Головуючий суддя у першій інстанції: Дорошенко Н.О.
22 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 460/385/21 пров. № А/857/18484/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Матковської З.М., Хобор Р.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі № 460/385/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов'язання вчинити дії,-
21.01.2021р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Апарату Верховної Ради України в якому просила суд, зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, за період з 29.08.2019р.-17.12.2020р.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13.07.2021р. позов задоволено частково.
Суд, зобов'язав Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, за затримку розрахунку при звільненні, за період затримки з 08.04.2020р. - 16.12.2020р. включно.
В задоволенні решті позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.07.2021р. у справі № 460/385/21 скасувати та прийняти нове яким позов задовольнити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.
21.08.2017р. Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної ради № 1255-к ОСОБА_2 (на день звернення до суду прізвище ОСОБА_1 ) зараховано з 22.08.2017р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень та встановлено заробітну плату в розмірі 4300 грн. на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 від 17.08.2017р. № 351-05/217.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верхової ради України від 27.08.2019р. №1305-к помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, зокрема позивача, звільнено із займаних посад 29.08.2019р. у зв'язку з закінченням строкового трудового договору.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.07.2020р. у справі № 460/2722/20 позов ОСОБА_1 до Апарату Верховної ради України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задоволено. Дане рішення суду набрало законної сили 01.10.2020р.
Суд зобов'язав Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 33,5 дні невикористаної щорічної основної відпустки в розмірі - 7829,29 грн.
На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09.07.2020р. у справі № 460/2722/2 суб'єкт владних повноважень в особі Апарату Верховної Ради України 17.12.2020р. виплатив позивачу компенсацію за 33,5 днів невикористаної щорічної основної відпустки у розмірі 6302,58 грн. (з вирахуванням податків та зборів). (а.с. 4)
ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Із змісту ст.117 КЗпП України видно, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
В Постанові від 15.09.2015р. в справі № 21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст.117КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Тобто, виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012р. щодо офіційного тлумачення положень ст.233КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237КЗпП України роз'яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Як видно з матеріалів справи, відповідач не провів повного розрахунку із позивачем в день його звільнення, а саме, не виплатив компенсацію за 33,5 дні невикористаної щорічної основної відпустки в розмірі - 7829,29 грн.
Враховуючи ту обставину, що з вини Апарату Верховної ради України не проведений при звільненні з займаної посади з ОСОБА_1 остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, що не спростував апелянт.
Встановлений ст.117КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
-ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 та наведений в постанові від 30.10.2019р.
З наявної у матеріалах справи довідки про заробітну плату видно, що в період червень-липень 2019р. розмір заробітної плати ОСОБА_1 за два останні місяці роботи перед звільненням (29.08.2019р.) складав - 31260,00 грн. (7000,00 грн. за червень 2019р. та 24260,00 грн. за липень 2019 р.
Отже, 15 630 грн. середньомісячна заробітна плата (31260:2), 744 грн. середньоденна заробітна плата -. ( 15630 грн.: 21 день). Кількість робочих днів за червень-липень 2019 року становить - 43 дні.
Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019р. - 17.12.2020р. (включно) складав - 329 робочих днів.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 складає - 244 776 грн. (744 грн. х 329 робочих днів).
Зважаючи на викладене, істотність частки виплаченого грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком становить -0,0032 (7829,29 грн /244776 грн. = 0,0032; де. - 7829,29 грн. загальна сума, а 244,776 грн. - середній заробіток за весь період несвоєчасного розрахунку при звільненні).
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,0032 становить: (744грн. середньоденне грошове забезпечення х 0,0032 х 329 (кількість днів затримки розрахунку). = 783,28 грн.
З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 14.11.2018р. в справі № 806/345/16, від 18.07.2018р. у справі № 825/325/16, від 04.04.2018р. у справі №524/1714/16-а, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.
При вирішенні даного питання враховуються такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Таким чином, в даній справі слід врахувати принцип співмірності середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі - з урахуванням істотності частки недоплаченої суми.
Аналогічно правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018р. у справі № 806/1899/17; від 31.05.2018р. № 823/1023/16.
Разом з тим, як видно з матеріалів справи встановлюючи дату з якої необхідно здійснити виплату за затримку розрахунку при звільненні, суд першої інстанції вказав 08.04.2020р., тобто дату звернення до суду з адміністративним позовом про виплату компенсацію за дні невикористаної щорічної основної відпустки.
Проте, на переконання колегії суддів такі висновки є помилковими, оскільки роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116, ст.117 КЗпП України, а саме в день звільнення, тобто з 29.08.2019р.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованих висновків про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Апарату Верховної ради України діяв не у спосіб визначений законами та Конституціє України. Однак, суд першої інстанції невірно визначив період за який слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France») зазначив, що право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (заява №23805/94, §36).
У постанові Верховного Суду 25.03.2020року у справі №752/18396/16-асформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Зазначені обставини пояснюють вихід суду за межі заявлених позивачем позовних вимог.
Тому, колегія суддів дійшла висновків, що з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково. Зобов'язати Апарат Верховної ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі - 783,28 грн. за період з 29.08.2019р. по день фактичного розрахунку 17.12.2020р.
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Керуючись ст.ст.243, 286, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі № 460/385/21- скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити частково.
Зобов'язати Апарат Верховної ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2019р. - 17.12.2020р. в розмірі - 783,28 грн. (сімсот вісімдесят три гривні двадцять вісім копійок)
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді З. М. Матковська
Р. Б. Хобор