ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 лютого 2022 року м. Київ № 752/22564/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши заяву позивача у справі
за позовом:ОСОБА_1
до треті особи:Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» в особі уповноваженої особи фонду Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України,
про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ), посилаючись, зокрема, на положення Цивільного кодексу України, звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ПАТ «Банк «Юнісон» (в особі уповноваженої особи фонду), в якому, з урахуванням зміни предмету позову заявою від 26.02.2019 (том 1 а.с. 107), просив суд зобов'язати відповідача внести зміни до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення вимог кредитора - ОСОБА_1 у сумі 1 426 961,98 грн. до реєстру акцептованих вимог кредиторів, який подати на затвердження виконавчій дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Спочатку позивач просив включити його до четвертої черги акцептованих вимог кредиторів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем договірних відносин, а відтак звернувся до суду з даним позовом до місцевого загального суду за захистом своїх майнових (цивільних) прав. Позивач просив врахувати загальні засади цивільного законодавства.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року, позов залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.10.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року скасовано.
Провадження у справі закрито з тих підстав, що, на думку вказаної колегії суддів, розгляд вказаної категорії справ віднесено до компетенції адміністративного суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.12.2021 заяву ОСОБА_1 задоволено, справу № 752/22564/18 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про зобов'язання вчинити дії передано для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Справу № 752/22564/18 надіслано до Окружного адміністративного суду міста Києва 29.12.2021, яка зареєстрована 05.01.2022.
На підставі розпорядження від 11.01.2022 № 15 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ», протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 752/22564/18 перерозподілено на суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазіна О.А.
Ухвалою судді від 13.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Враховуючи, крім іншого, заяву позивача (т.1, а.с. 77), вирішено розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення засідання та виклику учасників справи.
14.02.2022 канцелярією суду зареєстрована заява-клопотання позивача від 11.02.2022 «про заміну первісного відповідача належним відповідачем, зміни (уточнення) предмету позову та надання позивачем пояснень».
Розглядаючи подану заяву суд, перш за все, вважає за необхідне, відносно первісно заявлених підстав та предмету позову, обґрунтування позовних вимог, зазначити наступне.
Як вбачається з вищезгаданої постанови Верховного Суду (короткий зміст позовних вимог та рішень судів) та постанови суду апеляційної інстанції, у жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк «Юнісон», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Національний банк України (далі - НБУ), в якому, з урахуванням зміни предмета позову, просив зобов'язати відповідача внести зміни до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Юнісон» шляхом включення його вимог у розмірі 1 426 961,98 грн.
З постанови ВС також вбачається, що на обґрунтування позову посилався на те, що 08 лютого 2016 року між ним та ПАТ «Банк «Юнісон» укладений договір про розміщення банківського вкладу, за яким відповідач прийняв депозитний вклад у розмірі 77 000 грн на строк із 08 лютого 2016 року до 07 лютого 2018 року зі сплатою 27,5 процентів річних щомісячно. Можливість дострокового повернення вкладу договором не передбачено.
28 квітня 2016 року на підставі постанови Правління НБУ № 300/БТ виконавчою дирекцією Фонду ухвалено рішення від 28 квітня 2016 року № 614 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Юнісон» та на делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», відповідно до якого розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації строком на один місяць до 27 травня 2016.
26 травня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 829, яким продовжено строк тимчасової адміністрації ще на один місяць, до 27 червня 2016 року.
21 червня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду ухвалено рішення № 1051 «Про продовження повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Юнісон» Шевченка А. М. до дати отриманням рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Юнісон» після скасування заходів забезпечення позову».
Позивач мав отримати вклад 01 липня 2016 року, проте вклад та проценти отримав лише 08 лютого 2018 року у сумі 77 000 грн та проценти у сумі 978,03 грн.
Із заявами про дострокове повернення вкладу позивач не звертався та договір достроково не було розірвано.
