ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59
07 лютого 2022 року Справа № 924/315/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Петрук О.В.
представники учасників справи:
позивач- не з'явився;
відповідача - не з'явився;
третіх осіб - не з'явився;
прокурор - Безпалов А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача-Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд» на рішення господарського суду Хмельницької області від 06.04.2021, повний текст якого складено 07.04.2021, у справі №924/315/20 (суддя Грамчук І.В.)
за позовом керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі
Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області м.Хмельницький
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -
Державне підприємство «Староушицьке»
смт.Стара Ушиця Кам'янець-Подільського р-ну Хмельницької обл.
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд»
с.Колодіївка Кам'янець-Подільського р-ну Хмельницької обл.
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -
1. ОСОБА_1 смт.Борова Фастівського р-ну Київської обл.
2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Форк» м.Київ
про витребування земельної ділянки,-
У березні 2020 прокурор в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Хмель-ницькій області (надалі в тексті - Держгеокадастр) звернувся до суду з позовом, у якому просить, витребувати у ТзОВ «Зарус-Інвест» та ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим №6822455800:03:003:0024, загальною площею 2 га, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, в корди-натах, межах та конфігурації, яка була передана ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20641-СГ, також поновлення у Державному земельному кадастрі запису про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим №6822455800:03:003:0024.(т.1, арк.справи 1-9).
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 26.03.2020 відкрито провадження у справі №924/315/20, ухвалою від 16.01.2021 прийнято Прокурора про зміну предмету позову, таким чином предметом позову стала вимога про витребування у ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим №6822455800:03:003:0024, загальною площею 2 га, яка розташо-вана за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20729-СГ, а також залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Форк».
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 06.04.2021 у справі №924/315/20 позов Прокурора задоволено в повному обсязі. Рішення вмотивоване тим, що Прокурор дотримався вимог, передбачених ст.23 Закону України «Про прокуратуру» перед зверненням до суду в інтересах Держгеокадастру. Крім того, суд першої інстанції встановив відсутність у даному випадку волі держави на вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, позаяк таке вибуття відбулося на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 №22-20729-СГ, скасова-ного у судовому порядку згідно до рішення від 06.05.2019 Кам'янець-Подільського міськ-районного суду у справі №676/257/19 через його незаконність. Отже, враховуючи обставини незаконного вибуття спірної земельної ділянки із власності держави, відсутність волі держави на вибуття з її володіння спірної земельної ділянки, суд першої інстанції, дійшов висновку, що вимоги Прокурора про витребування спірної земельної ділянки від кінцевих набувачів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.(т.1, арк.справи 226-232).
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Відповідач подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмель-ницької області від 06.04.2021 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.(т.1, арк.справи 248-258).
Обґрунтовуючи скаргу Відповідач зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував всі обставини справи, ухваливши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку Скаржника, суд безпідставно не взяв до уваги той факт, що Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області має право самостійно звертатися до суду з позовом, предметом якого є вимоги, заявлені у даній справі, оскільки є органом виконавчої влади, через який держава Україна реалізовує право державної власності на спірні земельні ділянки. Крім того, до позовної заяви, яка підписана заступником прокурора Хмельницької області не надано документів, які підтверджують його повноваження на підписання позовної заяви. В той же час Законом України «Про прокуратуру» не передбачено можливості керівника органу прокуратури делегувати повноваження щодо представництва прокуратури у взаємовідносинах з органами державної влади. Також вважає, що вимога про витребування земельних ділянок у добро-совісного власника на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області грубо порушує право особи на мирне володіння майном, передбачене та гарантоване ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і її основоположних свобод. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що втручання у «володіння майном» має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав особи. Ухвалення рішення про витребування земельної ділянки спри-чинить невиправдане та грубе втручання у право ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» і його учасників на мирне володіння майном, що є порушенням Конвенції. Вказує, що втручання у мирне володіння майном є незаконним виходячи з наступного: 1) звернення до суду здійснюється з порушенням процесуального законодавства особою (прокурором), який не мав права підписувати позовну заяву; 2) у даній справі відсутній суспільний інтерес; 3) порушується принцип «пропорційності», оскільки не буде прийнято рішень щодо справедливої компенсації у зв'язку з припиненням права власності через відсутність такої вимоги. Також зазначає, що зважаючи на тривале добросовісне користування земельною ділянкою відповідачем, який протиправних дій для заволодіння земельною ділянкою у певному розмірі не вчиняв, втручання держави у право відповідача на мирне володіння спірною земельною ділянкою має ознаки непропорційного втручання. Тому цілком обґрунтованим вважає за необхідне застосування у даному випадку практики Європейсь-кого Суду з прав людини. Враховуючи викладене, просить у позові відмовити. Відповідач також звертає увагу суду, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 21.03.2018 у справі №686/4632/18 на земельну ділянку з кадастровим №6822455800:03:003:0024 накладено арешт у кримінальному провадженні №42017240000000195, який не скасовано на момент розгляду справи. Наголошує, що господарський суд Хмельницької області не має права скасовувати арешт на земельну ділянку кадастровий №6822455800:03:003: 0024 накладений ухвалою Хмельниць-кого міськрайонного суду від 21.03.2018.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №924/315/20, залучено до участі у справі якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство «Староушицьке», зупинено провадження до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №924/454/20, а ухвалою від 20.01.2022 поновлено провадження, розгляд справи призначено на 07.02.2022.(т.1, арк.справи 278-279; т.2, арк.справи 34).
