48, 10 February 2005; Gurzhyy v. Ukraine (dec.), no. 326/03, 1 квітня 2008; and Muscat, цит.вище, § 44) (п. 53).
Суд зазначає, що строки звернення до адміністративного суду є аналогом інституту позовної давності, який належить до галузей матеріального приватного права. Під строком звернення до адміністративного суду з позовною заявою слід розуміти проміжок часу після виникнення спору у публічно - правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою про захист своїх прав, свобод чи інтересів, а дотримання такого строку звернення є однією з умов для реалізації права на звернення до суду. Після закінчення цього строку особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, при цьому, законодавцем врегульовано питання щодо необхідності зазначення поважних підстав для поновлення такого строку.
Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При цьому, суд звертає увагу, що при визначенні наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою застосовуються правила частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та не можуть застосовуватись правила статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, якими врегульовано питання поновлення, продовження або відмови в такому поновленні чи продовженні процесуального строку саме щодо вчинення окремої процесуальної дії.
Таким чином, виходячи з аналізу викладених вище обставини та наданих доказів у їх сукупності, враховуючи те, що підстави, з яких пропущено строк звернення до суду визнані судом неповажними, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
На підставі вищевикладеного, статтями 122, 123, 133 керуючись пунктом 9 частини 4 статті 169, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Визнати неповажними підстави пропуску Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою.
2. Позовну заяву Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - повернути.
3. Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
4. Копію ухвали разом з позовною заявою і доданими до неї документами надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова