ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 лютого 2022 року м. Київ № 640/20245/21
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивчу пенсії за період з 01 грудня 2019 року по 31 березня 2020 року (включно);
- зобов'язати відповідача виплатити їй пенсію за період з 01 грудня 2019 року по 31 березня 2020 року (включно).
Ухвалою суду від 17.09.2021 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, проте 01 грудня 2019 року по 31 березня 2020 року припинено виплату пенсії, а відповідач на її звернення пояснив, що кошти, які не виплачені за спірний період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України та лише після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати йому коштів. Позивач не погоджуючись з такою позицією територіального органу Пенсійного фонду України, звернулась до суду з цим позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому пенсійний орган посилається на Закон України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон №1706-VII), Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (далі - Порядок №365), та зазначає, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який наразі не прийнятий.
Дослідивши письмові докази, судом встановлено.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком.
Згідно з довідкою від 05.03.2020 №3001-5000275912 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу.
Оскільки позивачу не виплачено пенсію за період з 01 грудня 2019 року по 31 березня 2020 року позивач звернулась з заявою від 10.06.2021 до відповідача про виплату пенсії за вказаний період.
Листом від 06.07.2021 №17553-17306/С-02/8-2600/21 позивача повідомлено про те, що виплата пенсій внутрішньо переміщеним особам проводиться за місцем перебування таких осіб на відповідному обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 "Про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб". Листом Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації було повідомлено, що довідка позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи скасована, у зв'язку із закінченням строку дії довідки, у результаті чого з 01.12.2019 позивачу було припинено виплату пенсії. 06.03.2020 позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі та надала нову довідку. Кошти, нараховані на квітень 2020 року у розмірі пенсії за поточний місяць. Кошти, що не виплачені з місяця звернення до місяця відновлення виплати (01.12.2019-31.03.2020) обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який наразі не прийнятий. Питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого порядку.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії з 01.12.2019 по 31.03.2020, позивач звернулась до суду з цим позовом
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначені Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII.
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Судом встановлено, що позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України а місті Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.
Варто наголосити на тому, що питання заборгованості по пенсії за період з 01.12.2019-31.03.2020. Відповідачем пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене, позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд не погоджується з такою позицією, виходячи з наступного.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26.12.2011 та №2-рп-99 від 02.03.1999 висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з пунктом 6 частини першої статі 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон №1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Судом встановлено, що позивачу з 01.12.2019 по 31.03.2020 нараховувались пенсійні виплати, однак відповідачем заборгованість за вказаний період позивачу не виплачено.
Згідно із статтею 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідач не надав суду достатніх доказів на спростування заявлених позовних вимог, тому, враховуючи викладені обставини, суд доходить висновку про порушення відповідачем прав ОСОБА_1 , що полягає у невиплаті їй пенсії за період з 01.12.2019 по 31.03.2020.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.12.2019 по 31.03.2020 та зобов'язання виплатити пенсію за цей період.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2021 позивачу відстрочено сплату судового збору до отримання інформації від Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві про суми отриманих пенсійних виплат за 2020 рік.
Згідно із частиною другою статті 132 КАС розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Законом "Про судовий збір" визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Пільги щодо сплати судового збору встановлено статтею 5 Закону України "Про судовий збір".
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Згідно з частиною другою статті 8 зазначеного вище Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
За змістом положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується на розсуд суду в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони дійсно перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання про звільнення від сплати судового збору повинна навести доводи того, що її майновий стан об'єктивно перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі, а також надати докази, які б свідчили про вжиття ним всіх необхідних заходів для своєчасної сплати судового збору.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відтак звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
В обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору, позивач посилався на те, що предметом позову є захист її соціальних прав, а розмір судового збору перевищує 5% її доходу за 2020 рік.
Головним управлінням Пенсійного фонду в місті Києві надано довідку про виплату пенсії позивача, відповідно до якої розмір виплаченої пенсії за з квітня 2020 року по грудень 2020 року становить 22493,53 грн, крім того пенсійним органом надано відомості про суми виплачених доходів та утриманих податків позивача за 2020 рік, який становить 3768,93 грн. Будь-яких доказів того, що у сукупності з доходом за 2020 рік майновий стан позивача на час звернення з позовною заявою був настільки незадовільним, що перешкоджав сплаті судового збору у розмірі 908 грн, не надано.
Отже, за оцінкою суду позивачем не додано інших доказів, які б у сукупності з наданими доказами, підтверджували, що на момент подання позовної заяви, її майновий стан перешкоджав сплаті судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Крім того, позивачем не надано суду доказів наявності у нього пільг щодо сплати судового збору, встановлених статтею 5 Закону України "Про судовий збір". Питання ж звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду, навіть за наявності однієї з визначених статтею 8 цього Закону умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною другою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Зважаючи на те, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2021 відстрочено сплату судового збору, така підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України у сумі 908,00 грн.
Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 01 грудня 2019 року по 31 березня 2020 року (включно).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 грудня 2019 року по 31 березня 2020 року (включно).
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до Державного бюджету України судовий збір у сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень).
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16).
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.А. Донець