ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 лютого 2022 року м. Київ № 640/8895/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною відмову відповідача у наданні інформації позивачу у запиті на інформацію №20/072 від 16.03.2020;
зобов'язати відповідача надати позивачу наступну публічну інформацію в письмовому та електронному вигляді на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 : перелік громадян (прізвища осіб), нагороджених відомчою заохочувальною відзнакою Міністерства внутрішніх справ України «Вогнепальна зброя» протягом 2017, 2018 та 2019 років з вказівкою на підстави нагородження, вид зброї (тип, марка, калібр); суми витрат відповідача на придбання вогнепальної зброї протягом 2017, 2018 та 2019 років, яка вручалася, як відомча заохочувальна відзнака Міністерства внутрішніх справ України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про порушення його права на отримання публічної інформації, оскільки запитувана інформація знаходиться в розпорядженні Міністерства внутрішніх справ України та не може бути обмежена у доступі в силу вимог статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та зазначив, що чинним законодавством не передбачено ведення обліку осіб, нагороджених заохочувальною відзнакою Міністерства внутрішніх справ України «Вогнепальна зброя», а відтак останній позбавлений можливості надання запитуваної інформації. Також відповідач зазначив, що МВС України не є розпорядником запитуваної позивачем інформації згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 16.03.2020 звернулась до Міністерства внутрішніх справ України із запитом на інформацію, в якому просила надати наступну інформацію:
перелік громадян (прізвища осіб), нагороджених відомчою заохочувальною відзнакою Міністерства внутрішніх справ України «Вогнепальна зброя» протягом 2017, 2018 та 2019 років з вказівкою на підстави нагородження, вид зброї (тип, марка, калібр);
суми витрат Міністерства внутрішніх справ України на придбання вогнепальної зброї протягом 2017, 2018 та 2019 років, яка вручалася, як відомча заохочувальна відзнака Міністерства внутрішніх справ України.
Листом від 27.03.2020 №34231/22 відповідач повідомив заявника, що діючими нормативно-правовими актами у Міністерстві не передбачено ведення обліку нагородження осіб будь-якими відзнаками, у тому числі відомчою заохочувальною Міністерства внутрішніх справ України «Вогнепальна зброя».
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Положеннями частини першої статті 3 Закону №2939-VI визначено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно зі статтею 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Положеннями частини першої статті 22 Закону №2939-VІ закріплено право розпорядника інформації відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
З визначення, наведеного у статті 1 Закону №2939-VІ вбачається, що ознаками публічної інформації є:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 08.11.2016 у справі «Magyar Helsinki Bizottsбg v. Hungary» (заява № 18030/11) визначила, що хоча стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає особі загального права доступу до інформації, що перебуває в розпорядженні державних органів, проте таке право може виникнути за певних обставин. Суд узагальнив свою практику в таких справах і встановив 4 критерії, за якими обмеження доступу до інформації може визнаватися втручанням у реалізацію свободи вираження поглядів: (а) мета запитувача або для чого потрібна інформація; (b) природа (характер) інформації; (с) роль запитувача; (d) чи була інформація «готова та доступна».
Відповідно, Суд повинен установити, чи володіли у цій справі відповідні національні органи інформацією, яку вимагав заявник.
Європейський суд з прав людини у справі «Бубон проти Росії», рішення від 07.02.2017 (Bubon V. Russia, заява 63898/09) у § 40-45 зазначив, що той факт, що запитувана інформація є готовою та доступною, є важливим критерієм загальної оцінки того, чи можна відмову в наданні інформації розглядати як «втручання» у свободу «отримувати та передавати інформацію», яка захищена статтею 10 Конвенції (див. Magyar Helsinki Bizottsбg v. Hungary, § 170).
Як вбачається з матеріалів справи, запит позивача на отримання інформації від 16.03.2020 містить вимогу щодо надання інформації про нагородження зброєю за певні періоди, кількість осіб, яких було нагороджено із зазначенням прізвищ таких осіб, вид зброї та суми витрат на придбання такої зброї.
Законом України «Про державні нагороди України» від 16.03.2000 № 1549-III (далі - Закон №1549-III) встановлено державні нагороди України для відзначення громадян за особисті заслуги перед Україною.
Статтею 3 Закону № 1549-III визначено, що державними нагородами є: звання Герой України; орден; медаль; відзнака «Іменна вогнепальна зброя»; почесне звання України; Державна премія України; президентська відзнака.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону №1549-III нагородження державними нагородами провадиться указом Президента України. Нагородженому вручається державна нагорода та документ, що посвідчує нагородження нею.
Згідно зі статтею 44 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (в редакції Закону № 1420-IV від 03.02.2004) відзнакою «Іменна вогнепальна зброя» нагороджує Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. Міністр оборони України, керівники інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, створені відповідно до законів України, нагороджують відомчими відзнаками «Вогнепальна зброя» і «Холодна зброя». Це - почесна державна нагорода та відомчі заохочувальні відзнаки за визначні заслуги в забезпеченні обороноздатності України, недоторканності її державного кордону, підтриманні високої бойової готовності військ (сил), зміцненні національної безпеки, боротьбі зі злочинністю, захисті конституційних прав та свобод людини і громадянина, за бездоганну багаторічну службу, зразкове виконання військового та службового обов'язку, виявлені при цьому честь і доблесть.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 №878, Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 18 пункту 11 вказаного Положення Міністр установлює відомчі заохочувальні відзнаки та вирішує питання про нагородження ними.
