ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви
15 лютого 2022 року м. Київ № 640/2829/22
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві,
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДР: 42098368), в якому просить суд:
1) визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у перерахунку ОСОБА_1 щомісячної основної державної пенсії та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров'ю відповідно до вимог ст.ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2014 по 02.08.2014;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 основну державну пенсію у відповідності до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, починаючи з 01.01.2014 по 02.08.2014 з урахуванням вже проведених виплат;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком згідно ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням вже проведених виплат.
Позов надісланий позивачем на адресу суду 19.01.2022 та зареєстрований канцелярією 21.01.2022.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2022 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та було запропоновано надати суду:
1) оригіналу ордеру про підтвердження правомочності адвоката - Кардаша В'ячеслава Анатолійовича про представництво інтересів клієнта - ОСОБА_1 в Окружному адміністративному суді міста Києва;
2) заяви із зазначенням поштового індексу позивача, а також відомих номерів засобів зв'язку позивача;
3) заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом та доказів поважності причин його пропуску;
4) доказів, які підтверджують, що позивач або його представник здійснили усі залежні від них дії, спрямовані на отримання копії матеріалів пенсійної справи, в якій містяться підтверджуючі докази викладені у позовній заяві.
Вказана ухвала була надіслана позивачем на адресу позивача та отримана ним 03.02.2022, що підтверджується роздруківкою із сайту АТ «Укрпошта» за номером відправлення 0105107524050.
08.02.2022 до суду від представника позивача надійшла заява на усунення недоліків позовної заяви.
Однак, у такій заяві представником позивача не зазначено поштового індексу позивача, а також не зазначено відомих номерів засобів зв'язку позивача, що свідчить про не усунення недоліків позовної заяви в цій частині.
Водночас, в умовах функціонування «Електронного суду» виконання цих вимог процесуального закону не є надмірним формалізмом чи надмірним тягарем для заявника.
Крім того, представником позивача не надано суду оригіналу ордеру про підтвердження правомочності адвоката - Кардаша В'ячеслава Анатолійовича про представництво інтересів клієнта - ОСОБА_1 в Окружному адміністративному суді міста Києва, а також не надано суду доказів, які підтверджують, що позивач або його представник здійснили усі залежні від них дії, спрямовані на отримання копії матеріалів пенсійної справи, в якій містяться підтверджуючі докази викладені у позовній заяві, що є передумовою для заявлення клопотання про витребування доказів, відтак недоліки позовної заяви в цій частині позивачем також не усунуті.
Більш того, ні позивачем, ні його представником не надано суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом та доказів поважності причин його пропуску.
Лише у заяві на усунення недоліків позовної заяви, представник позивача просить суд поновити строк звернення до суду.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду представник позивача зазначає, що у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 по справі № 806/1952/18 суд зазначив, що строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Як зазначено у заяві на усунення недоліків позовної заяви відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в пергу чергу, з боку держави.
Відтак, за висновком представника позивача, з огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1,12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА 7 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, суд зазначає, що наведені позивачем обґрунтування поважності причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, не можуть бути прийняті судом як такі, що підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до суду, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Так, ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
З наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Суд звертає увагу позивача на те, що дотримання строку звернення до суду, не є формальним ставленням суду до учасників справи. Ігнорування або неправильне застосування строків звернення до суду, призведе до порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права та, відповідно не забезпечення належного відправлення правосуддя.
При цьому, відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї.
Слід наголосити, що принципом адміністративного судочинства є верховенство права, тоді як пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов'язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у тому числі щодо дотримання учасником строку, визначеного національним законодавством для звернення до суду, що свідчить про забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, як складової верховенства права.
Суд звертає увагу позивача на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. У разі порушення такого строку та недотримання принципу юридичної визначеності зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що такий строк звернення до суду може бути обмеженим.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач є особою, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідчення постраждалої внаслідок ЧАЕС 1 категорії та є особою з інвалідністю ІІ групи, інвалідність якої пов'язана з роботою на на ЧАЕС. Отримує пенсію, як особа яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У прохальній частині позовної заяви вона просить суд зобов'язати відповідача здійснити їй перерахунок та виплату пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
В той же час, до суду з даним позовом позивачка звернулася лише 19.01.2022, тобто більше ніж через 7 років з моменту, за словами позивачки, порушення її прав та інтересів.
