ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 лютого 2022 року місто Київ №640/34220/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом до про ОСОБА_1 Міністерства соціальної політики України визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства соцаільної політики України, в якій просить суд:
- визнати незаконною бездіяльність Міністерства соціальної політики України через наявність дискримінації за віком, що опирається на пункт 1 статті 28 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 №999;
- зобов'язати Міністерство соціальної політики України вчинити дії, що забезпечать постановку на облік сина ОСОБА_2 , для отримання гуманітарної допомоги у вигляді легкового автомобіля;
- стягнути з Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що відмова Міністерства соціальної політики України про взяття його сина на облік для отримання гуманітарної допомоги у вигляді легкового автомобіля є протиправною та такою, що порушує права позивача, визначені Конституцією України, а саме право на освіту, яке неможливо реалізувати без наявності автомобіля. Крім того, позивач зауважив, що з відповідей відповідача, якими йому було відмовлено у взятті його сина ОСОБА_2 на облік для отримання гуманітарної допомоги у вигляді легкового автомобіля з причин не досягнення ним п'ятирічного віку вбачаються ознаки дискримінації дитини з інвалідністю за віком. Позивач вважає, що норма чинного законодавства, яка визначає вік, з якого діти з інвалідністю беруться на облік для забезпечення автомобілем, потребує перегляду, що підтверджує наявність дискримінації. На думку позивача, порушення відповідачем антидискримінаційного законодавства та Конституції України вплинули на його душевні страждання, у зв'язку з чим позивачу спричинено моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі №640/34220/21 та запропоновано відповідачу в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.
Відповідач правом щодо надання відзиву у встановлений ухвалою суду від 26.11.2021 строк не скористався.
Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
Відповідно до Медичного висновку від 13.01.2021 №20 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною-інвалідом до 18 років та має діагноз "атиповий аутизм з загальним недорозвиненням мови І рівня".
Позивач, як законний представник свого сина ОСОБА_2 , звернувся до директора Департаменту соціальної політики із заявою від 05.06.2021, в якій просив поставити його, як законного представника свого сина ОСОБА_2 , на облік для отримання гуманітарної допомоги у вигляді легкового автомобіля та надати виписку з журналу обліку, який підтверджує постановку на облік для надання донорам.
Листом від 11.06.2021 №051/Р-9151-009/5 Департамент соціальної політики повідомив позивача про те, що відповідно до пункту 1 Порядку забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 №999, діти з інвалідністю беруться на облік на забезпечення пільговим автомобілем тільки після досягнення п'ятирічного віку.
Листами Міністерства соціальної політики України від 02.08.2021 №2362/0/5-21/58 та від 27.10.2021 №323/0/209-21 позивачу відмовлено у взятті його, як законного представника свого сина ОСОБА_2 , на облік для отримання гуманітарної допомоги у вигляді легкового автомобіля, оскільки норма Порядку, яка передбачає, що для забезпечення автомобілями діти з інвалідністю беруться на облік після досягнення ними п'ятирічного віку, відповідає Закону.
Вважаючи протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України, яка полягає у невзятті позивача, як законного представника свого сина ОСОБА_2 на облік для отримання гуманітарної допомоги у вигляді легкового автомобіля через наявність ознак дискримінації за віком, останній звернувся до суду з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини визначає Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 №2402-III.
Положеннями статті 1 Закону №2402-ІІІ визначено, що дитина з інвалідністю - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту
Відповідно до частини шостої статті 26 Закону №2402-ІІІ діти з інвалідністю, які мають порушення опорно-рухового апарату, за наявності відповідного висновку медико-соціальної експертизи, що підтверджує їх право на забезпечення автомобілем (у разі необхідності з ручним керуванням), і яким виповнилося 5 років, забезпечуються автотранспортними засобами на пільгових умовах. Право на управління таким автотранспортним засобом, за наявності відповідного документа на право управління автомобілем, набуває один із повнолітніх членів сім'ї (або найближчих родичів) особи з інвалідністю.
Як було зазначено, відповідно до Медичного висновку від 13.01.2021 №20 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною-інвалідом до 18 років та має діагноз "атиповий аутизм з загальним недорозвиненням мови І рівня".
