Головуючий суддя у першій інстанції: Біньковська Н.В.
24 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 300/1799/20 пров. № А/857/13803/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Матковської З.М., Хобор Р.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі № 300/1799/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
23.07.2020р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в якому просив суд:
- визнати протиправними дії щодо незарахування до трудового стажу роботу у ТзОВ "Сотружество-Радужний-2", ТзОВ "Обнафторемонт", ТзОВ "Нєдра";
-зобов'язати зарахувати з 08.11.2019р. до загального трудового стажу роботу у ТзОВ "Сотружество-Радужний-2" на посаді майстер по капітальному ремонту свердловин у період з 01.04.2009р.-22.05.2012р.,ТзОВ "Обнафторемонт" на посаді майстер по капітальному ремонту свердловин у період з 06.06.2012р.-16.04.2013р., з 16.06.2013р.-12.05.2015р., ТзОВ "Нєдра" на посаді інженер по охороні праці і промисловій безпеці відділу особового забезпечення в період з 17.04.2018р.-07.11.2019р. та нарахувати і виплатити недоотримані суми пенсії.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.06.2021р. позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.06.2021р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В березні 2020р. позивач звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про надання інформації про зарахований стаж при призначенні пенсії.
Листом від 28.04.2020р. №б-02/80900/20 пенсійний орган повідомив ОСОБА_1 , що розмір пенсії визначено з урахуванням страхового стажу тривалістю - 34 роки 3 місяці. До страхового стажу не враховано періоди роботи за які не сплачено страхові внески.
ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14.01.1993 року передбачено, що працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
ст.7 даної Угоди встановлено, питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. та двосторонніми угодами в цій галузі.
Відповідно до ч.2 ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992р., для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Так, ст.11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
ч.2 ст.4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
З вищенаведених норм міжнародних угод, видно, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Разом з тим, з матеріалів справи видно, що підставою для відмови в урахуванні вказаного періоду роботи до трудового стажу позивача для обрахунку та призначення пенсії слугували доводи відповідача побудовані на приписах національного законодавства, відносно яких відповідач дійшов висновку, що право на призначення пенсії та врахування стажу і заробітної сплати за періоди роботи на території Російської Федерації може бути реалізовано позивачем лише за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) із доходів позивача.
п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р. визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст.36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р., страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Так, ч.2 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р., передбачено страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р.).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004р.), зокрема, у ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Так із змісту, ст. 48 Кодексу законів про працю, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. № 1788-XII видно, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №р. 637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як видно із записів копії трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , останній в період;
- з 01.04.2009р.-22.05.2012р. працював у ООО "Содружество-Радужный-2" на посаді майстра цеху поточного та капітального ремонту свердловин вахтовим методом;
- з 06.06.2012р.-16.04.2013р. та з 16.06.2013р.-12.05.2015р. працював у ООО "Обьнефтеремонт" на посаді майстра по капітальному ремонту свердловин вахтовим методом;
- з 17.04.2018р.-07.11.2019р. працював у ООО "Недра" на посаді інженера по охороні праці і промисловій безпеці відділу особового забезпечення в цеху поточного та капітального ремонту свердловин вахтовим методом.
Тобто, записами даної трудової книжки., яка є основним документом про підтвердження стажу роботи, встановлено, що з 01.04.2009р.-22.05.2012р., 06.06.2012р.-16.04.2013р. та з 16.06.2013р.-12.05.2015р., з 17.04.2018р.-07.11.2019р. позивач виконував роботу на підставі трудового договору, а тому спірні періоди, підлягають зарахуванню, до стажу який дає право на призначення пенсії за віком.
Щодо доводів апелянта про те, що підставою для не зарахування до стажу роботи спірного періоду роботи є та обставина, що відсутні відомості в системі персоніфікованого обліку про сплату страхових внесків на загальнообов'язкове держане пенсійне страхування колегія суддів зазначає наступне.
Так, ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р. визначено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
В ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р. видно, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківської області як суб'єкт владних повноважень діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати працівника. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року (справа № 208/6680/16-а (2а/208/245/16)), від 24 травня 2018 року (справа № 490/12392/16-а), від 20 березня 2019 року(справа № 688/947/17).
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі № 300/1799/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді З. М. Матковська
Р. Б. Хобор