24 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 260/2840/20
провадження № К/990/4894/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Смоковича М. І., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кадрової комісії № 2 з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, прокуратури Закарпатської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
04 лютого 2022 року зазначена касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що її автор як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, автор зазначає про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні положення підпункту 2 пункту 6 та пункту 13 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221 (надалі - Порядок № 221) без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 580/2357/20, пункту 7 розділу І Порядку - без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 червня 2021 року у справі № 640/9398/20 та від 24 червня 2021 року у справі № 280/5009/20, пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17.
Поряд з цим, спірні правовідносини у справі № 580/2357/20 виникли з питання правомірності прийнятого 10 квітня 2020 року Першою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур рішення № 282 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки (2 етап).
Так, у вказаній справі позивач за результатами тестування на знання та уміння у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, набрала 84 бали, внаслідок чого у відповідності до пункту 4 розділу II Порядку №211 та пункту 2 розділу III Порядку №211 допущена до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички. Під час складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички 04 березня 2020 року о 20 год. 30 хв. позивачу надано невідкладну допомогу лікарями Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва після проведеного огляду заявника, яким зафіксовано артеріальний тиск 160/100, пульс 116. 05 березня 2020 року позивача госпіталізовано до КНП «Перший Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» - за місцем реєстрації з діагнозом розлад вегетативної нервової системи, декомпенсація ВСД по гіпертонічному типу, стан після перенесеного симпато-адреналового кризу, цефалічний помірний вестибуло-атактичний, астено-невротичний синдром, де остання перебувала на амбулаторному лікуванні до 06 березня 2020 року включно, що підтверджується листком непрацездатності серії АКА №465270.
У зв'язку з неможливістю повноцінного складання іспиту у зв'язку з погіршенням стану здоров'я 04 березня 2020 року голові першої кадрової комісії, позивачем надано заяву про перенесення іспиту на іншу дату. У подальшому, 05 березня 2020 року позивачем повторно направлено заяву про перенесення іспиту на іншу дату.
У вказаній справі Верховний Суд констатував, що позивачем дотримано вимоги пункту 11 Порядку №221 та повідомлено комісію про намір скласти іспит, а також про поважність причини неможливості його складання під час проведення іспиту, однак комісія приймаючи оскаржуване рішення №282 від 10 квітня 2020 року не врахувала заяву позивача (оскільки її розгляд не було здійснено), що є порушенням прав позивача.
Верховний Суд виснував про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивач зі своє сторони вчинив дії по повідомленню комісії про потребу у медичній допомозі, проте, відповідачем, не прийнято рішення про перенесення іспиту на іншу дату в зв'язку перебування позивача на лікуванні, чим позбавлено права позивача на складання іспиту.
У цій же справі позивачем за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки позивач набрано 90 балів (середній бал), що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, що підтверджується рішенням №320. Позивач визнаний таким, що неуспішно пройшов атестацію.
При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , посилаючись на несправність системи під час проходження тестування, технічні збої у роботі комп'ютера, що вплинуло на результат тестування, у відомості про результат тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки під час проставлення свого підпису про отримання результатів тестування із зазначенням кількості балів (87) у розділі «Примітки» навпроти свого прізвища жодних зауважень, скарг, зокрема, про технічні збої та несправність системи при проведенні тестування, не висловив. У день проходження другого етапу тестування будь-які акти щодо збою в роботі комп'ютерної техніки, з використанням якої проводилося тестування, відсутні.
До голови Кадрової комісії щодо повторного проходження другого етапу тестування позивач звернувся лише 11 березня 2020 року, мотивуючи тим, що у нього було погане самопочуття у день тестування та на збої у роботі комп'ютерної техніки, що в свою чергу, за вказаних обставин, негативно вплинуло на проходження другого етапу тестування, і як наслідок не набрання ним необхідних 93 балів.
Отже, спірні правовідносини, що виникли у справі № 580/2357/20 не є подібними до правовідносин у цій справі.
Щодо справи № 640/9398/20, то суди попередніх інстанцій у ній установили, що у ході складання 4 березня 2020 року іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички у позивача мали місце порушення роботи комп'ютерної техніки, що, на його думку, мало вплив на результати тестування. У зв'язку з чим, позивач подав до відповідача відповідну заяву 4 березня 2020 року.
У вказаній справі суд касаційної інстанції у постанові від 03 червня 2021 року констатував правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що під час проведення 4 березня 2020 року тестування ОСОБА_2 на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки мали місце технічні проблеми, а відтак такий іспит щодо позивача не відбувся з причин, які не залежали ні від членів комісії, ні від ОСОБА_2 , який приймав у ньому участь.
Верховний Суд констатував, що якщо у процесі проходження прокурорами атестації на етапі складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки мали місце технічні проблеми, то такий іспит є таким, що не відбувся з причин незалежних від членів комісії та особи, яка його складала.
Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов і у справі № 280/5009/20 (постанова від 24 червня 2021 року).
Отже, спірні правовідносини, що виникли у справах № 640/9398/20 та № 280/5009/20 також не є подібними до правовідносин у цій справі.
Щодо доводів скаржника про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17, Суд зазначає таке.
Як убачається із змісту указаної постанови, суд касаційної інстанції у справі № 815/1554/17 виснував про те, що наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або», покладає на роботодавця обов'язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. Суд касаційної інстанції зазначив також, що вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення № 302к від 17 лютого 2017 року на зазначену вище норму Закону України «Про прокуратуру» без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
В свою чергу, предметом розгляду цієї справи є, зокрема, питання щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв'язку з неуспішним проходженням атестації відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (неподання прокурором чи слідчим органів прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію).
Отож, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17, на які посилається скаржник, зроблені за іншого правового врегулювання.
Доводи ж касаційної скарги зводяться до викладу фактичних обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тому суд касаційної інстанції не може надати іншу правову оцінку тим доказам, які вже були перевірені та відхилені судами під час розгляду справи.
За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі заявник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням (рішеннями) із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 260/2840/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кадрової комісії № 2 з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, прокуратури Закарпатської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не оскаржується.
Суддя М. І. Смокович