ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
24 лютого 2022 року Справа № 918/883/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.
без виклику представників сторін
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 12 листопада 2021 року у справі №918/883/21 (повний текст складено 12 листопада 2021 року, суддя Качур А.М.)
за позовом Моторно (транспортне) страхового бюро України
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення в сумі 38526,15 грн.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12 листопада 2021 року у справі №918/883/21 задоволено позов Моторно (транспортне) страхового бюро України до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення в сумі 38526,15 грн. Присуджено до стягнення з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Моторно (транспортне) страхового бюро України (02002, м. Київ, Русанівський бульвар 8, код ЄДРПОУ 21647131) 38516 (тридцять вісім тисяч п'ятсот двадцять шість) грн. 15 коп. шкоди та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.
Вказане рішення мотивоване тим, що позивачем доведено наявність усіх чотирьох загальних умов притягнення до відповідальності, а саме: протиправну поведінку; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками; вину боржника. Так, протиправна поведінка полягає в тому, що згідно із встановленими судовим рішенням обставинами, водій автомобіля УАЗ 3151 (номерні знаки НОМЕР_3 ) діючи відповідно до технічних вимог пункту 12.3 ПДР, мав технічну можливість уникнути ДТП, проте допустив зіткнення з транспортним засобом особи, яка не мала такої технічної можливості, яка в судовому порядку визнана невинною у вчинення ДТП, та якій було завдано шкоди у вигляді пошкодження транспортного засобу. Збитки стверджені експертизою по оцінці збитків завданих власнику транспортних засобів та доказами сплати таких збитків в розмірі 38 526,15 грн. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками полягає в тому, що водій, який керував транспортним засобом (який належить відповідачу) маючи технічну можливість уникнути ДТП, допустив зіткнення з іншим транспортним засобом, спричинивши його пошкодження. Наслідковий характер збитків простежується у тому, що саме поведінка водія автомобіля УАЗ 3151 (номерні знаки НОМЕР_3 ) стала причиною їх завдання. Вина водія, який керував транспортним засобом встановлена за наслідками розгляду даного спору, та полягає в тому що саме у зв'язку з діями водія транспортного засобу, який належить відповідачу, була завдана шкода.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 12 листопада 2021 року у справі №918/883/21 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Поряд з цим, суд першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного рішення від 12 листопада 2021 року не встановив вину ОСОБА_1 , а тому вина останнього в законному порядку не доведена та судом не встановлена, в зв'язку з чим відповідно як до вимог національного законодавства, так і до вимог міжнародного права, ОСОБА_1 вважається невинуватим у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди. Таким чином, виходячи з вищенаведеного, висновок суду першої інстанції про те, що застосування пункту 7 статті 247 КУпАП можливе лише у випадах наявності вини особи у вчиненні правопорушення, а також про те, що в даному випадку вина ОСОБА_1 доведена в законному порядку, суперечить вимогам національного законодавства та нормам міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства України, а тому рішення Господарського суду Рівненської області від 12 листопада 2021 року є незаконним, необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Листом №918/883/21/7883/21 від 06 грудня 2021 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Рівненської області.
08 грудня 2021 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 грудня 2021 року у справі №918/883/21 залишено без руху апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 12 листопада 2021 року у справі №918/883/21. Надано скаржнику 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надання доказів сплати судового збору на суму 3405 грн., подання опису вкладення до листа, який направлявся позивачу.
24 грудня 2021 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшло платіжне доручення про сплату судового збору та опис вкладення до листа.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 грудня 2021 року у справі №918/883/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 12 листопада 2021 року у справі №918/883/21. Запропоновано позивачу в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому статтею 263 ГПК України, та докази його надсилання апелянту. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Від позивача - Моторно (транспортного) страхового бюро України надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких останнє вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.
Згідно з частиною 13 статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Згідно з частиною 10 статті 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У ході апеляційного розгляду даної справи Північно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 січня 2018 року о 10 годині 07 хвилин в м. Сєвєродонецьк на перехресті вул. Гагаріна та пр. Центрального сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля УАЗ (д.р.н. НОМЕР_3 ), яким керував водій ОСОБА_1 (власник автомобіля - Військова частина НОМЕР_1 ) та автомобіля ЗАЗ (д.р.н. НОМЕР_4 ), яким керував водій ОСОБА_2 (власник автомобіля), внаслідок чого було пошкоджено автомобіль ЗАЗ (д.р.н. НОМЕР_4 ), та завдано шкоди власнику зазначеного транспортного засобу.
Згідно із відповіддю від НПУ №3018023430832569 про ДТП, дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 пункту 12.1 ПДР України, водієм ОСОБА_2 пункту 12.1 ПДР України.
Згідно із постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 березня у справі №428/852/18, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) закрито у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП.
Відповідно до постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 22 травня 2018 року у справі №428/5452/28, провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, у відношенні ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених частиною 2 статті 38 КУпАП.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що в порушення умов Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" цивільно-правову відповідальність ОСОБА_1 за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на момент ДТП застраховано не було, про що свідчить відсутність інформації щодо страхування даного транспортного засобу в Єдиній централізованій базі даних МТСБУ.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 липня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Моторно (транспортного) страхового бюро України з заявою про здійснення відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті ДТП, що сталася 22 січня 2018 року.
Згідно із розрахунком розміру регламентної виплати від 29 жовтня 2018 року, розмір регламентної роботи, яка належить власнику КТЗ марки ЗАЗ VIDA (днз НОМЕР_4 ) внаслідок пошкодження під час ДТП має складати 30 904,98 грн. (без ПДВ), або 37 085,98 грн. (з ПДВ).
Згідно із розрахунком доплати регламентної виплати власнику КТЗ марки ЗАЗ VIDA (днз НОМЕР_4 ) без ПДВ становить 6 721,17 грн. Вартість послуги експерта становить 900,00 грн.
Відповідно до наказів №10180 від 07 листопада 2018 року, №10726 від 22 листопада 2018 року та вимог статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір регламентної виплати (з урахуванням витрат на збір документів та визначення розміру шкоди) склав 38 526,15 грн.
Згідно з платіжними дорученнями №1013711 від 07 листопада 2018 року та №1014142 від 22 листопада 2018 року МТСБУ було сплачено потерпілій особі виплату по справі №47672, згідно з наказами №10180 від 07 листопада 2018 року та №10726 від 22 листопада 2018 року в сумі 38 526.15 грн.
Враховуючи вищевикладене, на переконання позивача, останнім були понесені витрати, пов'язані з регламентною виплатою в розмірі 38 526,15 грн., які складаються з наступного: 30904,98 грн. - вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу; 6721,17 грн. - доплата відповідно до розрахунку доплати регламентної виплати; 900,00 грн. - витрати потерпілої особи на послуги по визначенню вартості матеріального збитку. У зв'язку з такими обставинами у позивача виникло право вимоги до відповідача про відшкодування вказаної шкоди.
У квітні 2020 року позивач звернувся до відповідача з претензією про оплату вказаних витрат протягом 7-ми денного строку з дня отримання претензії.
Докази оплати вказаної претензії в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи викладені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Положеннями статті 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Відповідно до пункту 39.1 статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з положеннями пункту 39.2 статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" основним завданням МТСБУ, в тому числі, є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Згідно з нормами статті 36.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з приписами пункту 41.4 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів відповідного централізованого страхового резервного фонду здійснює оплату послуг осіб, залучених для встановлення причин, обставин подій, за якими може бути проведена регламентна виплата, та розміру заподіяної внаслідок них шкоди, а також банківських витрат МТСБУ при здійсненні регламентних виплат.
