ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 лютого 2022 року м. Київ № 640/30797/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДержавної судової адміністрації України
простягнення недоотриманої суддівської винагороди,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної судової адміністрації України, в якому просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01.12.2021):
- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо виділення Житомирському окружному адміністративному суду у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 бюджетних коштів для виплати суддівської винагороди у меншому розмірі, ніж передбачено вимогами ст. 135 Закону №1402-VIII, тобто із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, внаслідок яких суддя Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 не отримав суддівську винагороду у повному обсязі за період з 18.04.2020 по 27.08.2020;
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 178 638, 98 грн. (сто сімдесят вісім тисяч шістсот тридцять вісім грн. 98 коп.), з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
В обґрунтування позовних вимог вказано про протиправність дій Державної судової адміністрації України, які полягають у невиплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус судді», з огляду на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 (№ 10-р/2020) у справі №1-14/2020(230/20) відносно того, що суми невиплаченої суддівської винагороди внаслідок дії обмеження мають бути компенсовані відповідними виплатами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено сторонам строки для подання до суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження та розпочато спочатку.
Під час підготовчого провадження судом вжито заходи, передбачені положеннями ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням чого, судом ухвалено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
У призначене судове засідання особи, які беруть участь у справі, не з'явились та явку своїх представників не забезпечили, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду справи.
Разом з тим, від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, з огляду на те, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Житомирського окружного адміністративного суду, відповідно, за твердженням представника відповідача, Житомирський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Оскільки позивач є суддею Житомирського окружного адміністративного суду та перебуває із зазначеним судом у трудових відносинах, саме зазначений суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, нараховує та виплачує позивачу суддівську винагороду. Як зазначено у відзиві, кошторисні призначення Житомирського окружного адміністративного суду за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» станом на 31.12.2020 становили 34 875,6 тис. грн., які були відкриті у повному обсязі. На підставі викладеного, представником відповідача наголошено, що Державна судова адміністрація України жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснювала заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача. На додаток, представником відповідача зауважено, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020, тобто до ухвалення рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, положення ч.ч. 1 та 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювались нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзиви, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки, виданої Житомирським окружним адміністративним судом, ОСОБА_1 постійно працює з 01.10.2008 на посаді заступника голови суду у Житомирському окружному адміністративному суді і його сума обмеження з квітня 2020 по серпень 2020 становить всього 178 638,98 грн.
На підставі викладеного, вважаючи порушеними власні права та охоронювані законом інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно зі ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У свою чергу, ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Вказана норма кореспондує згаданим вище приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Отже, розмір суддівської винагороди, у тому числі будь-які його обмеження, можуть визначатися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Разом з тим, 12.03.2020 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Крім того, 18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29 наступного змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, яким у спірних правовідносинах є Конституція України, а саме: ч. 2 ст. 130 останньої. При цьому, з урахуванням того, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 положення ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнані неконституційними, то підстави для звернення до Верховного Суду у порядку ч. 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
У контексті наведеного та з огляду на нормативну регламентацію спірних правовідносин суд звертає увагу, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким, відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України, може встановлюватися розмір винагороди судді. Відтак, застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача з нормами Конституції України, як нормами прямої дії, не узгоджувалося.
Відтак, набрання 18.04.2020 чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
Таким чином, обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів, на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, а також у постанові від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020.
Однак, у розрізі наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19 (надалі - Положення №141/0/15-19).
Крім того, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19, основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Отже, з наведених норм вище, вбачається, що в даному випадку відповідач - Державна судова адміністрація України - уособлює у спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов'язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.
Суд також звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів, відтак, її діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (ч. 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України).
Матеріали справи свідчать, що у період з квітня по серпень 2020 року позивачу нараховувалася суддівська винагорода у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX. При цьому, сума невиплачених за вказаний період коштів склала 178 638,98 грн., що підтверджується довідкою, виданою Житомирським окружним адміністративним судом, проти правильності яких не заперечує відповідач. На необхідності встановлення чіткого розміру невиплаченої суддівської винагороди наголошує і Верховний Суд у вже згаданій вище постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося Державною судовою адміністрацією України, у відповідності до вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Водночас, виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, які, у силу згаданих вище положень Бюджетного кодексу України, останній повинен був застосовувати.
За таких обставин, суд вказує про відсутність підстав стверджувати про протиправність дій Державної судової адміністрації України щодо виділення Житомирському окружному адміністративному суду у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 бюджетних коштів для виплати суддівської винагороди у меншому розмірі, ніж передбачено вимогами ст. 135 Закону №1402-VIII, тобто із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, внаслідок яких суддя Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 не отримав суддівську винагороду у повному обсязі за період з 18.04.2020 по 27.08.2020.
Разом з тим, у постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20 Верховний Суд підкреслив, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас, адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб'єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
У зв'язку з викладеним, суд звертає увагу, що Конституцій Суд України у рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв'язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами.
Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті.
При цьому, у межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що позивач, з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності, мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі. Разом з тим, як було підкреслено вище, розмір такої винагороди нараховувався відповідачем за правилами ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак виплачувався з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, адже у цих правовідносинах Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області виступало розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та як суб'єкт владних повноважень, у силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, не мало альтернативних шляхів поведінки.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
За правилами ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням наведеного суд дійшов до висновку про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду у розмірі 178 638,98 грн. за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, як належний спосіб захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 77, 139, 246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду у розмірі 178 638,98 грн. (ста сімдесяти восьми тисяч шестисот тридцяти восьми грн. 98 копійок) за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок