ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позову без розгляду
15 лютого 2022 року місто Київ№640/34946/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи заяву відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1
доОфісу Генерального прокурора
простягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора, в якій просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі за період з 18.11.2020 по 29.09.2021 включно у розмірі 378 1114, 29 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2021 прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/34946/21 без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 31.12.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява про залишення позову без розгляду.
В обгрунтування заяви про залишення позову без розгляду відповідач зазначив про те, що з моменту прийняття наказу Генерального прокурора від 29.09.2021 про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генерального прокуратури України, тобто з 29.09.2021, до моменту подання ним позовної заяви до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду (29.11.2021), місячний строк, передбачений чинним законодавством України для звернення до суду за захистом своїх прав у вказаній категорії справи, минув, з клопотанням про поновлення строків звернення до суду ОСОБА_1 не звертався.
В свою чергу 20.01.2022 від позивача до суду надійшли письмові пояснення стосовно заяви відповідача про залишення позову без розгляду, в яобгрунтування яких позивач вказав на те, що строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду не обмежується будь-якиим строком.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд зазначає наступне.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесульних рішень.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Так, судом встановлено, що позивач звернувся до суду 24.11.2021, що підтверджується відмітковою на конверті, в якому надійшла до суду позовна заява ОСОБА_1 .
При цьому, у свої запереченнях від 20.01.2020 позивач надав пояснення щодо строку звернення до суду вказавши, що строк ним не пропущено, оскільки в даному випадку застосуванню підлягає ч. 2 ст. 233 КЗпП України відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд вважає такі доводи позивача помилковими, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Так, предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення, що не входить до структури заробітної плати.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Разом з тим, Верховний Суд в правових позиціях, висловлених у постановах від 04.12.2019 у справі № 815/2681/17, від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19, акцентує увагу, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
За правилами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону вбачається, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 цього Кодексу) .
З матеріалів справи вбачається, що рішення суду в частині поновлення позивача на посаді виконано 29.09.2021 на підставі Наказу Генерального прокурора від 29.09.2021 №1415ц.
Позивачем не заперечується, що ним пропущено місячний строк, визначений положеннями ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, на звернення до суду з цим позовом.
Отже, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском встановленого процесуальним законом місячного строку.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою, а саме частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що право позивача на звернення до суду з вимогами про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі за період з 18.11.2020 по 29.09.2021 включно у розмірі 378 1114, 29 грн. обмежується місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку.
Вищевикладене, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постнові від 11.02.2021р. у справі № 240/532/20, адміністративне провадження № К/9901/14941/20.
З огляду на вказане, позовні вимоги про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі за період з 18.11.2020 по 29.09.2021 включно у розмірі 378 1114, 29 грн. підлягають залишенню без розгляду.
При цьому, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку лише 24.11.2021., тобто з пропуском строку, не зазначивши підстав для його поновлення, оскільки єдиним доводом позивача було те, що в даному випадку строки не застосовуються в силу вимог ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України,якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 240-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 у справі №640/34946/21 залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.