За час апеляційного провадження до суду надійшли:
31.05.2021 від Держгеокадастру та 04.06.2021 від Прокурора надійшли відзиви та 04.06.2021 від Прокурора надійшли додаткові пояснення, в яких заперечуються доводи апеляцій-ної скарги та обґрунтовуються підстави залишення рішення суду першої інстанції без змін.(т.2, арк.справи 2-4, 13-16, 17-20).
Після поновлення провадження, у судовому засіданні апеляційної інстанції 07.02.2022 Про-курор заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції.
Крім того, у зв'язку з повідомленням представника ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» про технічну неможливість під'єднатися до підсистеми відеоконференцзв'язку vkz.court.gov.ua - колегія суддів, порадившись на місці вирішила здійснювати запис розгляду судової справи за допомогою системи технічної фіксації судового процесу «Оберіг».
Інші учасники справи не забезпечили явки своїх представників у призначене на 07.02.2022 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Прокурора, вивчивши ма-теріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20729-СГ затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим №6822455800:03:003:0024 для ведення особистого селянського господарства.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 18.09.2017 за грома-дянкою ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3221485400:02:007:0047, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Мар'янівської сільської ради Васильківського району Київської області на підставі наказу Головного управління Держгео-кадаcтру у Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20729-СГ.
25.10.2017 на підставі договору купівлі-продажу, право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 припинено та було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Форк». У зв'язку з об'єднанням земельних ділянок, 14.12.2017 такий об'єкт нерухомого майна як земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:03:003:0160 закрито.
Відповідно до наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 14.12.2017 проведена державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:03:003:0165, площею 34 га та 6822455800:05:001:0166 площею 2 га власником визначено ТзОВ «Агро-Еко-Граунд».
03.01.2018 на підставі договору купівлі-продажу право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ТзОВ «Агро-Еко-Граунд». У зв'язку з поділом земельної ділянки, 03.01. 2018 закрито об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим №6822455800:03:003: 0160.
03.01.2018 в результаті поділу земельної ділянки 6822455800:03:003:0160 проведено державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровим номером 6822455800:05:001:0165 площею 34 га та з кадастровим номером 6822455800:05:001:0166 площею 2 га. Власником даних земель-них ділянок визначено ТзОВ «Агро-Еко-Граунд».
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 06.05. 2019 по справі №676/257/19 визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадаcтру у Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20729-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,00 га із кадастровим №6822455800:03:003:0024 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмель-ницької області.
У рішенні судом встановлено, що на підставі наказу Головного управління Держгео-кадастру у Київській області №10-17305/15-17-СГ від 18.09.2017 було передано у власність ОСОБА_1 (право зареєстровано 21.09.2017р.) земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3221485400:02:007:0047 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Мар'янівської сільської ради Васильківського району Київської області.
Заступник прокурора Хмельницької області 16.09.2019 звернувся до начальника ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області із листом №05/2-278вих-19 від 16.09.2019, відповідно до якого повідомляв в тому числі про прийняті рішення Кам'янець-Подільським міськрайонним судом, про наявність підстав для пред'явлення позову про витребування на користь держави земельних ділянок та просив повідомити про заходи, які вжито управлінням з метою повного та належного захисту державних інтересів у вказаних спірних правовідносинах із долученням відповідних підтверджуючих документів.
