ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 лютого 2022 року м. Київ № 810/590/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., при секретарі судового засідання Стрикун Д.В., розглянувши у відкритому судовому засідання матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України,
Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві,
Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м. Києві
за участю третьої особи - Київської міської організації профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України
про визнання протиправним та скасування наказів, стягнення грошового забезпечення,
за участю представників сторін:
від позивача: Ладан Л.Є.
від відповідачів: не прибув, Ковальчук І.В., не прибув
від третьої особи: не прибув
встановив:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач-1), Головного управління міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі по тексту - відповідач-2) та Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі по тексту - відповідач-3), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Київської міської організації Профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про:
визнати протиправним та скасувати Наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.2015 року №48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114;
визнати протиправним та скасувати Наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві Терещука О.Д. від 30.01.2015 року №59 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення справи» від 16.09.2014 року №1682-VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114;
поновити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 30 січня 2015 року;
стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ у м.Києві, на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 січня 2015 року по дату поновлення на службі.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваних наказів в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 №1682-VІ та п. 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з посади інспектора відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Голосіївського району.
ГУ МВС України в м. Києві подано заперечення на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує повністю з підстав правомірності прийняття оскаржуваних рішень.
МВС України подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує повністю з підстав правомірності прийняття оскаржуваних рішень.
Відповідач - Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві не подали будь-яких пояснень щодо заявлених позовних вимог.
Третя особа подала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд зазначає наступне.
З червня 2004 року ОСОБА_1 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України.
Наказом МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с "По особовому складу" відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та згідно з пунктами 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, зокрема, капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 30 січня 2015 року №59 о/с "Щодо особового складу" відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та підпункту "а" пункту 62 "та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу звільнено капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, 30 січня 2015 року.
Не погоджуючи з оскаржуваними наказами про звільнення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України "Про очищення влади".
Частинами першою-третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" передбачено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Пункт 10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади" встановлює, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
У відповідності до пункту 10 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року №743-VII.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що обов'язковою умовою застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади", є факт перебування працівника на посаді у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не звільнення його у випадку, якщо він складав та/або своєю дією сприяв складенню, зокрема, протоколів про адміністративне правопорушення стосовно осіб, звільнених від адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань", Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України".
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 у період у період з квітня 2014 року по 30 січня 2015 року обіймав посаду інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
У наказі МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с підставою для звільнення зазначено пункт 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" - за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, відповідач, на якого покладено обов'язок доказування в адміністративному процесі, не надав суду жодних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для застосування до позивача в якості підстави для звільнення пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади", зокрема, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження складення позивачем чи сприяння складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року №743-VII.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону України "Про очищення влади" звільнення проводиться за наслідками висновку проведеної перевірки.
При цьому, єдиним виключенням є пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", який установлює, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині першій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону. Особи за зазначеними критеріями звільняються без проведення перевірки.
Таким чином, звільнення на підставі положень Закону України "Про очищення влади" передбачає обов'язкову процедуру, яка полягає у проведенні перевірки особи та можливість її звільнення за результатами такої перевірки, крім випадків, визначених пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", відповідно до якого особи, які підпадають під зазначені критерії, звільняються без проведення перевірки.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" є незаконним.
Крім того, однією з підстав звільнення ОСОБА_1 в оскаржуваних наказах зазначено пункт 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а саме: за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, з приводу чого суд зазначає наступне.
Пункт 66 Положення визначає, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому, звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.
Проте, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
Проведення перевірки насамперед має за мету, визначену у статті 1 Закону України "Про очищення влади", а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який є обов'язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду відповідно до статті 5 Закону України "Про очищення влади".
Суд встановив, що підставою для застосування до позивача пункту 66 Положення стало вчинення позивачем діяння, передбаченого пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади".
Проте, у зв'язку з відсутністю перевірки, проведеної відповідно до Закону України "Про очищення влади", неможливо вважати факт вчинення такого діяння встановленим в порядку, передбаченому законом.
Закон України "Про очищення влади" передбачає процедуру звільнення без проведення перевірки тільки за частиною першою статті 3 цього Закону.
Разом з тим, Закон України "Про очищення влади" визначає конкретні правові підстави для застосування для відповідних осіб установлених ним заборон та сукупність умов, за наявності яких виникають такі підстави.
Передбачена пунктом 10 частини другої статті 3 Закону № 132-VIII заборона щодо перебування на посаді працівника правоохоронного органу може бути застосована до осіб при одночасній сукупності наступних обставин:
1) особа в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймала посаду (посади) працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно учасників масових акцій протесту;
2) участь порушника в таких масових акціях протесту повинна бути встановлена та доведена;
3) учасник масових акцій протесту повинен бути притягнутий, зокрема, до адміністративної відповідальності за дії, які вчинені ним під час таких акцій протесту та, в подальшому, повинен бути звільнений від такої відповідальності відповідно до Законів України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" та "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань".
Однак, відповідачами до матеріалів справи не було надано доказів встановлення таких обставин під час звільнення позивача з посади інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність звільнення позивача на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади", оскільки відповідачем не було дотримано процедуру звільнення з органів внутрішніх справ, а саме: не було проведено перевірки.
