ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 лютого 2022 року м. Київ № 640/3389/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фаєр Протекшн"
до про Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України визнання протиправною та скасування постанови
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаєр Протекшн" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження від 19.01.2022 у виконавчому провадженні № 64218284.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органом не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Вважає, що направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду. Таким чином, Законом України "Про виконавче провадження" на державного виконавця органу виконавчої служби покладено функції щодо забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого державний виконавець має вживати всіх передбачених Законом заходів у межах встановлених повноважень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/3389/22 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судове засідання на 10.02.2022.
09.02.2022 до суду від представника відповідача Чубенко К.М. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснила, що державним виконавцем вжито всі заходи примусового виконання рішення та не порушено вимоги Закону, а підстави для визнання протиправною та скасування постанови від 19.01.2022 відсутні.
Також 09.02.2022 до суду від представника відповідача Чубенко К.М. надійшли копії матеріалів виконавчого провадження № 64218284.
Зважаючи на перебування судді Катющенка В.П. на лікарняному, 14.02.2022 адміністративну справу № 640/3389/22 знято з розгляду та призначено наступне судове засідання на 21.02.2022.
Сторони у призначене на 21.02.2022 судове засідання не прибули, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на наведене та відповідно до приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання 21.02.2022 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на приписи частини третьої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець, у судовому засіданні 21.02.2022 ухвалено вважати вірним відповідача у даній справі - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
20.01.2021 ТОВ "Фаєр Протекшн" звернулось до відповідача з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2019 № 826/14711/18.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. від 20.01.2021 відкрито виконавче провадження № 64218284 з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2019 № 826/14711/18 про зобов'язання Державної податкової служби України зареєструвати податкову накладну від 11.07.2018 № 6 в Єдиному реєстрі податкових накладних, та вказаною постановою зобов'язано боржника протягом 10 робочих днів виконати рішення суду.
23.04.2021 державним виконавцем скеровано на адресу Державної податкової служби України вимогу № 20.1/В-7/64218284, якою зобов'язано боржника в дводенний строк з моменту отримання цієї вимоги надати письмове пояснення щодо причин невиконання судового рішення, а також заходів, які вживались боржником з метою його фактичного виконання.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. від 17.05.2021 у виконавчому провадженні № 64218284 за невиконання рішення суду без поважних причин накладено штраф на Державну податкову службу України у розмірі 5100,00 грн.
У вказаній постанові відповідач зазначив, що 23.04.2021 державним виконавцем надіслано на адресу боржника вимогу щодо поважності причин невиконання рішення суду, на яку відповідь не надано.
13.08.2021 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. прийнято постанову про накладення штрафу № 64218284, якою за повторне невиконання без поважних причин рішення накладено на Державну податкову службу України штраф у розмірі 10200,00 грн.
25.10.2021 державним виконавцем до органу досудового розслідування скеровано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
19.01.2022 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 64218284 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції (м. Київ) Берегових В.С. від 08.02.2022 внесено виправлення до постанови про закінчення виконавчого провадження, а саме: до абзацу 9 мотивувальної частини постанови, яку викладено у наступній редакції: "Ураховуючи викладене, керуючись вимогами пункту 11 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Не погодившись з постановою відповідача про закінчення виконавчого провадження, вважаючи її протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням статті 1 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною п'ятою статті 26 Закону N 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У разі фактичного виконання боржником у повному обсязі рішення суду за виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню (пункт 9 частини перша статті 39 Закону N 1404-VIII).
Згідно з частиною другою статті 39 Закону N 1404-VIII постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Разом з тим, відповідно до частини восьмої статті 19 Закону N 1404-VIII особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Так, частинами першою - третьою статті 63 Закону N 1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
У свою чергу, пункт 11 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII визначає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Як вбачається з доданих до матеріалів справи копій матеріалів виконавчого провадження, на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/14711/18 державним виконавцем вчинено наступні виконавчі дії: прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження та скеровано останню учасникам виконавчого провадження; прийнято вимогу державного виконавця; прийнято постанову про накладення штрафу, прийнято постанову про накладення штрафу в подвійному розмірі, скеровано до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Інших виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду, державним виконавцем в рамках виконавчого провадження ВП № 64218184 не вчинялось.
Таким чином, судом встановлено, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/14711/18 Державною податковою службою України не виконано.
Слід звернути увагу, що зміст оскаржуваної постанови не дозволяє встановити причину невиконання боржником рішення суду.
Крім того, матеріали справи не містять доказів перевірки невиконання відповідачем рішення суду.
Суд звертає увагу, що завданням виконавчого провадження є, зокрема примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку. З аналізу наведених норм вбачається, що під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов'язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов'язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця, не звільняє боржника від виконання основного зобов'язання - виконати вимоги виконавчого документа.
Так, нормами Закону N 1404-VIII передбачено послідовність дій державного виконавця у процедурі примусового виконання виконавчого документа. Водночас лише дотримання державним виконавцем процедури послідовності таких дій не достатньо для винесення органом ДВС постанови про закінчення виконавчого провадження за пунктом 11 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII у разі невиконання судового рішення боржником, оскільки це суперечить принципу ефективності у процедурі виконавчого провадження. Це означає, що державний виконавець зобов'язаний довести, що під час чергової перевірки боржника на предмет виконання ним виконавчого документа, він максимально вжив усіх заходів примусового характеру, оскільки виконавче провадження не може бути закінчене лише з підстав дотримання державним виконавцем черговості дій у процедурі примусового виконання судового рішення, визначеної Законом N 1404-VIII.
Вичерпний перелік обставин, за яких виконавче провадження закінчується з підстав, що не пов'язані з досягненням мети виконавчого провадження - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, визначений Законом N 1404-VIII. Тому аналіз положень пункту 11 частини першої статті 39 у системному зв'язку з частиною третьою статті 63 Закону N 1404-VIII дає підстави для висновку, що, якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження. Водночас невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вичерпання заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 552/3995/17.
У постанові від 18.06.2019 у справі № 826/14580/16 Верховний Суд дійшов висновку, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності визначено наслідком повторного невиконання боржником без поважних причин рішення суду, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії. Однак звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника у порядку статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" не є єдиною останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою закінчення виконавчого провадження.
В силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд вважає за необхідне наголосити на такому.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Частинами другою та четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частин першої та другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс ("Піалопулос та інші проти Греції", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції").
У справах "Шмалько проти України", "Іммобільяре Саффі проти Італії" ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (Рішення у справа "Сук проти України" та інші).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) "Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень" КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження, є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
Зважаючи на викладене у сукупності та враховуючи, що державним виконавцем не з'ясовано причини невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/14711/18, а також враховуючи, що рішення суду залишається невиконаним, суд дійшов висновку про передчасність закінчення виконавчого провадження ВП № 64218284, що є правовою підставою для скасування спірної постанови.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаєр Протекшн" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 107, оф. 202, ідентифікаційний код 37603956) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. про закінчення виконавчого провадження від 19.01.2022 ВП № 64218284.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаєр Протекшн" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 107, оф. 202, ідентифікаційний код 37603956) 2481,00 грн сплаченого судового збору.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.П. Катющенко