Згідно з нормами статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
У статті 1166 Цивільного кодексу України вказано, що, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з положеннями статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
З дослідженого місцевим судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що 22 січня 2018 року о 10 годині 07 хвилин в м. Сєвєродонецьк на перехресті вул. Гагаріна та пр. Центрального сталася дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля УАЗ (д.р.н. НОМЕР_3 ), яким керував водій ОСОБА_1 (власник автомобіля - Військова частина НОМЕР_1 ) та автомобіля ЗАЗ (д.р.н. НОМЕР_4 ), яким керував водій ОСОБА_2 (власник автомобіля), внаслідок чого було пошкоджено автомобіль ЗАЗ (д.р.н. НОМЕР_4 ), та завдано шкоди власнику зазначеного транспортного засобу.
Такі обставини встановлені з постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 22 травня 2018 року у справі №428/5452/28. Так, наведеною постановою Сєвєродонецький міський суд Луганської області зокрема встановив: "22 січня 2018 року о 10 годиніі 07 хвилин в м. Сєвєродонецьк на перехресті вул. Гагаріна та пр. Центрального, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом УАЗ 3151, державний номерний знак НОМЕР_3 , не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням та скоїв зіткнення з транспортним засобом ЗАЗ Vida, державний номерний знак НОМЕР_4 , чим порушив пункт 12.1 ПДР. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження".
Згідно із відповіддю від НПУ №3018023430832569 про ДТП, дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 пункту 12.1 ПДР України, водієм ОСОБА_2 пункту 12.1 ПДР України.
Згідно із постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 березня у справі №428/852/18, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за статтею 124 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП.
Разом з тим, згідно із постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 22 травня 2018 року у справі №428/5452/28, провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених частиною 2 статті 38 КУпАП.
Згідно із відомостями централізованої бази даних МТСБУ, договір страхування автотранспортного засобу УАЗ 3151, державний номерний знак НОМЕР_3 , відсутній.
У зв'язку з наведеним, 10 липня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Моторно (транспортного) страхового бюро України з заявою про здійснення відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті ДТП що сталася 22 січня 2018 року.
Згідно із платіжними дорученнями №1013711 від 07 листопада 2018 року та №1014142 від 22 листопада 2018 року МТСБУ було сплачено потерпілій особі виплату, згідно з наказами №10180 від 07 листопада 2018 року та №10726 від 22 листопада 2018 року, в сумі 38 526.15 грн.
Отже, у позивача виникло право передбачене статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на подання регресного позову до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність
Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов'язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
За змістом частини 1 та 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частини 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).
Вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, необхідно виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини. Крім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справи, у тому числі матеріалів правоохоронних органів.
Відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" визначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 грудня 2018 року у справі цивільної юрисдикції №426/16825/16-ц визнала, що аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає змогу стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки роботодавець, а тому шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові Касаційного Господарського Суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2018 року у справі №910/20412/16, суд дійшов висновку, що відсутність в матеріалах справи судового рішення, яким названий вище громадянин був би притягнутий до відповідальності за скоєння дорожньо-транспортної пригоди не може бути достатньою підставою для відмови в позові, оскільки в силу приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) таке рішення є обов'язковим для суду, проте, не єдиним доказом наявності вини заподіювача шкоди, а також те, що з урахуванням зазначених норм чинного ЦК України, для здійснення відшкодування шкоди, що була отримана внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, в першу чергу необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії, відтак цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину.
Судами враховано, що згідно з постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 березня у справі №428/852/18, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за статтею 124 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що згідно з постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 22 травня 2018 року у справі №428/5452/28, провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, у відношенні ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 7 частини 1 ст.247 КУпАП у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених частиною 2 статті 38 КУпАП, тобто за нереабілітуючою обставиною.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками; вина боржника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Досліджуючи наявність складових цивільного правопорушення судами встановлено наступне.
