ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 лютого 2022 року м. Київ № 640/36116/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Моренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до третя особа Депертаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Офіс Генерального прокурора
провизнання протиправними дій, скасування постанови
за участю представників сторін:
від позивача: Деркач В.В.
від відповідача: не прибув
від третьої особи: Чипова О.В.
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа: Офіс Генерального прокурора, в якому просить суд: визнати дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України Сніжинського Тараса Євгенійовича щодо винесення постанови від 22.11.2021 про закінчення виконавчого провадження № 55834654 протиправними; скасувати постанову старшого виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної Виконавчої Служби Міністерства Юстиції України Сніжинського Тараса Євгенійовича щодо винесення постанови від 22.11.2021 про закінчення виконавчого провадження № 55834654.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду по суті.
Так, позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва по справі № 826/16254/16 від 24.01.2017 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у не розгляді та ненаданні письмової відповіді на скаргу адвоката Деркач Вероніки Валеріївни від 15.09.2016; зобов'язано Генеральну прокуратуру України розглянути та надати письмову відповідь на скаргу адвоката Деркач Вероніки Валеріївни від 15.09.2016. На виконання вказаної постанови, судом було видано виконавчі листи, які пред'явлено до примусового виконання, однак, станом на сьогодні, постанова Окружного адміністративного Суду м. Києва по справі № 826/16254/16 залишилось не виконаною, у зв'язку з чим, відповідач дійшов передчасного висновку про закінчення виконавчого провадження № 55834654.
У відзиві на позовну заяву, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, з огляду на те, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ) перебувало виконавче провадження ВП № 55834654 з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.03.2017 826/16254/16 про зобов'язання Генеральну прокуратуру України розглянути та надати письмову відповідь на скаргу адвоката Деркач Вероніки Валеріївни від 15.09.2016. У зв'язку з тим, що до відділу надійшов лист від прокуратури України № 09/2/2- 4141 від 21.12.2020, яким повідомлено, що заява ОСОБА_1 від 15.09.2016 розглянута, а заявнику надано відповідь, відповідачем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 22.11.2021 ВП № 55834654.
У власних поясненнях до позовної заяви, представник Офісу Генерального прокурора проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що Генеральна прокуратура України постанову Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/16254/16 від 24.01.2017 виконала у повному обсязі, що у подальшому стало правовою підставою для закінчення виконавчого провадження. Окрім того, Офіс Генерального прокурора не є стороною виконавчого провадження № 55834654.
Позивачка у відповіді на відзив зазначила, що матеріали виконавчого провадження не містять жодних доказів виконання судового рішення. Так, на підтвердження обставин виконання судового рішення, боржник не надав державному виконавцю копії відповіді на звернення стягувача, що свідчить про передчасність закінчення виконавчого провадження. До того ж Офіс Генерального прокурора протиправно стверджує, що не є стороною виконавчого провадження № 55834654, оскільки згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 00034051 як державна організація зареєстрований Офіс Генерального прокурора.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2017 №826/16254/16 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у не розгляді та ненаданні письмової відповіді на скаргу адвоката Деркач Вероніки Валеріївни від 15.09.2016; зобов'язано Генеральну прокуратуру України розглянути та надати письмову відповідь на скаргу адвоката Деркач Вероніки Валеріївни від 15.09.2016
22.03.2017 Окружним адміністративним судом міста Києва з метою виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2017 у справі №826/16254/16 видано виконавчий лист №826/16254/16 про зобов'язання Генеральну прокуратуру України розглянути та надати письмову відповідь на скаргу адвоката Деркач В.В. від 15.09.2016.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської А.Л. від 20.02.2018 відкрито виконавче провадження №55834654 з виконання вказаного виконавчого листа №826/16254/16 від 22.03.2017.
03.10.2018 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанською А.Л. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №55834654 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII. Зазначено, що листом за вихідним №04/2/4-18953-15 від 14.08.2018 Генеральною прокуратурою України повідомлено про те, що заява ОСОБА_1 від 15.09.2016 розглянута та за результатами розгляду заявнику надано відповідь.
Вважаючи вказані дії протиправними, ОСОБА_1 оскаржила постанову про закінчення виконавчого провадження №55834654 від 03.10.2018 до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2019 у справі №640/18074/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2019 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю., визнано дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни щодо винесення постанови від 03.10.2018 про закінчення виконавчого провадження №55834654 протиправними, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни від 03.10.2018 про закінчення виконавчого провадження №55834654.
08.01.2020 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Валявським О.А. на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2019 у справі №640/18074/18 винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП №55834654.
21.12.2020 листом Офісу Генерального прокурора № 09/2/2- 4141вих-20 повідомлено, що заява ОСОБА_1 від 15.09.2016 розглянута, заявнику надано відповідь. Крім того, зазначено, що Офіс Генерального прокурора не є стороною виконавчого провадження №55834654.