Відповідно до матеріалів справи, на неодноразові звернення позивача до Міністерства соціальної політики України листами від 02.08.2021 №2362/0/5-21/58 та від 27.10.2021 №323/0/209-21 позивачу відмовлено у взятті його, як законного представника свого сина ОСОБА_2 на облік для отримання гуманітарної допомоги у вигляді легкового автомобіля.
Судом встановлено, що така відмова Міністерства соціальної політики України обгрунтована тим, що на момент звернення позивача з його заявами від 05.06.2021, від 24.10.2021 син позивача - ОСОБА_2 не досягнув п'ятирічного віку, встановленого законом, який дав би змогу взяти його на облік для отримання гуманітарної допомоги у вигляді легкового автомобіля.
Так, механізм забезпечення легковими автомобілями осіб з інвалідністю, зокрема, дітей з івалідністю, а також взяття їх на облік визначено Порядком забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 №999 (далі - Порядок №999).
Абзацом другим пункту 1 Порядку №999 передбачено, що для забезпечення автомобілями діти з інвалідністю беруться на облік після досягнення ними п'ятирічного віку.
Позивачем не надано доказів щодо скасування вказаного Порядку як в цілому, так і в тій частині, якою встановлено вік для взяття дітей з інвалідністю на облік для забезпечення їх автомобілями. А тому Порядок №999 є обов'язковим до виконання.
Так, відповідач у своєму листі від 27.102.2021 №323/0/209-21 вказав на те, що на сьогодні (27.10.2021) змін в чинному законодавстві не відбулося.
Поряд з цим, як зазначено у листі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 20.09.2021 №27618.4/Р-11184.3/21/28.4, з метою всебічного вивчення обставин за зверненням та з'ясування інформації щодо можливої дискримінації за дорученням Уповноваженого було направлено запити до Міністерства соціальної політики України від 08.07.2021 №19505.4/Р-11184.3/21/28.4 та від 05.08.2021 №22652.4/Р-11184.3/21/28.4, а також опрацьовано алгоритм забезпечення легковими автомобілями осіб з інвалідністю, зокрема, дітей з інвалідністю, а також взяття їх на облік, що визначено Порядком №999.
Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини вказано на те, що для перегляду абзацу другого пункту 1 Порядку №999 необхідно першочергово внести зміни до Закону України "Про охорону дитинства".
Суд звертає увагу, що ні на момент виникнення спірних правовідносин, ні станом на момент розгляду цієї справи, змін до Закону України "Про охорону дитинства" та до Порядку №999 в частині алгоритму дій щодо взяття дітей з інвалідністю на облік для забезпечення їх автомобілями внесено не було.
А оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказані положення Закону України "Про охорону дитинства" та Порядку №999 були чинними, відповідач діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб, що визначені законодавством.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконною бездіяльності Міністерства соціальної політики України через наявність дискримінації за віком, що опирається на пункт 1 статті 28 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 №999 та зобов'язання Міністерства соціальної політики України вчинити дії, що забезпечать постановку на облік сина ОСОБА_2 , для отримання гуманітарної допомоги у вигляді легкового автомобіля.
Разом з тим, позивач просить суд стягнути з Міністерства соціальної політики України на його користь моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України: особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша). Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункти 1-4 частини другої); моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя).
В обґрунтування заявленої вимоги про стягнення 150 000,00 грн. моральної шкоди позивачем вказано на те, що він зазнав душевних страждань і переживань під час врегулювання спірних правовідносин з відповідачем.
На думку суду, вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою, позаяк лише констатація завдання душевних страждань не є достатнім для стягнення моральної шкоди. Позивачем не наведено в чому полягали моральні страждання та переживання, а також чим підтверджуються такі переживання, страждання, не наведено розрахунку розміру моральної шкоди.
У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
З огляду на необґрунтованість вимоги про стягнення моральної шкоди, така вимога задоволенню не підлягає (наприклад, постанова Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №807/596/17).
Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття рішення суд вирішує наступні питання, зокрема:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;
7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір". Оскільки сторонами не надано доказів понесення судових витрат, такі витрати присудженню та розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.