Вказана правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №820/1573/15 та від 17.07.2020 у справі №809/934/15, від 25.06.2020 у справі №813/937/15.
У взаємозв'язку з наведеним вище Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає про наступне.
Згідно з положеннями статті 1, статті 3, частини другої статті 6, частин першої та другої статті 8 Конституції України Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основ Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці третьому підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини рішення від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності" та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України "Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності" (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення), право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
Законом України "Про очищення влади" визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Як зазначено вище, відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
За загальний визначенням під поняттям "принцип" (від лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Виходячи з наведеного, вбачається, що частиною першою та другою статті першої Закону України "Про очищення влади" визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну "очищення влади", виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
При цьому, відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Згідно із Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та Протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку.
У пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України "Про очищення влади" (Закон "Про люстрацію") від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації.
Нарешті, як зазначено в статті 1.2 Закону "Про люстрацію", "люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності".
З наведеного вбачається, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній посаді в органах державної влади, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Отже, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Разом із тим, під час розгляду справи, відповідачами не надано доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України "Про очищення влади".
Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року, справа №817/3431/14, адміністративне провадження №К/9901/1400/18, де суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв'язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
Як встановлено вище, в оскаржуваних наказах до позивача застосовано положення Закону України "Про очищення влади" та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
Проте, у разі наявності підстав для звільнення, передбачених Законом України "Про очищення влади", підлягає застосуванню саме цей спеціальний Закон, але при цьому повинна бути дотримана процедура звільнення передбачена Законом.
У разі, якщо діяння підпадає під дію пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, то відповідачу необхідно було застосовувати саме цю норму при звільненні позивача.
У той же час, в залежності від підстави звільнення, для особи настають різні юридичні наслідки. Законодавство не передбачає одночасне застосування до особи наслідків звільнення за різними підставами.
Отже, враховуючи недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, суд приходить до висновку, що звільнення позивача наказом МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с є протиправним та про задоволення позовних вимог у цій частині.
Так само є протиправним і підлягає скасуванню наказ ГУ МВС України м. Києві від 30 січня 2015 року №59 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , оскільки він є похідний від наказу МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с та прийнятий за відсутності законних підстав.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно пункту 1 Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 року №341, яке станом на час вирішення спору по суті є чинним, Державна автомобільна інспекція входить до системи органів МВС України.
Суд встановив, роботодавцем позивача є ГУ МВС України в м. Києві, тому саме цим суб'єктом владних повноважень порушено право позивача на працю.
Крім того, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 утворено Національну поліцію України, яка у відповідності до статей 2, 23, 31 Закону України "Про Національну поліцію України", зокрема виконує повноваження (завдання), що виконувались ДАІ МВС України.
При цьому, згідно з відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на теперішній час, ГУ МВС України у м. Києві та УДАІ МВС України в м. Києві не ліквідовані, а перебувають у стані припинення.
Суд зауважує, що встановлена законодавством можливість ліквідації державного органу (установи, організації) з одночасним створенням іншого, який буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Тож, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено.
Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14.
Враховуючи неправомірність прийняття відповідачем наказу від 30 січня 2015 року №59 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Голосіївського району, підпорядкованого Головному управлінню МВС України в м. Києві, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головному управлінню МВС України в м. Києві з 30 січня 2015 року підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок).
Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.
Суд встановив, що позивача звільнено 30 січня 2015 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за листопад та грудень 2014 року.
Так, відповідно до довідки від 5 лютого 2015 року, виданої УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, заробітна плата позивача за грудень 2014 року складає 3137,33грн., за січень 2015 року - 2646,47грн.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Інших документів, які б підтверджували розмір середньомісячного грошового забезпечення у справі не міститься.
Згідно додатку до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 04 вересня 2013 року №9884/0/14-13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" кількість робочих днів у грудні 2014 року становить 23 дні, у січні 2015 року - 20 робочих дні.
Розмір середньоденної заробітної плати складає 134,50грн. (5783,90грн. (сума заробітної плати за останні два місяці роботи) / 43 дні (кількість робочих днів за останні два місяці (23+20)).
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 30 січня 2015 року по 08 лютого 2022 року.
На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу" суд встановив, що кількість робочих днів за період з 31 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року становить 230 день; у 2016 році - 251 робочий день; у 2017 році - 248 робочих днів; у 2018 році - 250 робочих днів; у 2019 році - 250 робочих днів; у 2020 році - 251 робочих днів; у 2021році - 250 робочих днів, з січня по 8 лютого 2022 року - 24 дні.
За таких підстав на користь ОСОБА_1 належить виплатити суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 245 811,50грн.
Згідно з п.п. 2 та 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді з 31.01.2015 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Підсумовуючи, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про те, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.2015 року №48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114.
Визнати протиправним та скасувати Наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві Терещука О.Д. від 30.01.2015 року №59 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення справи» від 16.09.2014 року №1682-VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114.
Поновити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 30 січня 2015 року.
Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ у м.Києві, на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 січня 2015 року по 08 лютого 2022 року у розмірі 245811,50 (двісті сорок п'ять тисяч вісімсот одинадцять гривень 50 копійок).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 30 січня 2015 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 2891,90 (дві тисячі вісімсот дев'яносто одна гривня 90 копійок).
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Смолій