Справа № 240/10226/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
25 лютого 2022 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград - Волинськліфт" про стягнення санкцій та пені,
Житомирське обласне відділення Фонду соціального страхування інвалідів звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград - Волинськліфт" у якому просить стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 29270,03 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтуванні апеляційної скарги апелянт послався на недотримання судом першої інстанції норм матеріального права, що на думку останнього призвело до неправильного вирішення питання. Зазначив, що відповідач із числа середньообліковості штатних працівників, що склала 11 осіб у 2020 році повинен був працевлаштувати 1 особу з інвалідністю штатних працівників облікового складу за рік, тоді як фактично працевлаштував жодної особи з інвалідністю, тобто встановлений Законом №875 норматив не виконав у кількості одного робочого місця особи з інвалідністю.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідач подав до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік за формою № 10-ПОІ , відповідно до якого повідомило такі дані: (01) середньооблікова кількість штатних працівників у 2020році становила 11 осіб, з них: (02) середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, (03) кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа.
10.03.2021 позивач надіслав відповідачу Претензію №04-56/220 за невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2020 році та запропоновано перерахувати суму боргу 29031,82 грн.
Оскільки у визначені законом строки підприємство адміністративно-господарські санкції та пеню за їх несплату не сплатило, Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з відповідним позовом до суду .
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки встановлено, що відповідачем виконано вимоги Закону №875-ХІ щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно із частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов'язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно із частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Згідно із пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" Міністерством соціальної політики України винесено наказ № 316 від 31 травня 2013 року, яким затверджено Порядок подання форми звітності № -ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті положень Закону України "Про зайнятість населення" та Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Таким чином, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Отже, на підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає на вказаних суб'єктів обов'язку із здійснення самостійного пошуку працівників - інвалідів.
Обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.
Зокрема, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі, спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
Отже, передбачена частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" юридична відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме вказана бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за звітний 2020 рік відповідача становила 11 осіб, а тому, обов'язок створити одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю у відповідача виник, зокрема, у 2020 році.
В матеріалах справи містяться копії звітності за формою 3-ПН "Звітність інформація про попит на робочу силу (вакансії)" Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград - Волинськліфт" до Новоград-Волинського міського центру зайнятості з яких вбачається, що відповідачем протягом 2020 року подавалась Звітність за формою 3-ПН про наявність однієї вакантної посади (у коментарі до доданих вакансій вказано інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону №1058).
Відповідно до листа Новоград-Волинського міського центру зайнятості від 05.07.2021 №589/05-21 повідомлено про те, що вакансія електромеханіка для працевлаштування особи з інвалідністю згідно звітів за формою 3-ПН подавалась до центру зайнятості щомісячно на протязі 2020 року.
Таким чином, встановлене вище підтверджує, що відповідачем виконано вимоги Закону №875-ХІ щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Водночас, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано та судом не встановлено.
Колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції відносно того, що причини відсутності працевлаштування осіб з інвалідністю на заявлену вакансію не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, адже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком вказаних осіб для працевлаштування.
Тому, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.
Аналогічна правова позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 12.07.2018 у справі №820/2371/16, від 31.10.2018 у справі №812/1136/18.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 зазначив, що якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у визначений строк з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відносно доводів апелянта про те, що відповідач не надав доказів про дату створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за відповідною професією та введення його в дію шляхом внесення змін до штатного розпису підприємства, колегія суддів зазначає наступне.
Робочі місця для інвалідів можуть бути звичайними та спеціальними.
Робоче місце особи з інвалідністю - це місце або виробнича ділянка постійного/тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях. Спеціальним робочим місцем особи з інвалідністю є окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних та функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, а саме: пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання робочого місця (місця навчання) з урахуванням безпеки та особливих потреб особи з інвалідністю, використання спеціальних пристосувань та/або одягу у зв'язку з характером інвалідності.
При створенні такого робочого місця враховуються обмежені можливості інваліда (анатомічні дефекти або нозологічні форми захворювання), його професійні навички та знання, а також рекомендації МСЕК.
Підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов'язані створювати умови праці для них з урахуванням рекомендацій МСЕК та індивідуальних програм реабілітації. Роботодавці повинні вживати додаткових заходів безпеки праці, що відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. Якщо МСЕК у своїх документах не вказала на необхідність створення для особи з інвалідністю спеціального робочого місця, працевлаштування особи з інвалідністю здійснюється на звичайне робоче місце.
Таким чином, з наведеного вище колегія суддів робить висновок, що створювати спеціальне робоче місце роботодавець має право лише за наявності особи з інвалідністю, яка виявила бажання працювати.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Полотнянко Ю.П.