20.07.2018 ОСОБА_1 подав на ім'я уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням повноважень ліквідатора банку ПАТ «Банк «Юнісон» заяву про визнання кредитором та включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Юнісон», в якій просив визначити його кредитором ПАТ «Банк «Юнісон» на загальну суму 1 447 343,44 грн, з яких 1 373 192,58 грн - пеня в розмірі 3 % від суми вкладу за кожен день прострочення відповідно до ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»; 27 388,98 грн - проценти за весь строк безпідставного збереження депозитних коштів; 3 758,99 грн - 3 % річних від суми простроченого грошового зобов'язання; 22 621,43 грн - інфляційні втрати від прострочення виконання грошового зобов'язання; 17 400,98 грн - пеня за договором; 2 980,48 грн - проценти за договором протягом граничного строку дії тимчасової адміністрації.
8.10.2018 листом № 1144/13 за підписом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням повноважень ліквідатора банку ПАТ «Банк «Юнісон» Кобищеву С.А. повідомлено про визнання його кредитором та включення до реєстру акцептованих кредиторських вимог на суму 05,54 грн в 7 чергу.
В частині визнання позивача кредитором на суму 1 447 343,44 грн, відмовлено з огляду на положення ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Позивач зазначав, що оскільки банк не повернув вчасно вклад і проценти та продовжував безпідставно їх утримувати на вкладному рахунку, то відповідно до положень статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», статей 536, 625, 1214 ЦК України на його користь підлягають стягненню пеня у розмірі трьох процентів річних, проценти та інфляційні втрати. Позивач зазначав, що неодноразово звертався із листами до ліквідатора банку про включення його до реєстру вимог кредиторів вимог до банку у розмірі 1 447 343,44 грн, з яких: 1 373 192,58 грн - пеня в розмірі трьох процентів від суми вкладу за кожен день прострочення відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»; 27 388,98 грн - проценти за весь строк безпідставного збереження депозитних коштів; 3 758,99 грн - трьох процентів річних від суми простроченого грошового зобов'язання; 22 621,43 грн - інфляційні втрати від прострочення виконання грошового зобов'язання; 17 400,98 грн - пеня за договором; 2 980,48 грн - проценти за договором протягом граничного строку дії тимчасової адміністрації, однак заяви залишились без задоволення.
Таким чином правовою підставою позову є положення положень ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 536, 625, 1214 ЦК України.
З урахуванням наведеного позивач просив ухвалити рішення, яким зобов'язати ПАТ «Банк «Юнісон» внести зміни до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення вимог кредитора ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів на суму 1 426 961,98 грн, який подати на затвердження виконавчій дирекції Фонду.
У задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Касаційна скарга у свою чергу була мотивована тим, що суди не врахували, що в подібних правовідносинах у разі виводу банку з ринку, у випадку, коли банк має власні кошти, обсяг яких є достатнім для виплати сум гарантованого відшкодування за вкладами, банк має виплачувати вкладникам відшкодування за власний рахунок, а не за рахунок коштів фонду гарантування вкладів, відповідно до строків, встановлених законом, не очікуючи рішення НБУ про початок ліквідації, оскільки наявність такого рішення необхідна виключно для здійснення виплат за рахунок коштів Фонду, а не за рахунок коштів банку. За вказаних обставин, якщо банк не здійснює таких виплат, вимоги позивача мають бути включені до реєстру кредиторів. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо зобов'язання відповідача та третьої особи діяти лише на підставах, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та законодавством України щодо строків запровадження тимчасової адміністрації, а саме статтею 34 Закону Країни «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI); щодо можливості продовження строків тимчасової адміністрації понад строки, які встановлені статтею 34 Закону № 4452-VI.
Як зазначено ВС, підставами для звернення до суду з позовом про внесення позивача до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Юнісон», шляхом включення вимог про стягнення пені у розмірі трьох процентів річних відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»; процентів за весь строк безпідставного збереження депозитних коштів; трьох процентів річних від суми простроченого грошового зобов'язання; інфляційних втрат від прострочення виконання грошового зобов'язання; пені за договором; процентів за договором протягом граничного строку дії тимчасової адміністрації, є неправомірні дії та бездіяльність ліквідатора банку - уповноваженої особи Фонду щодо відмови у задоволенні вимог позивача, які ґрунтуються на твердженні про несвоєчасну виплату Фондом суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне здійснення такої виплати.
Відтак, саме за даним складом осіб та предмету позову, його обґрунтуванням (підстав позову) спір, на думку ВС, належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства, відповідно до чого і відкрито провадження саме в адміністративній справі.
Що стосується заяви-клопотання позивача від 14.02.2022 про заміну первісного відповідача належним відповідачем, зміну (уточнення) предмету позову та надання позивачем пояснень, суд приходить до висновку про фактичну зміну підстав та предмету позову, фактичне заявлення нового позову в рамках існуючого (замість існуючого), що не допускається за правилами КАС України.
Так, позивач зазначає, що відповідно до позиції Верховного Суду в цій справі правовідносини між Фондом та вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.
Таким чином, як зазначає позивач, первісний відповідач у справі №752/22564/18 підлягає заміні на Фонд на підставі висновку Верховного Суду при розгляді цієї справи.
Між тим, суд вважає за необхідне одразу зауважити, що у цій справі предметом позову не є гарантоване державою відшкодування у розмірі до 200 000 грн.
Позивач також зазначає, що заміна відповідача вимагає зміни й предмету позову у цій справі.
Відтак, позивач зазначає про «зміну («уточнення») предмет позову.
За згаданою заявою позивач просить:
1. замінити відповідача на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;
2. змінити предмет позову з «прошу зобов'язати ПАТ «БАНК «ЮНІСОН» (в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БАНК «ЮНІСОН») внести зміни до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення вимог кредитора ОСОБА_1 у сумі 1426 961,98 грн. до реєстру акцептованих вимог кредиторів, який подати на затвердження виконавчій дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб»
на
«визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за договором банківського строкового вкладу №ДФО-023022-03 від 08.02.2016;
стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 1426 961,98 грн., що складається з пені в сумі 1 373 192,58 грн., доходів від безпідставно набутого майна в сумі ТІ 388,98 грн., 3% річних в сумі 3 758,99 грн. та інфляційних втрат в сумі 22 621,43 грн.».
Такі вимоги обґрунтовані наступним.
Крім іншого, позивач зазначає, що Фонд виплатив позивачу гарантовану суму відшкодування коштів за його вкладом лише після закінчення строку дії договору вкладу, а саме 08.02.2018 (тобто лише на 652 день від дня початку тимчасової адміністрації в Банку). При цьому, як зазначає позивач, за весь цей строк Банк проценти не нараховував і не виплачував. Через бездіяльність Фонду заощадження Позивача знецінилися, було порушено його право на гідний рівень життя.
Позивач вважає, що Фонд неправомірно здійснював тимчасову адміністрацію в Банку такий довгий період часу, чим прострочив виконання грошового зобов'язання з виплати Позивачу гарантованого відшкодування коштів за вкладом.
Між тим, суд знову має зауважити, що дії чи рішення Фонду з питань тимчасової адміністрації не є предметом даного позову.
Між тим, позивач, по суті визначаючи нові правові підстави позову, зазначає, що відповідно до норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» найдовшим сукупним строком, на який може бути запроваджено тимчасову адміністрацію в банку, є два місяці (а не 782 дні), процедура ліквідації ПАТ «БАНК «ЮНІСОН» відповідно до закону мала розпочатися 01.07.2016, а не 19.06.2018 (не з «затримкою» на 718 днів) і, відповідно, Фонд мав виплатити Позивачу гарантовану суму відшкодування 01.07.2016, а не 08.02.2018 (не з «затримкою» на 587 днів).
У зв'язку з простроченням виконання Фондом грошового зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування Позивач просить стягнути з Фонду 1 426 961,98 грн, які складаються з пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (1 373 192,58 грн.), доходів від безпідставного збереження депозитних коштів (27 388,98 грн.), 3% річних (3 758,99 грн.) та інфляційних втрат (22 621,43 грн.).
Щодо законного строку настання грошового обов'язку з виплати Фондом
гарантованого відшкодування коштів за вкладом, позивач вважає, що він мав набути право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом, а, у свою чергу, у Фонду мав виникнути обов'язок відшкодувати Позивачу ці кошти 01.07.2016 (а не 08.02.2018), підставою для таких висновків є ч. 4 ст. 34 Закону №4452-VI, п.п. 3-5 ч. 2 ст. 39 цього закону.
Позивач вважає, що саме з 01.07.2016 у Фонду як особи, яка за Законом №4452-VI набула всіх повноважень органів управління Банку та органів контролю, виникли зобов'язання щодо виплати Позивачу гарантованої суми відшкодування коштів за його вкладом за рахунок коштів Банку, оскільки саме з 01.07.2016 відповідно до норм Закону №4452-VI у Банку мала би початись процедура ліквідація, і саме з 01.07.2016 строк виконання всіх грошових зобов'язань Банку мав би вважатись таким, що настав.
Щодо протизаконного, на думку позивача, врахування Фондом ухвал (в інших судових справах відносно Банку) про забезпечення позовів, які забороняли посадовим особам
Фонду та Національному банку України вчиняти певні дії, позивач зазначає, що Фонд аргументує багаторазове продовження строків тимчасової адміністрації в Банку понад граничний строк її здійснення, що передбачений законом, посилаючись, зокрема, на наявні судові рішення (ухвали) про заборону посадовим особам Фонду та Національного банку України вживати будь-яких заходів, спрямованих на ліквідацію Банку.
Однак, позивач категорично не погоджується з позицією врахування Фондом таких ухвал, оскільки вони не були (і не могли бути) підставою для зупинення дій Фонду чи Національного банку України в період виконання ними своїх повноважень.
У спірних відносинах, як зазначає позивач, відповідач фактично діяв всупереч нормам Конституції та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» грубо порушуючи права Позивача.
Не повернувши вчасно кошти, які належать на праві власності Позивачу та гарантовані державою, Фонд порушує положення Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
В обґрунтування нових вимог позивач також посилається на Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Позивач вважає, що Фонд є учасником споживчих відносин, а статус споживача не залежить від запровадження процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, то застосування норм ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не суперечить нормам Закону №4452-VI.
Фонд, як зазначає позивач, фактично виступає гарантом перед вкладником за виконання банком своїх повноважень і має ознаки забезпечення зобов'язання, передбачені статтями 546, 548 ЦК України. Це зобов'язання Фонду ґрунтується безпосередньо на нормах Закону №4452-VI, а також випливає з положень укладеного договору вкладу.
Таким чином, уклавши з Банком договір банківського строкового вкладу Позивач мав законні підстави та правомірно очікував, що в разі виведення Банку з ринку, Фонду має виконати свій обов'язок (виконати гарантію), яким його наділила держава Україна як фінансового гаранта у відповідності до Закону №4452-VI та ЦК України на забезпечення ст. 41 Конституції України.
Таким чином, оскільки всі публічні договори Банку з фізичними особами містять положення про гарантійні зобов'язання Фонду щодо виплати відшкодування коштів за вкладами, то Фонд, не будучи стороною договорів банківського вкладу, банківського рахунку, тим не менш, є учасником споживчих правовідносин, які виникають з таких договорів.
Позивач також вважає, що Банк зобов'язаний сплатити проценти в розмірі 27,5% річних за увесь строк безпідставного збереження депозитних коштів, а саме з 01.07.2016 як належного згідно норм закону дня початку процедури ліквідації Банку по 07.02.2018 включно як останній день, що передував дню фактичного повернення незаконно утримуваного майна Позивача.
Також наводяться нові додаткові, тобто такі що раніше були відсутні, правові та фактичні підстави нового позову.
Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 48 КАС України під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Відповідно ж до положень частини першої статті 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів.
У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позов складається із двох елементів: предмета та підстав позову.
Предмет позову - це певна матеріально-правову вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини (юридичні факти) і норми права, сукупністю яких позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Водночас предмет позову кореспондує із способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що свідчить про обрання позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права або його доповнення, у межах спірних правовідносин.
Загальноприйняте тлумачення терміну/дії «зміна» передбачає зміну чого-небудь чимось іншим, перетворення чогось у дещо інше, наприклад, відносно даної ситуації, може передбачати зміну (заміну) підстав чи предмету позову відносно однієї особи іншими - відносно цієї ж особи, а не фактичне формування в рамках існуючого позову іншого - нового позову до іншої особи, з іншими вимогами та з інших підстав, що забезпечує при здійсненні адміністративного процесу дотримання принципу правової визначеності по відношення до всіх учасників процесу, як складової принципу верховенства права.
Зміна предмету або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Тобто, подання відповідної заяви не повинно призводити до заявлення по суті нового позову.
Таким чином, зміною підстав позову є зміна юридичних обставин, які були зазначені позивачем у первісній позовній заяві, на інші, нові юридичні обставини, при збереження первісного предмета позову. Зміна ж предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.
З положень ч. 1 ст. 47 КАС України вбачається, що одночасна зміна підстав та предмету позову, а також, відповідно до даної ситуації, відповідача, не допускається.
У даному ж випадку, у ситуації з поданням позивачем вказаної заяви, фактично змінюються: склад осіб, які беруть участь у справі, предмет позову (замість «зобов'язати включити вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів» з підстав «неправомірних дій та бездіяльність ліквідатора банку - Уповноваженої особи фонду щодо не включення позивача до зазначеного реєстру» на, за новою заявою, - про стягнення сум з Фонду з підстав несвоєчасного повернення коштів), правові та фактичні підстави позову (як зазначено вище, у т.ч. із переорієнтацією доводів позивача щодо обставин справи на функції Фонду та профільний закон).
Тобто, як вже зазначалося, у даному випадку має місце заявлення нового позову в рамках існуючого (замість існуючого), що не допускається за правилами ч. 1 ст. 47 КАС України з урахуванням вимог ч. 5 ст. 48 КАС України, що свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви позивача від 11.02.2022 (вх. від 14.02.2022) «про заміну первісного відповідача належним відповідачем, зміну (уточнення) предмету позову та надання позивачем пояснень».
Більш того, в контексті правил ч. 5 ст. 48 КАС України, відповідно до яких під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача, слід зазначити, що з матеріалів справи вбачається повна обізнаність позивача з обставинами щодо умов договору, тонкощами діяльності Фонду, його Уповноважених осіб, Банку під час введення тимчасової адміністрації, нормативно-правовим обґрунтуванням, а відтак позивач знав, повинен був знати про можливість заявлення вимог власне до Фонду, якщо вважав, що він порушує його права у сфері спірних відносин.
Наведене, у свою чергу, також, додатково свідчить про безпідставність заявленого клопотання (заяви) позивача від 11.02.2022 (вх. від 14.02.2022) «про заміну первісного відповідача належним відповідачем, зміну (уточнення) предмету позову та надання позивачем пояснень».
Відтак, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заявленого клопотання як очевидно безпідставного.
Керуючись вимогами ст. ст. 47, 48, 167, 204, 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 11.02.2022 (вх. від 14.02.2022) «про заміну первісного відповідача належним відповідачем, зміну (уточнення) предмету позову та надання позивачем пояснень».
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Так, положення ст. 294 КАС України не містять положень щодо можливості оскарження такого роду ухвал.
Днем вручення процесуальних документів в електронній формі є день отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу особи (п. 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ), якою є (п. 5.8. Положення про ЄСІТС від 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21): сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів або адреса електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (п. 59 «Перехідні положення»).
Суддя О.А. Кармазін