ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59
07 лютого 2022 року Справа № 924/943/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Розізнана І.В.
секретар судового засідання Петрук О.В.,
представники учасників справи не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача-Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд» на рішення господарського суду Хмель-ницької області від 08.04.2021, повний текст якого складено 16.04.2021, у справі №924/943/19 (суддя Яроцький А.М.)
за позовом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області м.Хмельницький
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -
Державне підприємство радгосп «Колодіївський»
с.Колодіївка Кам'янець-Подільського р-ну Хмельницької обл.
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Зарус-Інвест» м.Київ
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд»
с.Колодіївка Кам'янець-Подільського р-ну Хмельницької обл.
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів -
1. ОСОБА_1 смт.Борова Фастівського р-ну Київської обл.
2. ОСОБА_2 м.Київ
про витребування земельної ділянки та
скасування державної реєстрації прав,-
До господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (надалі в тексті - Держгеокадастр) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зарус-Інвест» та Товариства з обмеженою відпо-відальністю «Агро-Еко-Граунд» про витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельної ділянки площею 2 га з кадастровим №6822484100:02:003:0045, що розташована за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки укладеного 20.03.2018 між ТзОВ «Зарус-Інвест» та ТзОВ «Агро-Еко-Граунд».
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 30.09.2019 відкрито провадження у справі №924/943/19, ухвалою від 03.03.2020 прийнято заяву позивача зміну предмета позову викладену та визначено предмет: витребування у ТзОВ «Зарус-Інвест» та ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельної ділянки площею 2 га з кадастровим №6822484100:02:003:0045 та скасування державної реєстрації прав (номер запису 25363036 від 20.03.2018) припинивши право оренди ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим №6822484100:02:003: 0045 (як похідної вимоги від попередньої), також залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 08.04.2021 у справі №924/943/19 позов задоволено у повному обсязі. Рішення вмотивоване тим, що у даному випадку не було волі держави на вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, оскільки таке вибуття відбулося на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від №22-30233-СГ від 11.11.2016, скасованого у судовому порядку рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду через їх незаконність. Отже, враховуючи обставини незаконного вибуття спірної земельної ділянки із власності держави, відсутність волі держави на вибуття з її володіння, суд першої інстанції, дійшов висновку, що вимоги Прокурора про витребування земельної ділянки від кінцевих набувачів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, враховуючи те, що Позивач заявив вимоги про витребування із незаконного володіння ТзОВ «Зарус-Інвест» та ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» земельної ділянки з кадастровим №6822484100:02:003:0045, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації прав (номер запису 25363036 від 20.03.2018) припинивши право оренди ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» як похідної вимоги від попередньої є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.(т.2, арк.справи 40-43).
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Відповідач-2 подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 08.04.2021 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.(т.2, арк.справи 58-65).
Обґрунтовуючи скаргу Відповідач-2 зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував всі обставини справи, ухваливши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку Скаржника, суд безпідставно не взяв до уваги той факт, що вимога про витребування земельних ділянок у добросовісного власника на користь держави в особі Голов-ного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області грубо порушує право особи на мирне володіння майном, передбачене та гарантоване ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і її основоположних свобод. Європейський суд з прав людини неодноразово наголо-шував, що втручання у «володіння майном» має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав особи. ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» є лише користувачем, а не власником земельної ділянки, тому не може бути відпові-дачем у даній справі. Відповідач також звертає увагу суду, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 21.03. 2018 у справі №686/4632/18 на спірну земельну ділянку накладено арешт у кримінальному провадженні №42017240000000195, який не скасовано на момент розгляду справи. Наголошує, що господарський суд Хмельницької області не має права скасовувати арешт, накладений ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 21.03.2018.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №924/943/19, залучено до участі у справі якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство радгосп «Колодіївський», зупинено провадження до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №924/454/20, а ухвалою від 20.01.2022 поновлено провадження, розгляд справи призначено на 07.02.2022.(т.2, арк.справи 92-93, 102).
У зв'язку з повідомленням представника ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» про технічну неможли-вість під'єднатися до підсистеми відеоконференцзв'язку vkz.court.gov.ua - колегія суддів, пора-дившись на місці вирішила здійснювати запис розгляду судової справи за допомогою системи технічної фіксації судового процесу «Оберіг».
Інші учасники справи не забезпечили явки своїх представників у призначене на 07.02.2022 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесу-ального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Держгеокадаетру у Хмельницькій області №22-30233-СГ від 11.11.2016, затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий №6822484100:02:003: 0045) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського при-значення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради Кам'янець-Подільського району, Хмельницької області.