У постанові Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 березня у справі №428/852/18 встановлено, що судом був досліджений наданий ОСОБА_2 висновок експерта №19/113/9-1/53е від 07 березня 2018 року, згідно з яким, в дорожній ситуації, водію автомобіля УАЗ 3151, військовий номер НОМЕР_3 , ОСОБА_1 слід було керуватися технічними вимогами пункту 12.3. ПДР. З технічної точки зору, у ситуації, що склалася, водій автомобіля УАЗ 3151, військовий номер НОМЕР_3 ОСОБА_1 , діючи відповідно до технічних вимог пункту 12.3 ПДР, мав технічну можливість уникнути ДТП. В дорожній ситуації водію автомобіля ЗАЗ Vida, державний номерний знак НОМЕР_4 , ОСОБА_2 слід було керуватися технічними вимогами пункту 12.3. ПДР. З технічної точки зору, у ситуації, що склалася, водій автомобіля ЗАЗ Vida, державний номерний знак НОМЕР_4 , ОСОБА_2 , діючи відповідно до технічних вимог ПДР України, не мала технічної можливості уникнути ДТП. В ситуації, що склалася, з технічної точки зору, дії водія автомобіля УАЗ 3151, військовий номер НОМЕР_3 не відповідали технічним вимогам пункту 12.3. ПДР України та знаходилися в причинному зв'язку зі створенням аварійної обстановки та настанням події даної ДТП. В ситуації, що склалася, з технічної точки зору, в діях водія автомобіля ЗАЗ Vida, державний номерний знак НОМЕР_4 , ОСОБА_2 невідповідностей технічним вимогам ПДР України, які б знаходилися в причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки та настанням події ДТП не встановлено.
Вказаний доказ Сєвєродонецьким міським судом Луганської області прийнято як належний, а наведені вище обставини встановлені постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 березня у справі №428/852/18.
Таким чином, з врахуванням вказаних обставин, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, про наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями водія автомобіля УАЗ 3151, військовий номер НОМЕР_3 та збитками, які понесло МТСБУ внаслідок ДТП.
Підставою виплати страхового відшкодування є дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулося пошкодження майна. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела. Покласти відповідальність на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливо лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя та четверта статті 1187 Цивільного кодексу України).
Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/20622/17 від 19 вересня 2018 року.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Згідно з положеннями частини 1, 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" встановлено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
У частині 1 статті 137 Господарського кодексу України вказано, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
25 липня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №914/820/17 дійшов висновку, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків (пункт 28). Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника (пункт 29).
В момент скоєння ДТП ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідач вказані обставини не спростував та не заперечив як у суді першої так і апеляційної інстанції, також відповідачем не заявлено про незаконне заволодіння вказаною особою вище зазначеним автомобілем в момент скоєння ДТП.
Враховуючи встановлені обставини, місцевий суд зробив обгрунтований висновок про наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки; наявність збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою і завданими збитками; вини боржника.
Протиправна поведінка полягає в тому, що згідно із встановленими судовим рішенням обставинами, водій автомобіля УАЗ 3151 діючи відповідно до технічних вимог пункту 12.3 ПДР, мав технічну можливість уникнути ДТП, а проте допустив зіткнення з транспортним засобом особи, яка не мала такої технічної можливості, яка в судовому порядку визнана невинною у вчинення ДТП, та якій було завдано шкоди у вигляді пошкодження транспортного засобу.
Збитки стверджені експертизою по оцінці збитків завданих власнику транспортних засобів та доказами сплати таких збитків в розмірі 38 526,15 грн.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками полягає в тому, що водій, який керував транспортним засобом (який належить відповідачу) маючи технічну можливість уникнути ДТП, допустив зіткнення з іншим транспортним засобом, спричинивши його пошкодження. Наслідковий характер збитків простежується у тому, що саме поведінка водія автомобіля УАЗ 3151 стала причиною їх завдання.
Вина водія, який керував транспортним засобом встановлена за наслідками розгляду даного спору, та полягає в тому що саме у зв'язку з діями водія транспортного засобу, який належить відповідачу, була завдана шкода. Вина водія автомобіля УАЗ 3151 (номерні знаки НОМЕР_3 ) встановлена саме у її цивільно-правовому розумінні, а не згідно КуПАП.
