ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 лютого 2022 року м. Київ № 640/30382/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., при секретарі судового засідання Корніюк А.В.,
за участі представників сторін:
від позивача - Швець Д.Ю.,
від відповідача - Савулій В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів
провизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - відповідач та/або АРМА) та просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів №341/9-03-06 «Про звільнення ОСОБА_1 » від 24.09.2021;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з 28.09.2021;
- стягнути за Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 28.09.2021 по дату ухвалення рішення суду;
- стягнути з Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на користь позивача усі понесені ним в ході розгляду справи судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що ним завчасно здійснено дії щодо відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, однак незважаючи на останню т.в.о. Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів видано наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » №341/9-03-06 від 24.09.2021. На переконання позивача, відповідачем порушено вимоги положень статті 38 Кодексу законів про працю України та суперечить волевиявленню ОСОБА_1 щодо звільнення із займаної посади за власним бажанням.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де останній заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що наказом №341/9-03-06 від 24.09.2021 реалізовано право ОСОБА_1 на його звільнення. При цьому, представник АРМА вважає, що звільнення позивача відбулося на законних підставах, заява про відкликання заяви про звільнення стосувалась заяви позивача про звільнення від 13.09.2021, у той час коли оскаржуваний наказ було прийнято на підставі заяви ОСОБА_1 від 10.09.2021.
У свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, де ним вказано, що із заяви про відкликання заяви про звільнення від 24.09.2021 чітко вбачається, що ОСОБА_1 заперечує проти свого звільнення та не вимагає припинення трудових відносин.
Між тим, представником АРМА подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, де ним вказано про те, що ОСОБА_1 є відстороненим від посади заступника Голови АРМА строком до 24.09.2021 включно без збереження заробітної плати. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 22.09.2021 у справі №9914/6457/21 продовжено на два місці, тобто до 22.11.2021 включно строк відсторонення підозрюваного ОСОБА_1 від посади заступника Голови АРМА.
Представником позивача подано додаткові пояснення, де він наполягає на задоволенні позовних вимог та вказує, що відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади жодним чином не впливає на вирішення спору по суті.
Також 31.01.2021 від представника позивача надійшли додаткові пояснення по суті позовних вимог, у яких останній вказує, що звільнення відповідно до положень статті 38 Кодексу законів про працю України є одностороннім волевиявленням працівника, а тому наявність заяви позивача про намір його працювати на займаній посаді та про відкликання заяви про звільнення від 29.07.2021 беззаперечно свідчить про протиправність прийнятого відповідачем наказу.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд звертає увагу на наступне.
10.09.2021 ОСОБА_1 подано заяву т.в.о. Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів ОСОБА_2 про звільнення його із займаної посади відповідно до частини 1 статті 86 Закону України «Про державну службу» за власними бажанням 27.09.2021 (далі - заява про звільнення).
24.09.2021 ОСОБА_1 подано заяву т.в.о. Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів Жоравовичу Д.О. про відкликання заяви про звільнення, повідомлено про те, що продовжує працювати на свій посаді та не вимагає припинення трудових відносин, заперечує проти свого звільнення (далі - заява про відкликання заяви про звільнення).
Вказана заява подана позивачем шляхом направлення її електронною поштою із підписанням електронним цифровим підписом 24.09.2021 о 14:04 год.
Згідно із листом від 05.10.2021 №7605/1-38-21/9 заява ОСОБА_1 про відкликання його заяви про звільнення надіслана на офіційну електронну адресу АРМА з кваліфікованим електронним підписом, а також 24.09.2021 принесена особисто до відділу діловодства, звернення громадян та доступу до публічної інформації Управління діловодства, ресурсного забезпечення та організації закупівель центрального апарату АРМА для реєстрації в системі електронного документообігу АРМА та зареєстрована за №П-47-21 від 24.09.2021.
У той же час, відповідно до частини 1 статті 86 та статті 89 Закону України «Про державну службу» та статті 38 Кодексу законів про працю України т.в.о. Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів видано наказ від 24.09.2021 №341/9-03-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », яким наказано звільнити ОСОБА_1 , заступника Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, 27 вересня 2021 за власним бажанням (далі - оскаржуваний та/або спірний наказ, рішення).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII).
У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
Згідно із статтею 86 Закону № 889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до висновку про наявність у державного службовця права припинити державну службу за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
У той же час, реалізація вказаного права кореспондується із обов'язком суб'єкта призначення звільнити державного службовця у строк, визначений ним у поданій заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Тобто, державний службовець, яким має намір припинити державну службу за власним бажанням подає суб'єкту призначення відповідну заяву не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення, який визначає у поданій ним заяві. При цьому, датою звільнення державного службовця, в даному випадку, буде дата, яка безпосередньо визначена ним у заяві про звільнення за власним бажанням.