Порядок нагородження відомчою заохочувальною відзнакою Міністерства внутрішніх справ України «Вогнепальна зброя» визначається Положенням про відомчу заохочувальну відзнаку МВС України «Вогнепальна зброя», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.11.2015 №1521 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.12.2015 за № 1569/28014 (далі - Положення №1521).
Згідно з пункту 1 Розділу І Положення №1521 відомча заохочувальна відзнака Міністерства внутрішніх справ України «Вогнепальна зброя» - це зброя вітчизняного або іноземного виробництва, у тому числі зброя невійськового призначення.
Відповідно до пунктів 1-5 Розділу ІІ Положення №1521 висунення кандидатур до нагородження відзнакою здійснюється гласно у структурному підрозділі апарату МВС, закладі, установі і підприємстві, що належать до сфери управління МВС, та іншому центральному органі виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Міністром внутрішніх справ України, за результатами розгляду готується клопотання про нагородження.
У клопотанні про нагородження зазначаються конкретні заслуги особи, що стали підставою для порушення клопотання.
Клопотання про нагородження відзнакою в апараті МВС подає Міністру внутрішніх справ України або особі, яка виконує його обов'язки, відповідний керівник структурного підрозділу. Клопотання про нагородження відзнакою перед МВС порушується відповідними керівниками центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Міністром внутрішніх справ України або особою, яка виконує його обов'язки. Клопотання про нагородження відзнакою працівників закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, порушують безпосередні керівники кандидатів на нагородження. Клопотання про нагородження військовослужбовців Національної гвардії України перед МВС порушує командувач Національної гвардії України або особа, яка виконує його обов'язки. Клопотання про нагородження відзнакою інших осіб порушують безпосередні керівники кандидатів на нагородження.
Після прийняття Міністром внутрішніх справ України або особою, яка виконує його обов'язки, позитивного рішення матеріали про нагородження разом з нагородним листом надсилаються до Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС для підготовки проекту наказу про нагородження.
Про нагородження відзнакою видається наказ Міністра внутрішніх справ України або особи, яка виконує його обов'язки.
Виходячи з вищевикладених положень, жодним нормативно-правовим актом у Міністерстві не передбачено ведення обліку нагородження осіб будь-якими відзнаками, у тому числі відомчою заохочувальною відзнакою Міністерства внутрішніх справ України «Вогнепальна зброя». При цьому, клопотання про нагородження відзнакою певних осіб подаються окремо керівниками відповідних структурних підрозділів, відділів, установ, що входять до сфери управління МВС. Відповідно, після прийняття Міністром внутрішніх справ України або особою, яка виконує його обов'язки, позитивного рішення про нагородження готуються проекти відповідних наказів.
Відповідач у відзиві зазначив, що запитуваний позивачем перелік осіб не був створений, відображений чи задокументований будь-якими засобами та на будь-яких носіях, у зв'язку з чим відсутня можливість надати таку інформацію.
Таким чином, надати запитувану позивачем у запиті на інформацію №20/072 від 16.03.2020 можливо надати лише шляхом опрацювання всіх наказів про нагородження відомчою заохочувальною відзнакою Міністерства внутрішніх справ України «Вогнепальна зброя» за запитуваний період, а саме 2017-2019 роки та створення нового документа, до якого буде включено перелік осіб, яких було нагороджено вказаною відзнакою та інформацію про підстави нагородження, вид зброї та суми витрат на придбання такої зброї.
Водночас, Закон №2939-VI регулює відносини щодо допуску до інформації, яка вже існує, і не вимагає у відповідь на запит створення нової інформації.
У рішенні від 07.02.2017 по справі «Бубон проти Росії» (Bubon V. Russia, заява 63898/09) Європейський суд з прав людини щодо критерію оцінки «готовності та доступності інформації» дійшов висновку, що відповідні національні органи не мали такої конкретної інформації, яку вимагав Заявник. Отже, інформація, яку він шукав, не тільки не була «готова та доступна», але й не існувала в тій формі, в якій її запитував Заявник» (§ 44). Суд нагадав також, що стаття 10 Конвенції не накладає обов'язку збирати інформацію на вимогу заявника, особливо коли, як і в цій справі, йдеться про значний обсяг роботи (див. також §§ 25- 28, рішення у справі «Вебер проти Німеччини», заява № 70287/11).
З урахуванням викладеного, суд вважає, що розпорядник публічної інформації має обов'язок надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації.
Крім того, суд погоджується з твердженнями відповідача стосовно того, що нагородження відомчою заохочувальною відзнакою Міністерства внутрішніх справ України «Вогнепальна зброя» є правом, а не обов'язком Міністра внутрішніх справ України.
Отже, запитувана позивачем у запиті від 16.03.2020 №20/072 інформація не є публічною інформацією за визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону №2939-VI, оскільки не стосується певного готового і зафіксованого продукту інформації (зокрема шляхом узагальнення чи аналітичної обробки даних), отриманого або створеного відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у процесі виконання своїх обов'язків.
Водночас формування запитуваної інформації покладає на розпорядника додаткове навантаження, що не передбачено вимогами Закону № 2939-VI.
Крім того, відповідач не є належним розпорядником такої інформації та, в порядку пункту першого частини першої статті 22 Закону № 2939-VІ, мав право відмовити в задоволенні запиту в частині інформації, що стосується нагородження осіб іменною вогнепальною зброєю.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №826/5046/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №9901/105/20.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем не доведено та не надано достатньо належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Беручи до уваги положення статті 139 КАС України відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.П. Шулежко