ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 лютого 2022 року м. Київ № 826/10060/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування наказу №453/0/16-11 від 16.06.2011, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури України, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Мінкультури №453/0/16-11 від 16.06.2011 року "Про внесення змін у додатки 1-26 до наказу Мінкультури від 03.02.2010 року №58/0/16-10" у частині внесення запису до Державного реєстру нерухомих пам'яток України стосовно адреси розташування пам'ятнику "Потьомкінцям - нащадки" на розі вулиці Приморської, Польського та Деволанівського узвозів у місті Одесі - Митній площі;
- зобов'язати відповідача внести зміни до оскарженого наказу та внести до Державного реєстру нерухомих пам'яток України колишню адресу розташування пам'ятнику "Потьомкінцям - нащадки" на площі Катерининський (Потьомкінців) у м. Одесі згідно Постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2008 року та припису Кабміну від 2 серпня 1995 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем наказом від 03.02.2010 року №58/0/16-10 (у редакції від 16 червня 2011 року) протиправно внесено запис до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за новою адресою розташування пам'ятнику "Потьомкінцям - нащадки" на розі вулиці Приморської, Польського та Деволанівського узвозів у місті Одесі - Митній площі, чим порушено конституційне право позивача як громадянина України на захист історичної свідомості українського народу та збереження національної пам'яті.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2018 року позовну заяву залишено без руху для надання можливості позивачу усунути недоліки позовної заяви, та зокрема, звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Задоволено клопотання позивача та витребування у Міністерства культури України оскаржуваний наказ №453/0/16-11 від 16.06.2011 року "Про внесення змін у додатки 1-26 до наказу Мінкультури від 03.02.2010 року №58/0/16/10" щодо внесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України пам'ятнику "Потьомкінцям - нащадки" (розташованого на розі вулиці Приморської, Польського та Деволанівського узвозів у місті Одесі - Митній площі) та комплект документів, на підставі яких цей запис внесений.
Відповідачем письмового відзиву та пояснення на позовну заяву до суду не надано.
Також, відповідно до ухвали суду від 27.07.2018 року у відповідача витребовувався - оскаржуваний наказ №453/0/16-11 від 16.06.2011 року "Про внесення змін у додатки 1-26 до наказу Мінкультури від 03.02.2010 року №58/0/16/10" щодо внесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України пам'ятнику "Потьомкінцям - нащадки" (розташованого на розі вулиці Приморської, Польського та Деволанівського узвозів у місті Одесі - Митній площі) та комплект документів, на підставі яких цей запис внесений, але його суду надано не було.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Станом на момент прийняття рішення у справі, відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, та не подав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Як вбачається із позовної заяви оскаржуваним наказом №453/0/16-11 від 16.06.2011 року "Про внесення змін у додатки 1-26 до наказу Мінкультури від 03.02.2010 року №58/0/16/10" внесено запис до Державного реєстру нерухомих пам'яток України стосовно адреси розташування пам'ятнику "Потьомкінцям - нащадки" на розі вулиці Приморської, Польського та Деволанівського узвозів у місті Одесі - Митній площі.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2008 року, у справі № 3/92 визнано нечинними та скасовано наказ Державної служби з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України від 17 .04.2007 року № 9 «Про надання дозволу на переміщення пам'яток місцевого значення у місті Одесі» в частині надання дозволу на переміщення пам'ятки історії, монументального мистецтва, містобудування та архітектури місцевого значення - пам'ятника «Потьомкінцям-нащадки» (1965 року, скульптур В. Богданов, архітектори Ю. Лапін, М. Волков) з Катерининської площі на ріг вулиці Приморської, Польського та Деволанівського узвозів у місті Одесі; та визнано нечинним та скасовано Дозвіл Державної служби з питань культурної спадщини Міністерства культури і туризму України від 18 квітня 2007 року № 9/24 на переміщення пам'яток місцевого значення в частині переміщення пам'ятника «Потьомкінцям-нащадки». Дана постанова суду не оскаржувалася і вступила в законну силу.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27.07.2017 року по справі №2а-549 визнано нечинним та скасовано рішення Одеської міської ради від 27.06.2007 року № 97-V «Про переміщення пам'ятника місцевого значення «Потьомкінцям-нащадки»; визнано нечинним та скасовано рішення Одеської міської ради № 1401-V від 04 липня 2007 року «Про комплексну реставрацію та благоустрій Катерининської площі міста Одеси з відтворенням її історичного вигляду», в частині що стосується відтворення пам'ятника «Засновникам Одеси».