Відтак, позовні вимоги Моторно (транспортного) страхового бюро України про стягнення 38 526,15 грн. з Військової частини НОМЕР_1 є обґрунтованими.
Доводи апелянта щодо недоведеності вини ОСОБА_1 та як наслідок відсутності підстав для стягнення коштів в порядку регресу спростовуються наступним.
Згідно з положеннями статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
За змістом статті 9 КУпАП саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку). Суб'єкти можуть притягатися до адміністративної відповідальності виключно за наявності в їхніх діях складу певного адміністративного порушення (рішення Конституційного суду України № 1-34/2010 від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 КУпАП (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху).
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Хоча Конституція України прямо не встановлює презумпції невинуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, однак, принцип невинуватості особи повною мірою стосується й осіб, що обвинувачуються у вчиненні адміністративних правопорушень, за які настає відповідальність карального характеру. Таким чином, презумпція невинуватості має діяти не лише для випадків обвинувачення у вчиненні злочину, але й щодо адміністративних правопорушень.
Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (презумпція невинуватості).
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
На підставі статті 221 КУпАП виключно судами (районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями)) розглядаються справи про передбачені статтею 124 КУпАП адміністративні правопорушення (порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна).
Однак колегія суддів звертає увагу скаржника, що розглядаючи даний спір судами не встановлюються обставин вчинення особою адміністративного правопорушення та його вину в порушенні правил дорожнього руху. Натомість спірні правовідносини є позадоговірними та стосуються відшкодування шкоди (деліктні зобов'язання). У межах даного провадження суд не досліджує питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності, але встановлює обставини щодо наявності складу цивільного правопорушення.
Деліктне зобов'язання - це різновид цивільно-правових зобов'язань, і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують будь-яке зобов'язання.
Кредитором у такому зобов'язанні виступає потерпілий, а боржником, за загальним правилом, є особа, яка завдала шкоди (деліквент). Змістом зобов'язання з відшкодування шкоди є право потерпілого (кредитора) вимагати поновлення його майнових і особистих немайнових прав, що були порушені неправомірними діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди до того стану, в якому вони знаходились до правопорушення, і обов'язок заподіювача шкоди чи інших зобов'язаних осіб (боржника) виконати такі вимоги. Предметом зобов'язання з відшкодування шкоди є дії боржника, що забезпечують найбільш повне поновлення майнових та особистих немайнових благ кредитора, яким завдана шкода.
Деліктна відповідальність є недоговірною відповідальністю. Вона настає у разі делікту - протиправного завдання шкоди будь-кому, коли правопорушник не перебуває в договірних відносинах із потерпілим.
Водночас необхідно враховувати, що вина є одним з елементів суб'єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння. Відповідальність без вини можлива тільки в окремих, передбачених законом випадках в цивільному праві (наприклад, при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки).
Цивільним кодексом України закріплено легальну цивільно-правову дефініцію вини (стаття 614 Цивільного кодексу України), визначаючи її через обставини, які свідчать про її відсутність. Так, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (частина 2 статті 614 Цивільного кодексу України). Отже, вина у цивільному праві це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання або для запобігання заподіянню шкоди. Дане визначення вини позбавлене суб'єктивної характеристики, воно ґрунтується на зовнішніх, об'єктивних критеріях визначення. Вживання всіх залежних від особи заходів є формою поведінки особи, а не її психічного ставлення.
За таких умов, як встановлено та зазначено судом, водій який керував транспортним засобом, що належить відповідачу, не вжив належних заходів задля уникнення дорожньо-транспортної пригоди. Такі обставини відображено у постанові Сєвєродонєцкого міського суду Луганської області від 14 березня 2018 року на підставі оцінки як належного доказу висновку експерта щодо причин настання події ДТП.
Крім того, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №910/18319/16.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 12 листопада 2021 року у справі №918/883/21 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно статей 129, 282 ГПК України.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 12 листопада 2021 року у справі №918/883/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Рівненської області від 12 листопада 2021 року у справі №918/883/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №918/883/21 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "24" лютого 2022 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.