22.11.2021 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинським Т.Є. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 55834654 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону №1404-VIII. Зазначено, що листом за вихідним № 09/2/2- 4141вих-20 від 21.12.2020 Офісом Генерального прокурора повідомлено про те, що заява ОСОБА_1 від 15.09.2016 розглянута та за результатами розгляду заявнику надано відповідь.
Вважаючи вказану постанову протиправною, а рішення суду не виконаним, позивачка звернулася із даним позовом до суду.
Вирішуючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку покладено на державну виконавчу службу.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 63 Закону №1404-VII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII передбачено, зокрема, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Таким чином, з метою перевірки наявності підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII, що мало місце у спірних правовідносинах, необхідним є з'ясування факту повного виконання рішення суду.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч. 2 ст. 39 Закону №1404-VIII).
Як вбачається з оскаржуваної постанови, підставою для закінчення виконавчого провадження слугував висновок державного виконавця про фактичне виконання боржником у повному обсязі рішення суду. Такий висновок державного виконавця ґрунтується на тому, що листом за вихідним №04/2/4-18953-15 від 14.08.2018 Генеральною прокуратурою України повідомлено Відділ про те, що заява ОСОБА_1 , від 15.09.2016 розглянута та за результатами розгляду заявнику надано відповідь.
За змістом частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 63 Закону Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначається вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
Як встановлено судом, на вимогу державного виконавця, боржником БУЛО надіслано лист за № 09/2/2- 4141вих-20 від 21.12.2020, яким повідомлено про те, що заява ОСОБА_1 від 15.09.2016 розглянута та за результатами розгляду заявнику надано відповідь.
У свою чергу, позивачка отримання відповіді на запит від 15.09.2016 заперечує та посилається на невиконання судового рішення по справі № 826/16254/16 від 24.01.2017.
Як встановлено судом, матеріали виконавчого провадження № 55834654 не місять доказів виконання судового рішення по справі № 826/16254/16 від 24.01.2017, в той же час, лист № 09/2/2- 4141вих-20 від 21.12.2020, на який посилався відповідач при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, не може розцінюватися як доказ направлення відповіді на запит позивачки від 15.09.2016 та як доказ виконання рішення суду.
Крім того, вказаний лист не дає можливості державному виконавцю ідентифікувати коли та на яку адресу було відправлено відповідь, чи надана відповідь по суті запиту і як наслідок, проаналізувати чи виконано рішення суду у встановлений спосіб та порядок.
Відсутність вказаних доказів не дозволяло державному виконавцю вважати, що рішення суду виконано в повному обсязі.
Суд зауважує, що державний виконавець, на якого Законом №1404-VIII покладено обов'язок щодо виконання рішень суду, має пересвідчитись у виконанні боржником рішення суду, а закінчення виконавчого провадження можливе лише у випадку отримання від боржника документального підтвердження виконання рішення суду, при цьому постанова про закінчення виконавчого провадження має бути мотивованою щодо підстав її винесення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови від 22.11.2021 докази виконання рішення суду не перевірялись, що є порушенням вимог статтей 18, 63 Закону №1404-VIII та є протиправними діями з боку останнього.
До того ж, суд звертає увагу відповідача, що вказане питання вже було предметом судового розгляду в адміністративній справі №640/18074/18, за результатами якого, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла правового висновку, що державний виконавець зобов'язаний перевірити реальне, а не формальне виконання судового рішення по № 826/16254/16 від 24.01.2017.
Однак, не зважаючи на вказаний правовий висновок суду в аналогічних правовідносинах, державний виконавець повторно не перевірив фактичне виконання судового рішення та передчасно закінчив виконавче провадження за відсутності доказів, які би підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання, що свідчить про протиправність постанови від 22.11.2021 про закінчення виконавчого провадження № 55834654.
Також суд погоджується із доводами позивача про те, що Офіс генерального прокурора є стороною виконавчого провадження № 55834654, оскільки в даному випадку було здійснено зміну назви боржника без зміни ідентифікаційного коду.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс. («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», у державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх « ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Відтак, аналізуючи вказані правові висновки, суд зазначає, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;іпн: НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України Сніжинського Тараса Євгенійовича щодо винесення постанови від 22.11.2021 про закінчення виконавчого провадження № 55834654.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої Служби Міністерства Юстиції України Сніжинського Тараса Євгенійовича щодо винесення постанови від 22.11.2021 про закінчення виконавчого провадження № 55834654.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;іпн: НОМЕР_1 ) за рахунок Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13; код ЄДРПОУ: 00015622) понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Суддя А.С. Мазур