Доказів того, що з 2014 позивач був обмежений у доступі до загальнодоступної інформації з питань пенсійного забезпечення, не надано.
Варто наголосити, що звернувшись 19.01.2022 до суду з позовними вимогами щодо перерахунку пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, позивач пропустив строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Суд зазначає, що пенсія є щомісячним платежем, з огляду на що про порушення своїх прав позивач міг дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць, тобто з січня 2014 року позивач мав б усвідомлювати про порушення його прав щодо виплати йому пенсії у неналежному (меншому) розмірі.
Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеному у постанові від 08.08.2019 у справі № 813/5002/17 та Шостого апеляційного адміністративного суду, викладеному у постанові від 16.10.2019 у справі № 620/1372/19.
При цьому, посилання представника позивача у заяві на усунення недоілків на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1,12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу в аспекті того, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є помилковим, оскільки предметом розгляду Конституційним Судом України у вказаних рішення було надання офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу, статей 1, 12 Закону стосовно того, чи охоплює поняття "належна працівнику заробітна плата" усі виплати, на які працівник має право, зокрема й за час простою, що мав місце не з вини працівника, та чи обмежується строком позовної давності звернення до суду з позовом про стягнення такої заробітної плати залежно від її нарахування роботодавцем та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Не можуть також свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду та, як наслідок поновлення позивачу строку звернення до суду посилання на постанову Верховного Суду від 19.03.2019 по справі № 806/1952/18, оскільки предмет позову у справі № 806/1952/18 стосується індексації пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Варто також звернути увагу на те, що ухвалою від 29.11.2021 у справі № 640/26648/21 позовну заяву ОСОБА_1 , яка містить один і той же предмет і підстави позову, що і дана позовна заява подана за № 640/2829/22, було залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строків звернення до суду.
При цьому, ухвала від 29.11.2021 про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 640/26648/21 не оскаржувалася.
Таким чином, враховуючи вищевказане, суд не вбачає обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а отже, враховуючи тривалий пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем не наведено інших причин поважності причин пропуску строку звернення до суду, а також зважаючи на те, що ні позивачем, ні його представником не надано суду оригіналу ордеру про підтвердження правомочності адвоката - Кардаша В'ячеслава Анатолійовича про представництво інтересів клієнта - ОСОБА_1 в Окружному адміністративному суді міста Києва, а також не надано суду доказів, які підтверджують, що позивач або його представник здійснили усі залежні від них дії, спрямовані на отримання копії матеріалів пенсійної справи, в якій містяться підтверджуючі докази викладені у позовній заяві, що є передумовою для заявлення клопотання про витребування доказів, що свідчить про невиконання вимог ухвали суду від 25.01.2022 та, як наслідок не усунення недоілків позовної заяви, суд приходить до висновку, що причини пропуску звернення до суду позивача є неповажними та, як наслідок суд не вбачає належних підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом.
Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява також повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відтак позовна заява підлягає поверненню позивачу на підставі п.п. 1 та 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Керуючись ст. 123, п.п. 1 та 9 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Причини пропуску звернення до суду ОСОБА_1 , що викладені у заяві на усунення недоліків, визнати неповажними та відмовити у поновленні строку звернення до суду.
2. Позовну заяву повернути позивачу.
3. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву. Копія позовної заяви залишається в суді.
Ухвала суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 7 ст. 169 КАС України ухвала може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293 -- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зважаючи на затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21, апеляційні скарги в електронній формі подаються безпосередньо до апеляційного суду.
Днем вручення процесуальних документів в електронній формі є день отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу особи (п. 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ), якою є (п. 5.8. Положення про ЄСІТС від 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21): сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів або адреса електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (п. 59 «Перехідні положення»).
Суддя О.А. Кармазін