30.09.2019 ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області листом №10-22-0.6-5750/2-19 у відповідь повідомило Прокуратуру Хмельницької області, що чинним законодавством України та наявною судовою практикою чітко не визначено категорію позовів, що пред'являються Держгео-кадастром. Крім того, зазначено, що значна частина коштів, яка виділяється на сплату судового збору, витрачається управлінням у справах, де останнє є відповідачем.
04.12.2019 заступник керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури звернувся до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області з листом №90-1871вих-19 про намір здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави із проханням повідомити про вжитті управлінням заходи, у тому числі щодо звернення до суду з позовними заявами з метою повернення у державну власність земельних ділянок, в тому числі і спірної.
Листом №10-22-0.6-7613/2-19 від 23.12.2019 ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області повідомило Кам'янець-Подільську місцеву прокуратуру, що чинним законодавством та наявною судовою практикою не визначено категорію позовів, що пред'являються Держгеокадастром. Крім того, зазначено, що кошти виділені на сплату судового збору витрачені на справи, де Головне управління є відповідачем.
Заступник керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури звернувся до Відділу Держгеокадастру у Кам'янець-подільському районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, щодо надання інформації по поділу земельних ділянок.
Листом від 10.03.2020 Відділ у Кам'янець-Подільському районі надав інформацію з при-воду поділу земельних ділянок з наступними кадастровими №№6822455800:05:004:0343; 6822455800:05:006:0113; 6822455800:05:004:0114; 6822455800:05:001:0141; 6822455800:03:003: 0156; 6822455800:03:003:0158; 6822455800:03:003:0160; 6822455800:04:002:0144.
Прокурор направив Головному управлінню Держгеокадастру у Хмельницькій області повідомлення про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді відповідно до п.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» з позовними заявами з метою повернення у державну власність земельних ділянок, в тому числі, що є предметом розгляду у дані справі.
Також в матеріалах справи є лист Земельно-аграрного центру «Карат» №71 від 26.03.2018, у якому повідомлено прокуратуру Хмельницької області, що орієнтовна ринкова вартість земельних ділянок по Кам'янець-Подільському району Хмельницької області становить 6-6,5 грн м2.
Як зазначалось вище, рішенням від 06.04.2021 у справі №924/315/20 господарський суд Хмельницької області позов Прокурора задоволив.(т.1, арк.справи 226-232).
Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна та не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Предметом даного спору повернення земельної ділянки державної власності.
Переглядаючи оспорюване рішення, колегія суддів не вбачає впливу на дотримання прин-ципу рівності сторін через участь прокурора у даній справі з огляду на наступне.
Колегія суддів зауважує, що за наслідками розгляду справи №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 вирішила виключну правову проблема щодо таких питань: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов'язаний прокурор перед зверненням до суду з'ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повнова-ження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке не законно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Матеріалами справи стверджено, що Прокурор звернувся до Держгеокадастру із запитом від 16.09.2019 щодо здійснення Держгеокадастром заходів для відновлення інтересів держави, зокрема, що стосуються спірної земельної ділянки, у відповідь на який Держгеокадастр листом від 30.09.2019 повідомив про невизначеність категорій позовів, з якими він вправі звертатись до суду, а також про відсутність коштів на сплату судового збору, а також 04.12.2019 прокурор звертався із запитом щодо надання інформації для встановлення наявності представництва інтересів держави в суді.
Враховуючи бездіяльність Держгеокадастру щодо захисту свого порушеного права в судо-вому порядку, Прокурор у березні 2020 року звернувся із даним позовом.(т.1, арк.справи 1-9).
Переглядаючи оскаржуване рішення по суті, колегія суддів виходить з того, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорю-вання.(ст.15 Цивільного кодексу України, надалі в тексті - ЦК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст.16 ЦК України. Одним з таких способів, як зазначено у п.3 ч.2 вказаної статті, є припинення дії, яка порушує право. Аналогічні приписи містить частина 2 ст.20 ГК України.
Частиною 1 статті 316 ЦК України, визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи об-межений у його здійсненні.(ст.321 ЦК України).
Суб'єктами права власності на землю, згідно зі ст.80 Земельного кодексу (надалі в тексті - ЗК України), є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні грома-ди, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України, набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності відбувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.(ст.83 ЗК України).