Між тим, правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає також Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
Статтею 38 КЗпП України регламентовано, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Аналізуючи наведені положення, у взаємозв'язку із положеннями статей 83, 86 Закону № 889-VIII суд приходить до висновку про наявність права у державного службовця подати заяву про звільнення за власним бажанням, а у разі якщо після закінчення строку попередження про звільнення останній не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою. Виключенням із даного правила є лише випадки коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Матеріалами справи підтверджено, що 10.09.2021 позивачем подано заяву про звільнення за власним бажанням, а 24.09.2021 подано заяву про відкликання заяви про звільнення та висловлено заперечення проти свого звільнення та відсутність обставин вимагання розірвати трудові відносини. У заяві про відкликання заяви про звільнення ОСОБА_1 вказує дату заяви про звільнення від 13.09.2021. Між тим, у судовому засіданні 31.01.2022 як представник позивача, так і представник відповідача повідомили суд, що заяву про звільнення ОСОБА_1 подавав одну. Наведене, у свою чергу зумовлює висновок суду про те, що у заяві про відкликання заяви про звільнення від 24.09.2021 ОСОБА_1 допущено технічну помилку в частині дати поданої заяви про звільнення. Суд наголошує, що у заяві про відкликання заяви про звільнення чітко вказано, що він заперечує проти свого звільнення з 27.09.2021, що безпосередньо відповідає даті звільнення, яка вказана позивачем у заяві про звільнення від 10.09.2021.
У відповідності до частини 1 статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Згідно із частиною 5 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 2 КЗпП України регламентовано право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Отже, беручи до уваги наведене суд констатує, що обставини подання ОСОБА_1 заяви від 24.09.2021 про відкликання заяви про звільнення із 27.09.2021 є безперечним фактом волевиявлення особи (позивача) щодо небажання припинення трудових відносин за раніше поданою заявою та має і мала бути врахована АРМА при прийнятті спірного рішення. Наявність відповідної заяви, факт отримання якої 24.09.2021 не заперечується відповідачем є перешкодою для звільнення ОСОБА_1 на підставі положень статті 38 КЗпП України, частини 1 статті 86 № 889-VIII, адже ключовим аспектом для реалізації такого звільнення є безпосередньо волевиявлення працівника, яке, у свою чергу було відсутнім згідно заяви ОСОБА_1 від 24.09.2021 про відкликання заяви про звільнення.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що належних та достатніх пояснень представником АРМА в частині не врахування заяви ОСОБА_1 від 24.09.2021 про відкликання заяви про своє звільнення із 27.09.2021 до суду не надано. Посилання ж представника відповідача на те, що у заяві від 24.09.2021 позивачем вказано дату заяви від 13.09.2021 не може вказувати на правомірність прийнятого АРМА спірного наказу, адже відповідачем, як суб'єктом призначення не вчинено жодних дій щодо перевірки обставин відкликання ОСОБА_1 заяви про звільнення за власним бажанням, що мало своїм наслідком, за висновком суду, передчасне його звільнення із 27.09.2021 за власним бажанням.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Положеннями частини 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, беручи до уваги наведене у своїй сукупності суд вважає, що спірне рішення не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, тому зумовлює наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу т.в.о. Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів №341/9-03-06 «Про звільнення ОСОБА_1 » від 24.09.2021.
Як наслідок, наявні правові підстави для поновлення позивача на посаді заступника Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з 27.09.2021.
Водночас, в цій частині суд вважає за доцільне вказати про те, що позивач у позовній заяві просить суд поновити його на займаній посаді з 28.09.2021, однак належною є дата із якої останній був незаконно звільнений, тобто з 27.09.2021.
Отже, враховуючи вищевикладене суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу та наявність правових підстав для поновлення позивача на займаній посаді.
Разом з цим, у відповідності до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно із пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При вирішенні питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд вважає за доцільне враховувати інформацію, яка повідомлена представником відповідача у запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву від 30.12.2021 в частині відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади та відхилити твердження представника позивача в цій частині, що вказані обставини жодним чином не впливають на розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу із наступних мотивів.
Судом встановлено, що на виконання ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду Галабали М.В. від 22.09.2021 у справі №991/6457/21, провадження 1-кс/991/6555/21 Національним агентством з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів прийнято наказ від 24.09.2021 №345/9-03-ос, яким наказано вважати відстороненим від посади заступника Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, строком до 22.11.2021 включно (далі - наказ від 24.09.2021).
