25 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 260/1417/21 пров. № А/857/19824/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, головуючий суддя - Ващилін Р.О., ухвалене у м. Ужгород, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області, Хустського районного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії,-
В квітні 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУ ДПС у Закарпатській області, Хустського РВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якому просив зупинити виконавче провадження №61379629, яке перебуває у Хустському районному відділі Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерстві юстиції (м. Івано-Франківськ), стосовно ОСОБА_1 до завершення розгляду позовної заяви в суді; визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що з 1997 року він припинив здійснювати підприємницьку діяльність у зв'язку з чим відомості про проведення його реєстрації до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вносились, а тому, на його думку, у нього не виникало обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок в якості платника - фізичної особи-підприємця. З того часу будь-яких перевірок його діяльності контролюючими органами не проводилось. Окрім того з 1997 року він працевлаштований в якості найманого працівника, внаслідок чого всі відрахування єдиного соціального внеску до бюджету проводить його роботодавець. Незважаючи на вищенаведене 06 березня 2021 року він дізнався про факт накладення арешту на належний йому транспортний засіб у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати єдиного соціального внеску від здійснення підприємницької діяльності.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управлінням ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-914-17 від 04.11.2019 року; в решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Закарпатській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що нормами чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, передбачений обов'язок платників сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Проте позивач встановлений обов'язок не виконав у зв'язку з чим позивачу було надіслано податкову вимоги із зазначенням встановленої до сплати суми боргу. Вважає безпідставними посилання позивача на факт неподання будь-яких звітів, оскільки такий не нівелює передбачений законодавством обов'язок сплачувати обов'язкові податки та збори.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наявних в інформаційній системі Державної податкової служби відомостей про взяття на облік платника єдиного соціального внеску як фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 04 листопада 2019 року начальником Хустського управління Головного управління ДПС у Закарпатській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-914-17, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_2 зі сплати єдиного внеску станом на 31 жовтня 2019 року становить 265329,26 грн.
Вказана податкова вимога була надіслана позивачу рекомендованою кореспонденцією з повідомлення про вручення поштового відправлення за адресою: АДРЕСА_1 . Однак за твердженням позивача така вимога ним отримана не була з огляду на факт не проживання за вказаною адресою з 29 листопада 2011 року, що підтверджується довідкою Хустської міської ради №129 від 07.06.2021 року.
Дізнавшись про нараховану контролюючим органом суму податкового зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску 29 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - ГУ ДПС у Закарпатській області) із заявою, в якій повідомив про не здійснення ним з 1997 року підприємницької діяльності та не проведення необхідних реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з огляду на що просив списати нараховану йому суму недоїмки.
За результатами розгляду скерованого ОСОБА_1 звернення листом №1091/07-16-24-09 від 06.04.2021 року ГУ ДПС у Закарпатській області повідомило про відсутність підстав для списання суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску з огляду на неподання заяви державному реєстратору про припинення підприємницької діяльності або заяви до податкового органу про зняття з обліку.
Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 після 01 липня 2004 року не підтвердив свого бажання здійснювати підприємницьку діяльність, а відтак він не є платником єдиного соціального внеску в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон №2390-VI, яким було внесено зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року N 1155-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" (далі - Закон №1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону N 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону N 1155-VII вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Зокрема, Законом N 2390-VIне встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб'єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону №2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом №755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб'єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
Також у пояснювальній записці до проекту Закону N 1155-VII указано, що реалізація Закону N 2390-VIна практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:
1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб'єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону №755-IV;
2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб'єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.
Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом №1155-VІІвнесені зміни до розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2390-VI щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання", які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України" підкреслено особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа "Серков проти України", заява N 39766/05, пункт 43).
Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №260/81/19.
З матеріалів справи слідує, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості щодо проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) відсутні. Таким чином ОСОБА_1 після 01 липня 2004 року не підтвердив свого бажання здійснювати підприємницьку діяльність, а відтак позивач не є платником єдиного соціального внеску в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464, через що позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими.
В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №260/1417/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді О. М. Довгополов
В. В. Святецький