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній влас-ності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.(ч.1 ст.124 ЗК України).
Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти - юридично значимі обставини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обставин відносяться: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав та обов'язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов'язки; набуття земельних прав та обов'язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов'язує виникнення, зміну і припинення земельних відносин. Зазначене кореспондується зі статтею 11 ЦК України.
Власники земельних ділянок, в силу статті 90 ЗК України, мають право самостійно господа-рювати на землі.
Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких пору-шень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шля-хом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинен-ню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Держава забезпечує гро-мадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.(ч.3 ст.152 ЗК Украї-ни).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної право-вої підстави заволоділа ним.(ст.387 ЦК України).
Повернення земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Матеріалами справи стверджено, що наказом від 17.10.2017 №22-20729-СГ надано у влас-ність земельну ділянку загальною площею 2 га громадянці ОСОБА_1 із кадастровим номером 6822455800:03:003:0024, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. На підставі вказаного наказу за даною особою зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку, що підтверджується інформаційними довідками від 20.11.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
При цьому, спосіб, в який спірна земельна ділянка з кадастровим №6822455800:03:003: 0024, вибула із власності держави та наявність інших проваджень, у тому числі в господарських судах, свідчать про низку послідовних дій щодо отримання в приватну власність з державної власності земельних ділянок з одночасним вчиненням дій щодо унеможливлення подальшого повернення таких земельних ділянок (об'єднання та поділ земельних ділянок з метою присвоєння нових кадастрових номерів, зміна їх конфігурації).
Така правова позиція була закріплена постановою Верховного Суду від 10.12.2021 у справі №924/454/20, до закінчення розгляду якої зупинялось провадження у даній справі.
Як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 18.09.2017 за громадянкою ОСОБА_1 зареєстровано право власності на цю земельну ділянку площею 2 га із кадастровим №3221485400:02:007:0047, цільове призначення: для ведення особистого селянсь-кого господарства, що знаходиться на території Мар'янівської сільської ради Васильківського району Київської області на підставі наказу Головного управління Держгеокадаcтру у Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20729-СГ.
Однак, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки право власності на вказану земельну ділянку 25.07.2017 зареєстровано за ТзОВ «Форк», а 14.12.2017 у зв'язку з об'єднанням земельних ділянок, такий об'єкт нерухомого майна як земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:03:003:0160 закрито.
03.01.2018 в результаті поділу земельної ділянки 6822455800:03:003:0160 проведено державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровим номером 6822455800:05:001:0165 площею 34 га та з кадастровим номером 6822455800:05:001:0166 площею 2 га. Власником даних земельних ділянок визначено ТзОВ «Агро-Еко-Граунд».
У пункті 56 постанови від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила про помилковість, з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України, висновків суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об'єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законо-давством спосіб. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верхов-ного Суду від 01.10.2019 у справі №922/2723/17.
Переглядаючи оскаржуване рішення, колегія суддів звертає увагу, що підставою для звернення з позовом та апеляційною скаргою слугувало визнання недійсним в судовому порядку рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 06.05.2019 по справі №676/257/19 наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20729-СГ, яким було затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2 га із кадастровим №6822455800:03: 003:0024, з подальшою зміною її кадастрового номера, відчуженням, об'єднанням. Відтак, Прокурор стверджує про вибуття спірної земельної ділянки поза волею власника, що свідчить про необхідність її витребу-вання у володільців на користь власника майна.
Так, спосіб захисту права власності, передбачений статтями 387, 388 ЦК України, застосову-ється в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право влас-ності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухо-містю). (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).
Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об'єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтя-жень»).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно.(пункт 9 частини 1 статті 27 вказаного Закону).
Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем - не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. (поста-нови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13).
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Таким чином, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого само-врядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчу-ють відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місце-вого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 01.10.2019 у справі №911/2034/ 16, від 15.10.2019 та №911/3749/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17.
При цьому, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Нато-мість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Дер-жавного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц та від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.
Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєст-рацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував зазначенні вище приписи законодавства та висновки Верховного Суду, тому з огляду на положення статей 387 та 388 ЦК України - власник, у даному випадку держава вправі витребувати земельні ділянки, навіть ті, які були поділені та/або об'єднані, а формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик - не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Підставою для оскарження рішення також стало накладення арешту згідно ухвали Хмель-ницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.03.2018 у справі №686/4632/18, на підставі ст.ст.170-173 КПК України, з метою забезпечення збереження речових доказів та слідової інформації, що міститься на них, запобігання можливості їх пошкодження, знищення, відчуження - на земельні ділянки, зокрема, на спірну.
