ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
21 лютого 2022 року м. Київ № 640/5614/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом
ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області,
Служби безпеки України
про визнання протиправним та скасування рішення
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 9, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі по тексту - третя особа 1), адреса: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, Служба безпеки України (далі по тексту - третя особа 2), адреса: 01034, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 33, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 11 жовтня 2021 року №346-21 про позбавлення ОСОБА_1 статусу біженця.
Підставами позову вказано порушення прав та інтересів позивачів, внаслідок протиправного рішення суб'єкта владних повноважень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Одночасно з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову шляхом
- зупинення дії рішення Державної міграційної служби України від 11 жовтня 2021 року №346-21 про позбавлення ОСОБА_1 статусу біженця.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову представник позивача послався на те, що у зв'язку з прийняттям відповідачем оскаржуваного рішення, порушуються права позивача як громадянина Російської Федерації, який користується згідно із Конвенцією ООН 1951 року і Протоколу 1967 року свободою висловлювати свої проукраїнські та антипутинські політичні переконання, користується захистом України та не бажає повернутись до країни-агресора внаслідок побоювань переслідування на території Російської Федерації за вказані політичні переконання та численні публічні виступи стосовно цього.
Як вказує представник позивача у заяві, рішення про позбавлення позивача статусу біженця тягне за собою наслідки визнання недійсним посвідчення біженця, повернення паспорта та інших документів, а також обов'язок особи, щодо якої прийнято рішення залишити територію України в установлений строк, за відсутності інших законних підстав для перебування в Україні.
На переконання представника позивача, не забезпечення позову призведе до унеможливлення виконання рішення та поновлення порушеного права у разі примусового видворення з України, а також позбавить можливості захищати права у кримінальному провадженні.
Вказані обставини стали підставою для звернення з заявою про забезпечення позову.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд зазначає, що підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Також, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види забезпечення позову.
У відповідності до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача вказує на те, що позивача може бути в будь-який момент видворено з території України, що призведе до унеможливлення виконання рішення та поновлення порушеного права у разі примусового видворення з України, а також позбавить можливості захищати права у кримінальному провадженні.
Суд зазначає, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях позивача про можливе вчинення відповідачем дій щодо видворення з території України. Також, суд наголошує, що в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва не перебуває та не може в силу Закону перебувати кримінальне провадження, про яке зазначає представник позивача.
Відтак, на переконання суду, представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній справі, а викладені у заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі “Беєлер проти Італії” Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено “справедливий баланс” між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
У рішенні від 09 січня 2007 року у справі “Інтерсплав” проти України” Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати “справедливий баланс” між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З урахуванням зазначеного, у суду відсутні правові підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею (суддями). Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про відмову у забезпеченні адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.Ю. Гарник