Справа № 640/19823/21 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.
22 лютого 2022 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,
за участю секретаря Кірієнко Н.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни, Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про скасування постанов, визнання неправомірними дій, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни (відповідач 1), Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича (відповідач 2), в якій просила:
- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни №2876 від 28 квітня 2021 року про виправлення помилки в процесуальному документі;
- скасувати постанову від 05 травня 2021 року про відкриття виконавчого провадження №65314238;
- скасувати постанову про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни у розмірі 166 158,15 грн від 05 травня 2021 року;
- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича щодо арешту майна позивача та її рахунків (соціальна пенсійна картка);
- визнати неправомірним стягнення з соціальної картки грошових коштів у розмірі 1317,24 грн та таким, що підлягає поверненню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року заяву Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни про залишення позовної заяви без розгляду - задоволено, а позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни, Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про скасування постанов, визнання неправомірними дій - залишено без розгляду.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати спірну ухвалу суду та задовольнити позовні вимоги.
Доводи апелянта обґрунтовані зокрема тим, що судом першої інстанції порушено положення процесуального закону при залишенні позовної заяви без розгляду, порушивши права та законні інтереси апелянта, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.
Представник апелянта та апелянт в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги, просили скасувати спірне судове рішення та задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідачів в судовому засіданні просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, вказавши на її обґрунтованість та відповідність положенням чинного законодавства.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 лютого 2020 року відповідачем 1 в рамках виконавчого провадження №61220451 було винесено постанови: про відкриття виконавчого провадження; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; про стягнення з боржника основної винагороди; про арешт майна боржника.
З наданої копії журналу реєстрації вихідної кореспонденції за період з 10 лютого 2020 року по 10 лютого 2020 року, списку №123 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих та фіскального чеку Укрпошти вбачається, що вказані постанови були направлені на адресу ОСОБА_1 відповідачем 1 ще 10 лютого 2020 року.
26 лютого 2020 року позивач звернулась до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. з заявою, в якій зазначила, що 21 лютого 2020 року нею отримано листа від приватного виконавця та стало відомо про накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунку в банківських установах, в тому числі і на рахунку ПриватБанку.
28 лютого 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника в рамках виконавчого провадження №61220451. Під час опису майна, як вбачається зі змісту постанови, була присутня сама позивач, що підтверджується її особистим підписом у відповідних графах постанови.
Більш того, з матеріалів справи вбачається, що 27 серпня 2020 року представник позивачки - адвокат Лисенко І.К., яка діяла на підставі ордера серії КС №575545, ознайомилась з матеріалами виконавчого провадження №61220451 та зробила їх копії.
Правова позиція ОСОБА_1 обґрунтована тим, що 03 травня 2021 року нею отримано засобами поштового зв'язку листа від відповідача 1, яким повідомлено про наявність постанови про виправлення помилки у процесуальному документі від 28 квітня 2021 року (ВП №61220451). Натомість, постанови про стягнення з боржника основної винагороди №61220451 від 10 лютого 2021 року, як стверджує позивач, вона не отримувала, а дізналась про її наявність лише 03 травня 2021 року.
Крім того, вказано, що позивач після того як отримала 08 травня 2021 року постанову про відкриття виконавчого провадження №65314238 від 05 травня 2021 року, одразу звернулась до Святошинського районного суду міста Києва з відповідними скаргами на дії приватних виконавців, проте ухвалами суду від 21 травня 2021 року та від 25 травня 2021 року у відкритті проваджень за вказаними вище скаргами відмовлено, тому, після отримання копій цих ухвал 05 липня 2021 року, позивач 14 липня 2021 року звернулась до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на таке.
Відповідно до норм ч. ч. 1-2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до приписів статті 287 Кодексу адміністративна судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Отже, статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений спеціальний (скорочений) десятиденний строк для оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби.
Згідно з приписами ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведених норм вбачається, що за загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 340/1019/19).
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 про дотримання строку звернення до суду, суд першої інстанції вірно вказав, що позивачу було відомо про наявність постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 10 лютого 2020 року, а оскарження постанови від 28 квітня 2021 року про внесення виправлень в цю постанову, свідчить лише про намагання позивача поновити пропущений строк для звернення без наявності на те поважних причин, та таким чином оскаржити вчинення виконавчих дій та стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 .
Апелянтом ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду не було надано жодних обґрунтованих пояснень та доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення з позовною заявою до суду.
Враховуючи все викладене вище, колегія суддів приходить до переконання, що оскільки позивачем пропущено процесуальний строк звернення з даним позовом до суду, то зазначена обставина позбавила суд попередньої інстанції можливості розглянути позовні вимоги по суті.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно з ч. 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії», заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Поряд з цим, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі «Каракуця проти України»).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Відтак, зважаючи на те, що апелянтом при зверненні з позовною заявою до суду не було дотримано процесуальний строк оскарження, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позовних вимог без розгляду.
Оцінюючи правомірність вимог ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про задоволення позовних вимог, колегія суддів звертає увагу на положення ст. 320 КАС України, якими передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Спірна ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а отже у випадку її скасування, суд апеляційної інстанції обмежений процесуальними положеннями КАС України, та позбавлений права приймати рішення по суті позовних вимог, а може лише направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відтак, вимоги ОСОБА_1 про задоволення позовних вимог не узгоджуються з процесуальними положеннями КАС України та є такими, що не можуть бути задоволені.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни, Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про скасування постанов, визнання неправомірними дій - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Я. М. Василенко