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.06.2017 право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2 припинено та зареєстровано за ОСОБА_1 , яка передала вказану земельну ділянку до статутного капіталу ТзОВ «Зарус-Інвест». Дана обставина підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, приєднаних до матеріалів справи.
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23.05. 2019 у справі №676/86/19 визнано недійсним, наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-30233-СГ від 11.11.2016, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 , земельну ділянку площею 2 га (кадастровий №6822484100:02:003:0045), для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23.02.2021 у справі №676/86/19 апеля-ційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Кам'янець-Поділь-ського міськрайонного суду Хмельницької області від 23.05.2019 залишено без змін.
За змістом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчу-ження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (надалі Державний реєстр) від 04.09.2019 №179765755 стосовно земельної ділянки з кадастровим №6822484100:02:003:0045 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства:
- 24.11.2016 внесено запис №17641450 про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-30233-СГ від 11.11.2016. Запис внесено приватним нотаріусом Красилівського районного нотаріального округу Кізюн Т.А. Водночас, під вищевказаною інформацією 06.06.2017 внесено запис про припинення права власності (реєстрація переходу прав власності - повне відчуження);
- 06.06.2017 внесено запис №20771559 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №1856 від 06.06.2017, видавник: Зима Н.Ф. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Водночас під вищевказаною інформацією 17.03.2018 внесено запис про припинення права власності (реєстрація переходу прав власності - повне відчуження);
- 17.03.2018 внесено запис №25303091 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку за ТзОВ «Зарус-Інвест» на підставі акту приймання-передачі майна від 13.03.2018, що вноситься до Статутного капіталу ТзОВ «Зарус-Інвест», майно передав: ОСОБА_1 ;
- 20.03.2018 внесено запис №25363036 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» на підставі договору оренди землі від 20.03.2018. Орендар: ТзОВ «Агро-Еко-Граунд», орендодавець: ТзОВ «Зарус-Інвест». Строк дії: 7 років;
- 20.04.2018 внесено запис №25540246 про арешт нерухомого майна, обтяжувач: Хмель-ницький міськрайонний суд Хмельницької обл. на підставі ухвали суду №686/4632/18 від 21.03. 2018.
Згідно з доданим до матеріалів справи договором оренди землі від 20.03.2018, укладеним ТзОВ «Зарус-Інвест»-орендодавець та ТзОВ «Агро-Еко-Граунд»-орендар, орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 2 га, з кадастровим №6822484100:02:003:0045, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, Колодіївська сільська рада строком на 7 років.
У договорі оренди землі погоджено права та обов'язки сторін, оренду плату, порядок її сплати, умови використання та повернення земельної ділянки, відповідальність сторін, порядок зміни умов договору і припинення його дії.
Договір оренди землі від 20.03.2018 підписано та скріплено відтисками печаток сторін.
Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.09.2019 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим №6822484100: 02:003:0045 площею 2 га, становить 41518,44 грн.
З огляду на вибуття спірної земельної ділянки з володіння Головного управління Держ-геокадастру у Хмельницькій області, останнє звернулося з позовом до суду.
Як зазначалось вище, рішенням від 08.04.2021 у справі №924/943/19 господарський суд Хмельницької області задоволив позов.(т.2, арк.справи 40-43).
Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга частково обґрунтована та підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне:
Предметом даного спору повернення земельної ділянки державної власності.
Переглядаючи оскаржуване рішення по суті, колегія суддів виходить з того, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.(ст.15 Цивільного кодексу України, надалі в тексті - ЦК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст.16 ЦК України. Одним з таких способів, як зазначено у п.3 ч.2 вказаної статті, є припинення дії, яка порушує право. Аналогічні приписи містить частина 2 ст.20 ГК України.
Частиною 1 статті 316 ЦК України, визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.(ст.321 ЦК України).
Суб'єктами права власності на землю, згідно зі ст.80 Земельного кодексу (надалі в тексті - ЗК України), є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні грома-ди, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України, набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності відбувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.(ст.83 ЗК України).
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній влас-ності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.(ч.1 ст.124 ЗК України).
Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти - юридично значимі обставини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обставин відносяться: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав та обов'язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов'язки; набуття земельних прав та обов'язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов'язує виникнення, зміну і припинення земельних відносин. Зазначене кореспондується зі статтею 11 ЦК України.