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2018 року в адміністративній справі №2а-549/11 Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 27.07.2017 року - змінено у наступній редакції: «Визнати нечинним рішення Одеської міської ради від 27 червня 2006 року № 97-V «Про переміщення пам'ятника місцевого значення - пам'ятника «Потьомкінцям - нащадки»; визнати нечинним рішення Одеської міської ради від 04 липня 2007 року № 1401-V «Про комплексну реставрацію та благоустрій Катерининської площі м. Одеси з відтворенням її історичного вигляду», в частині щодо відтворення пам'ятника «Засновникам Одеси».
Постановою Верховного суду від 05.02.2018 року в адміністративній справі №2а-549, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2018 року та змінену постанову Приморського районного суду м. Одеси від 27.07.2017 року у даній справі залишено без змін.
Відповідно до відповіді на запит позивача від 02.03.2018 року Міністерство юстиції України від 12.03.2018 року №9149/С-4976/10.1.1 повідомило, що наказ №453/0/16-11 від 16.06.2011 року "Про внесення змін у додатки 1-26 до наказу Мінкультури від 03.02.2010 року №58/0/16/10" із зазначеними реквізитами у Міністерстві юстиції України не зареєстровано.
Не погоджуючись з оскаржуваним наказом відповідача позивач звернулася до суду.
Суд, надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про охорону культурної спадщини», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 27.12.2001 № 1760 (надалі - Порядок), Инструкцией о порядке учета, обеспечения сохранности, содержания, использования и реставрации недвижимых памятников истории и культуры, яка є додатком до наказу Міністераства культури СРСР від 13.05.1986 № 203.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 № 1805-ІІІ (із змінами та доповненнями, далі - Закон).
Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Згідно статті 1 Закону, охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.
Згідно із статтею 3 Закону №1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, зокрема, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Так, відповідно до частини другою статті 5 Закону №1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема: 2) реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; 3) ведення Державного реєстру нерухомих пам'яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об'єктів культурної спадщини; 5) подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та про внесення змін до нього щодо пам'яток національного значення; 6) занесення об'єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток місцевого значення. Водночас, частиною другою статті 6 Закону №1805-III встановлено, що до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить: 1) забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; 2) подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України; 3) забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам'яток та в історичних ареалах населених місць.
У відповідності до часини 1 стаття 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 року № 1805-ІІІ об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 року № 1805-ІІІ, занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання; б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
Об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, видає власнику пам'ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 495, Міністерство культури України (Мінкультури) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кінематографії, відновлення та збереження національної пам'яті.
Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України регламентовано постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1760 (в редакції постанови КМУ від 14.09.2016 №626) (далі Порядок).
Зокрема, пунктом 1 вказаного Порядку передбачено, що об'єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України (щодо об'єктів національного значення) та Мінкультури (щодо об'єктів місцевого значення).
На кожний об'єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в такому органі.
Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається (пункт 2 Порядку).
Пунктом 3 розділу Х Прикінцеві положення Закону №1805-III передбачено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР Про охорону і використання пам'яток історії та культури, визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Згідно з пунктом 3 Порядку облікова документація на об'єкти культурної спадщини, які відповідно до пункту 3 розділу Х Прикінцеві положення Закону №1805-III визнаються пам'ятками, включає облікову картку або паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану та матеріали фотофіксації сучасного стану.
Облікова документація на щойно виявлені об'єкти культурної спадщини включає облікову картку, коротку історичну довідку, акт технічного стану та матеріали фотофіксації сучасного стану. Пропозиції щодо включення щойно виявлених об'єктів культурної спадщини до Реєстру подаються не пізніше ніж протягом трьох років з дня їх включення до переліку об'єктів культурної спадщини.
Облікова документація, що передбачає виконання роботи з метою виявлення, дослідження, фіксації об'єкта культурної спадщини, визначення його антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, складається спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини, до яких належать орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні держадміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад (пункт 4 Порядку).
Порядок обліку об'єктів культурної спадщини затверджено наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за №528/23060.
Зокрема, облік об'єктів культурної спадщини включає: виявлення, обстеження, дослідження, фотофіксацію об'єктів культурної спадщини, підготовку графічних матеріалів (у разі необхідності) та визначення предмета охорони культурної спадщини, складання переліків об'єктів культурної спадщини та облікової документації на ці об'єкти, підготовку подання Міністерству культури України та Кабінету Міністрів України для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (пункт 1.3. Порядку).