Досліджуючи зазначену обставину, колегія суддів приймає до уваги, що чинним Господар-ським процесуальним кодексом України не передбачено можливості скасування арештів на майно, накладених в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки скасування арешту майна, яке застосовано в межах кримінального провадження, здійснюється лише в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.
Так, за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досу-дового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
У справах №335/12096/15-ц та №569/4374/16-ц Верховний Суд також дійшов висновку щодо процесуального порядку розгляду вимог про зняття арешту, накладеного в межах кримі-нального провадження.
В справі №755/9215/15-ц (постанова від 13.11.2019) Верховний Суд зробив висновок, що реєстрація права власності у період, коли на майно накладено арешт, не відповідає вимогам закону. Так, на час реєстрації права власності на земельну ділянку у квітні 2013 року вже існував акт опису й арешту майна, складений державним виконавцем державної виконавчої служби, відпо-відно до якого на спірну земельну ділянку було накладено арешт. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна. Отже, під час дії арешту жодних дій ні власник, ні особи, які вважають себе власниками, без дозволу державної виконавчої служби не можуть вчиняти щодо арештованого майна, а мають оскаржити вказані дії державної виконавчої служби чи постанову про накладення арешту у разі незгоди із нею.
Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №372/2904/17-ц) або Кримінальним про-цесуальним кодексом України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №2-3392/11). Залежно від суб'єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
При цьому, ухвалення рішення у даній справі не скасовує накладення арешту на земельну ділянку кадастровий №6822455800:03:003:0024 в складі іншої ділянки, до якої вона увійшла після об'єднана, накладеного згідно ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.03.2018 у справі №686/4632/18. При цьому суд першої інстанції правомірно зауважив, що наявність (відсутність) арешту не впливає на вирішення питання про витребування майна на користь власника і не скасовує пов'язаних з арештом обмежень щодо земельної ділянки.
Зокрема, за висновками Великої Плати Верховного Суду, викладеними в постанові від 23.05.2018 у справі №569/4374/16-ц - за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорю-ваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому ст. ст. 174, 539 КПК України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.
Колегія суддів також виходить з того, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб'єктивних прав учасників правовідносин, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряд-женням майном, є момент набуття права власності.
Водночас за змістом частин 1, 2 статті 18 та пункту «а» частини 1 статті 19 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основ-ним цільовим призначенням поділяються на певні категорії, зокрема землі сільськогосподар-ського призначення.
Землями сільськогосподарського призначення, згідно ст.22 ЗК України, визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науко-во-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.
Суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (стаття 80 ЗК України).
Згідно з підпунктом «г» пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу.
Як вбачається з матеріалів справи, скасованим надалі у судовому порядку наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20729-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення з кадастровим №6822455800:03:003:0024. Змінено вид цільо-вого призначення земельної ділянки з «для ведення фермерського господарства» на «для ведення особистого селянського господарства». Надано у власність земельну ділянку загальною площею 2га з кадастровим №6822455800:03:003:0024 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розтшшована за межами населених пунктів Староушицької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Таким чином Прокурор довів приналежність спірної земельної ділянки до земель державної власності.
Крім того, колегія суддів не вбачає підстав порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо неприпустимості витребування майна із володіння добросовісного набувача, та незаконного втручання у мирне володіння майном з огляду на наступне.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України). (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц)
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, перед-бачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див.mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), §166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивіду-альний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див.рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «The former king of Greece and others v. Greece» (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у не закон-ний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундамен-тальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо установлених обставин і фактів.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багат-ством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності кінцевого набувача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.
Доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів скаржника не встановлено.
Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Відповідача про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Статтею 74 ГПК України передбачено обов'язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).
Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнають-ся такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господар-ського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284, 316 Господарського процесу-ального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд» на рішення господарського суду Хмельницької області від 06.04.2021 у справі №924/315/20 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верхов-ного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.
3. Матеріали справи №924/315/20 повернути до господарського суду Хмельницької області.
Головуючий суддя Грязнов В.В.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Василишин А.Р.