Власники земельних ділянок, в силу статті 90 ЗК України, мають право самостійно господа-рювати на землі.
Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких пору-шень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шля-хом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинен-ню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Держава забезпечує гро-мадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.(ч.3 ст.152 ЗК Украї-ни).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.(ст.387 ЦК України).
Повернення земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Матеріалами справи стверджено, що наказом Головного управління Держгеокадаетру у Хмельницькій області №22-30233-СГ від 11.11.2016, затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим №6822484100:02: 003:0045 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради Кам'янець-Подільського району, Хмельницької області.
При цьому, спосіб, в який спірна земельна ділянка з кадастровими №6822484100:02:003: 0045 вибула із власності держави та наявність інших проваджень, у тому числі в господарських судах, свідчать про низку послідовних дій щодо отримання в приватну власність з державної власності земельних ділянок з одночасним вчиненням дій щодо унеможливлення подальшого повернення таких земельних ділянок (об'єднання та поділ земельних ділянок з метою присвоєння нових кадастрових номерів, зміна їх конфігурації, передача в оренду, в статутний капітал).
Така правова позиція була закріплена постановою Верховного Суду від 10.12.2021 у справі №924/454/20, до закінчення розгляду якої зупинялась дана справа №924/121/20.
Як вбачається із матеріалів справи ділянка з кадастровим №6822484100:02:003:0045 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 06.06.2017 зареєстровано за ОСОБА_1 , яка передала вказану земельну ділянку до статутного капіталу ТзОВ «Зарус-Інвест», що також підтверджується записами у Державному реєстрі від 06.06.2017 №20771559 та від 17.03.2018 №25303091.
Зі змісту інформації з Державного реєстру від 04.09.2019 №179765755 вбачається, що кінцевим набувачем спірної земельної ділянки є ТзОВ «Зарус-Інвест», який прийняв останню від ОСОБА_1 як внесок до Статутного капіталу на підставі акту приймання-передачі майна від 13.03.2018, та ТзОВ «Агро-Еко-Граунд», якому на підставі чинного договору оренди землі від 20.03.2018 передано земельну ділянку в оренду строком на 7 років.
У пункті 56 постанови від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила про помилковість, з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України, висновків суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об'єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №922/2723/17.
Переглядаючи оскаржуване рішення, колегія суддів звертає увагу, що підставою для звернення з позовом стало визнання в судовому порядку недійсним наказу Головного управління Держгеокадаетру у Хмельницькій області №22-30233-СГ від 11.11.2016. Відтак, Позивач стверд-жує про вибуття спірної земельної ділянки поза волею власника, що свідчить про необхідність її витребування у володільців на користь власника майна.
Так, спосіб захисту права власності, передбачений статтями 387, 388 ЦК України, застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право влас-ності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухо-містю). (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).
Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об'єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно.(пункт 9 частини 1 статті 27 вказаного Закону).
Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем - не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 30.06. 2020 у справі №19/028-10/13).
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Таким чином, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого само-врядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчу-ють відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 01.10.2019 у справі №911/2034/16, від 15.10.2019 та №911/3749/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17.
При цьому, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Дер-жавного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц та від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.
Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права влас-ності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєст-рацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою частину зазначенних вище приписів законодавства та висновків Верховного Суду, тому з огляду на положення статей 387 та 388 ЦК України власник, у даному випадку - держава вправі витребувати земельні ділянки, навіть ті, які були поділені та/або об'єднані, а формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик - не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
При цьому, Верховним Судом у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 10.12.2021 у справі №924/454/20 вказано на те, що задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18).
Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.
Тому, суд апеляційної інстанції приходить до висновку що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди Відповідача-2 суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди слід відмовити.
Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задово-лення віндикаційного позову.
Підставою для оскарження рішення Відповідач також вважає накладення арешту згідно ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.03.2018 у справі №686/ 4632/18, на підставі ст.ст.170-173 КПК України, з метою забезпечення збереження речових доказів та слідової інформації, що міститься на них, запобігання можливості їх пошкодження, знищення, відчуження - на земельні ділянки за межами населених пунктів Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, зокрема і на спірну.
Досліджуючи зазначену обставину, колегія суддів приймає до уваги, що чинним Госпо-дарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості скасування арештів на майно, накладених в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки скасування арешту майна, яке застосовано в межах кримінального провадження, здійснюється лише в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.