На виявлені об'єкти культурної спадщини складається облікова картка об'єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку (пункт 2.3. Порядку).
Облікова картка об'єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини подаються за місцезнаходженням таких об'єктів на розгляд науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, консультативних рад органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та наукової (вченої) ради установи, організації, діяльність якої пов'язана з охороною культурної спадщини, які оцінюють відповідність кожного об'єкта критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1760 (пункт 3.1. Порядку).
Тобто, занесенню об'єкта культурної спадщини місцевого та національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України передує певна робота спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини.
За результатами оцінки консультативної ради органу культурної спадщини обласної держадміністрації у 15-денний строк надається висновок щодо доцільності занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, який надсилається Мінкультури у день його підписання. Результати розгляду висновку та облікової документації експертна комісія Мінкультури оформляє протоколом, що є підставою для занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України об'єктів культурної спадщини.
Форму облікової картки та паспорта об'єкта культурної спадщини затверджено наказом Міністерства культури і мистецтв України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 13.05.2004 № 295/104, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.06.2004 за № 693/9292.
Пунктом 4.4. Порядку передбачено, що документи на об'єкт культурної спадщини складаються у чотирьох примірниках, один з яких зберігається в Мінкультури України, другий - в органі виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органах охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, третій - у районних державних адміністраціях або у виконавчому органі сільської, селищної, міської ради, четвертий - у розробника документів.
Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731 (далі - Положення №731) та Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за №381/10661.
Згідно з пунктом 1 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493/98 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
Відповідно до пункту 3 Положення №731 на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту
Пунктом 5 Положення №731 визначено перелік ознак, за наявності яких акти на державну реєстрацію не подаються. Зокрема, це акти рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).
Як вбчається із відповіді від 12.03.2018 року №9149/С-4976/10.1.1 (копія якої міститься в матеріалах справи) Міністерство юстиції України повідомило, що наказ №453/0/16-11 від 16.06.2011 року "Про внесення змін у додатки 1-26 до наказу Мінкультури від 03.02.2010 року №58/0/16/10" із зазначеними реквізитами у Міністерстві юстиції України не зареєстровано.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній оскаржуваний наказ №453/0/16-11 від 16.06.2011 року "Про внесення змін у додатки 1-26 до наказу Мінкультури від 03.02.2010 року №58/0/16/10" щодо внесення запису до Державного реєстру нерухомих пам'яток України пам'ятнику "Потьомкінцям - нащадки" (розташованого на розі вулиці Приморської, Польського та Деволанівського узвозів у місті Одесі - Митній площі) та інші документи, на підставі яких був здійснений відповідний запис до Державного реєстру нерухомих пам'яток України пам'ятнику.
Також суд звертає увагу, що оскаржуваний наказ відсутній і на офіційному сайті відповідача Міністерства культури України та в інших офіційних інформаційних джерелах, що не дає можливості встановити обставини внесення запису до Державного реєстру нерухомих пам'яток України відносно якого звертається позивач та перевірити про дійсність порушення його прав.
Разом із тим, суд наголошує, що твердження позивача щодо наявності порушеного права не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду справи. Згідно статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України, серед іншого, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому, визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв'язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.
Водночас, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.
Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.
Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
Отже, під час розгляду справи адміністративної юрисдикції, позивач повинен зазначити, які саме його права або законні інтереси порушено рішенням та діями суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України К/800/30785/13 від 01.10.2013 року.
У Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
При цьому особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.
Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Поряд з цим, згідно рішення Верховного Суду від 19.03.2018 року справа №9901/414/18, провадження №П/9901/414/18 завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому, захист прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії можливе лише у разі, якщо такий суб'єкт повинен був вчинити такі дії (або прийняти відповідне рішення) згідно з законодавством і, невчинення цих дій (неприйняття рішення) порушує права позивача.
Суд зазначає, що позивачем в адміністративному позові не наведено, які саме права та інтереси останньої порушенні при прийнятті оскаржуваного наказу.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Міністерство культури України (місцезнаходження юридичної особи: 01601, м. Київ, Івана Франка, 19, код ЄДРПОУ: 37535703).
Повне рішення складено 21.02.2022 року.
Суддя Л.О. Маруліна