ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 лютого 2022 року м. Київ № 640/251/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі Мині І.І., за участі представника відповідача Колесник І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаМіністерства інфраструктури України Акціонерне товариство "Українська залізниця"
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства інфраструктури України про визнання протиправними та нечинними Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажообігу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 27.12.2006 року № 1196, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 04.04.2007 року за № 310/13577, в частині, а саме: абзац четвертий пункту 19.11 розділу 19 наступного змісту: "менше ніж за 9 годин до відправлення поїзда виплачується повна вартість квитка, а вартість плацкарти не виплачується" та абзац п'ятий пункту 19.11 розділу 19 наступного змісту: "після відправлення поїзда, але не більше ніж через годину після його відправлення, виплачується 10 відсотків вартості квитка і плацкарти".
Позовні вимоги мотивовано посиланням на приписи частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому позивач стверджує, що оскаржуваною нормою застосовується непропорційно велика сума компенсації за відмову споживача від договору - 74,4% або 90% вартості проїзного документу, натомість, як стверджує позивач в розумінні законодавства справедливим розміром є 50%.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються з підстав правомірності прийнятого акту.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 року №1196, який було зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 квітня 2007 р. за № 310/13577 затверджено Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила).
Як вбачається з п. 1 .1 зазначених Правил, їх розроблено відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457, Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.97 № 252.
Пункт 3 вищезазначеного Порядку передбачає, що, згідно з цим Порядком та Статутом залізниць розробляються Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом (далі - Правила), які затверджуються Мінтрансом за погодженням з Антимонопольним комітетом та Держстандартом.
Абзац двадцять третій пункту 6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.97 № 252 передбачає, що суб'єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити, зокрема, повне або часткове повернення платежів у разі відмови від поїздки чи перевезення багажу на умовах, встановлених Правилами.
Оскаржувані позивачем норми пункту 19.11 розділу 19 Правил передбачають, що якщо пасажир відмовився від поїздки з особистих причин в термін:
не менше ніж за 24 години до відправлення поїзда, то йому виплачується повна вартість квитка і плацкарти;
від 24 до 9 годин до відправлення поїзда, то йому виплачується повна вартість квитка і 50 відсотків вартості плацкарти;
менше ніж за 9 годин до відправлення поїзда виплачується повна вартість квитка, а вартість плацкарти не виплачується;
після відправлення поїзда, але не більше ніж через годину після його відправлення, виплачується 10 відсотків вартості квитка і плацкарти.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (ч.1).
Згідно з частиною 3 вищезазначеної правової норми, несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань.
Суд зауважує, що вищезазначена норма стосується договорів, натомість позивачем висунуто вимоги щодо нормативно - правового акту.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В той же час питання розгляду судом позову щодо нормативно - правового акту врегульовано приписами статті 264 КАС України, якою визначені особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень.
Так, даною правовою нормою, визначено інше коло потенційних позивачів- частиною 2 ст. 264 визначено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто передбачено право на оскарження тим особам, щодо яких вказаний акт ще не було, але може бути застосований.
Також статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено інший, порівняно з загальним, перебіг строків звернення до суду - частиною 3 передбачено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Саме з урахуванням вищезазначених приписів судом було у 2020 році відкрито провадження у справі щодо наказу від 27 грудня 2006 року, та не досліджується питання порушення прав позивача, з огляду на те, що до позивача, як до фізичної особи, можуть бути застосовані положення оскаржуваного акту.
Згідно з частиною 9 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати нормативно правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили).
Даною правовою нормою визначено обмежене коло наслідків прийнятого судом рішення (визнання протиправним) та підстав для застосування таких наслідків - незаконність чи невідповідність акту вищої юридичної сили.
Проте, несправедливість умов правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом, у розумінні вимог Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на вищенаведену норму КАС, не може бути підставою для визнання протиправним нормативно - правового акту.
При цьому суд зауважує, що оскаржуваний акт було прийнято уповноваженим органом, його було узгоджено з Держспоживстандартом України (лист №11076-6-11/18), Державним комітетом регуляторної політики та підприємництва (рішення від 15.11.2006р.№1082) та Антимонопольним комітетом України (лист №36-29/10-8223), як це було передбачено Порядком обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.97 № 252.
Отже, підстави для задоволення позовних вимог відсутні, у зв'язку з чим, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 16.02.2022.
Суддя С.К. Каракашьян