Так, за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звер-нення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесу-ального кодексу України питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
У справах №335/12096/15-ц та №569/4374/16-ц Верховний Суд також дійшов висновку щодо процесуального порядку розгляду вимог про зняття арешту, накладеного в межах кримі-нального провадження.
В справі №755/9215/15-ц (постанова від 13.11.2019) Верховний Суд зробив висновок, що у реєстрація права власності у період, коли на майно накладено арешт, не відповідає вимогам закону. Так, на час реєстрації права власності на земельну ділянку у квітні 2013 року вже існував акт опису й арешту майна, складений державним виконавцем державної виконавчої служби, відпо-відно до якого на спірну земельну ділянку було накладено арешт. Порушення заборони дер-жавного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна. Отже, під час дії арешту жодних дій ні власник, ні особи, які вважають себе власниками, без дозволу державної виконавчої служби не можуть вчиняти щодо арештованого майна, а мають оскаржити вказані дії державної виконавчої служби чи постанову про накладення арешту у разі незгоди із нею.
Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №372/2904/17-ц) або Кримінальним про-цесуальним кодексом України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №2-3392/11). Залежно від суб'єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Ухвалення рішення у даній справі не скасовує накладення арешту на земельні ділянки згідно ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.03.2018 у справі №686/4632/18. При цьому, суд першої інстанції правомірно відмітив, що наявність (відсутність) арешту не впливає на вирішення питання про витребування майна на користь власника і не скасовує пов'язаних з арештом обмежень щодо земельної ділянки.
Зокрема, за висновками Великої Плати Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.05.2018 у справі №569/4374/16-ц за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому ст. ст. 174, 539 КПК України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.
Колегія суддів також виходить з того, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб'єктивних прав учасників правовідносин, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряд-женням майном, є момент набуття права власності.
Водночас за змістом частин 1, 2 статті 18 та пункту «а» частини 1 статті 19 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на певні категорії, зокрема землі сільськогос-подарського призначення.
Землями сільськогосподарського призначення, згідно ст.22 ЗК України, визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогоспо-дарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.
Суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (стаття 80 ЗК України).
Згідно з підпунктом «г» пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу.
Як вбачається з матеріалів справи, скасованим надалі у судовому порядку наказом Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області №22-30233-СГ від 11.11.2016, затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0045) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знахо-диться за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради Кам'янець-Подільського району, Хмельницької області.
Таким чином Позивач довів приналежність спірної земельної ділянки до земель державної власності.
Крім того, колегія суддів не вбачає підстав порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо неприпустимості витребування майна із володіння добросовісного набувача, та незаконного втручання у мирне володіння майном з огляду на наступне.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України). (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц)
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні поло-ження жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного воло-діння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див.mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), §166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивіду-альний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див.рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «The former king of Greece and others v. Greece» (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» перед-бачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визна-ченою для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у не законний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундамен-тальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо установлених обставин і фактів.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності кінцевого набувача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно задоволив вимогу Позивача про витребування спірної земельної ділянки в кінцевого набувача та фактичного користувача, однак не врахував положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та помилково задоволив вимогу про скасування державної реєстрації.
Статтею 74 ГПК України передбачено обов'язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктив-ному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).
За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні всі підстави для часткового задоволення апеляційної скарги Відповідача-2 та часткового скасування рішення суду першої інстанції з підстав ст.277 ГПК України через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, визнання судом першої інстанції встановленими обставин, що мають значення для справи, які не були доведеними та невідповідності обставинам справи висновків, викладених в рішенні, що призвело до ухвалення частково необґрунтованого судового рішення.
Крім того, у зв'язку із тим, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій Відповідачів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про покладення на апелянта судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі ч.9 ст129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 34, 86, 232, 233, 240, 275, 277, 282, 284, 316 Господарського процесу-ального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд» на рішення господарського суду Хмельницької області від 12.01.2021 у справі №924/943/19 задово-лити частково.
2. Скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 12.01.2021 у справі №924/943/19 в частині задоволення вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (Державному реєстрі прав) державної реєстрації права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд» на земельну ділянку з кадастровим №6822484100:02:003:0045 номер запису про інше речове право №25363036 від 20.03.2018.
3. Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
4. В решті рішення господарського суду Хмельницької області від 12.01.2021 у справі №924/375/20 залишити без змін.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верхов-ного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.
6. Матеріали справи №924/943/19 повернути до господарського суду Хмельницької області.
.
Головуючий суддя Грязнов В.В.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Розізнана І.В.