Пунктом 2 вказаного наказу наказано управлінню фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ( ОСОБА_3 ) взяти до уваги, що відсторонення від посад здійснюється без збереження заробітної плати.
Згідно із частиною 2 статті 72 Закону № 889-VIII відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків у разі вчинення ним корупційного правопорушення здійснюється відповідно до Закону України "Про запобігання корупції".
В той же час, правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII).
Відповідно до частини 1 статті 65 Закону № 1700-VII за вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.
У разі вчинення від імені та в інтересах юридичної особи її уповноваженою особою злочину самостійно або у співучасті до юридичної особи у випадках, визначених Кримінальним кодексом України, застосовуються заходи кримінально-правового характеру.
Згідно із частиною 5 статті 65 Закону № 1700-VII особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом.
Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом.
У разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, у зв'язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з таким відстороненням.
Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді, в порядку, визначеному законом.
В свою чергу, порядок відсторонення від виконання повноважень на посаді на підставі положень стаття 65 Закону № 1700-VII регламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України).
Відповідно до частини 1 статті 154 КПК України відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину - щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу.
Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 цього Кодексу (ч. 2 ст. 154 КПК України).
Згідно із частинами 2, 4 статті 157 КПК України при вирішенні питання про відсторонення від посади слідчий суддя, суд зобов'язаний врахувати такі обставини:
1) правову підставу для відсторонення від посади;
2) достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;
3) наслідки відсторонення від посади для інших осіб.
За наслідками розгляду клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: 1) мотиви застосування або відмови у задоволенні клопотання про відсторонення від посади; 2) перелік документів, які посвідчують обіймання особою посади та які підлягають поверненню особі або вилученню на час відсторонення від посади; 3) строк відсторонення від посади, який не може становити більше двох місяців; 4) порядок виконання ухвали.
Копія ухвали надсилається особі, яка звернулася з відповідним клопотанням, підозрюваному чи обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше дня, наступного за днем її постановлення, та підлягає негайному виконанню в порядку, передбаченому для виконання судових рішень.
Аналіз вказаних положень дає суду підстави дійти до висновку, що особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному КПК України, а саме на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців, який може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 КПК України.
Як вже було вказано судом вище, позивач є відстороненим від посади на підставі ухвали Вищого антикорупційного суду ОСОБА_4 від 22.09.2021 у справі №991/6457/21, провадження 1-кс/991/6555/21 та наказу АРМИ від 24.09.2021 строком до 22.11.2021.
Отже, у зв'язку із наведеним вимога про нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.09.2021 до 22.11.2021 є безпідставною, оскільки відсторонення від посади передбачає відсутність обставин збереження заробітної плати.
Підсумовуючи вище викладене, суд вважає, що період нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу має обчислюватися з 23.11.2021 по дату ухвалення судового рішення, тобто до 14.02.2022.
За вказаний період кількість робочих днів становить - 57.
Відповідно до довідки АРМА від 01.10.2021 №183 2 місяця (липень-серпень 2021), що передували даті звільнення сукупний дохід ОСОБА_1 становить 240 953,59 грн.
Звідси середньоденна заробітна плата позивача становить 240953,59/43 (кількість робочих днів) = 5 603,57 грн.
Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 5603,57х57=319403,59 грн. без вирахування обов'язкових податків та зборів.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення, адже розрахунковим періодом нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є 28.09.2021, а з урахуванням обставин відсторонення позивача від посади є 23.11.2021.
Підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Тому рішення суду в частині поновлення позивача на посаді заступника Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з 27.09.2021 та стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.
Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд звертає увагу на те, що позивач звільнений від сплати судового збору в межах даної адміністративної справи.
Між тим, на аркуші 5 позовної заяви представником позивача вказано про орієнтовний розмір судових витрат на рівні 30 000,00 грн.
У відповідності до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Станом на час вирішення спору по суті відсутні обставини передбачені частиною 4 статті 134, частиною 7 статті 139 КАС України для вирішення судом питання щодо розподілу витрат, понесених позивачем на правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 242, ч. 3 ст. 243, 244-245, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, б. 1, код ЄДРПОУ 41037901) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів №341/9-03-06 «Про звільнення ОСОБА_1 » від 24.09.2021.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з 27.09.2021.
4. Стягнути з Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23.11.2021 по 14.02.2021, що становить 319 403 (триста дев'ятнадцять тисяч чотириста три) грн. 59 коп.
5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з 27.09.2021 та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
6. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя М.А. Бояринцева
Повний текст рішення складений 14.02.2022.